Скільки можна брехати?!
Щодня ми чуємо заяви представників влади про те, що Україна вимагає від ЄС визнач ити точний час її повноцінного приєднання до Європейського співтовариства. Багато співвітчизників, на жаль, не розуміють, що це ніяке не вимога, а брутальна брехня і елементарна «локшина на вуха», тому що ця вимога виконана ще в 1993 році Копенгагенськими критеріями членства й підтверджена в 2003 році Резолюцією ЄС « Про сусідство».
Копенгагенськими критеріями чітко визначено, що членом ЄС може стати будь-яка демократична країна, яка виконає чотири основні групи вимог (критеріїв).
Ось основні групи критеріїв, які сьогодні відомі усім і кожному, хто хоч якоюсь мірою цікавиться проблемами європейської інтеграції.
Політичні критерії :
«Стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин»
Економічні критерії:
«Існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкретним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу»
Критерій членства :
«Здатність взяти на себе обов`язки членства, включно з дотриманням цілей політичного , економічного та валютного союзу»
Незалежний критерій:
«Спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку Європейської інтеграції...»
Ці критерії у відповідному документі конкретизовані і деталізовані. Я навів тільки загальну їх сутність. Не треба бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти, що кожен, хто хоче попасти в ту чи іншу організовану систему, повинен знати і виконувати правила і норми, за якими живе ця система і не може система підлаштовуватися під кожного нового її члена. Як кажуть в народі, зі своїм статутом в чужий монастир не лізь. Тому важко уявити, що наші владні структури не знають суті Копенгагенських критеріїв членства в ЄС і не розуміють, що щире бажання інтегруватися до ЄС неможливе без їх виконання.
Але закономірно постає питання: чому влада так безпардонно бреше нам, тим, хто найняв її на службу і досить гарно годує?
Думаю, що все це робиться з одною метою: за шумом про небажання ЄС прийняти Україну до свого складу, практично підготувати і реалізувати зовсім інші цілі, про які відверто говорити суспільству вона ще боїться.
Дуже не хотілось би бути правим, але головна ціль влади, на моє глибоке переконання, повернути Україну в лоно Російської імперії, хай і під назвою «Євразійський Союз». Перші кроки на цьому шляху уже зроблено. Що мається на увазі?
Перше, підписання харківських угод по газу і оренді Севастополя, шкода від яких анітрішки не менша, як від газових угод 2009 року, бо це подальше обмеження державного суверенітету України.
Друге. В угоду «старшому брату» і всупереч об?єктивним процесам міжнародного життя відмова, від мова від приєднання до України до євроатлантичних структур міжнародної безпеки. Бути позаблоковою між двома воєнно-політичними блоками (НАТО і ОДКБ) не можливо в принципі. Це міг би собі дозволити хіба що Китай. Тому на ділі за риторикою позаблоковості йде підготовка до приєднання до ОДКБ.
Третє, підписання угоди про Зону вільної торгівлі з СНД – це черговий крок у напрямі до Митного союзу і ЄЕП, бо В.Путін зразу заявив, що ЗВТ не стосується енергоносіїв.
Що ще приготує нам нинішня влада – побачимо пізніше, але дуже хотілось би, щоб не було запізно. Загроза національному державному суверенітету існує реально і в цих умовах дуже важливо не бути байдужим и до нашого майбутнього і майбутнього наших нащадків.
