Гібридна війна
При аналізі будь-якого явища необхідно передовсім вияснити суть категорий і понять, які використовуються в його процесі. У даному випадку основними поняняттями є «війна» і «гібридна».
Що стосується поняття «війна», то тут особливих проблем не виникає, бо загальновідомим і загальновизнаним є його розуміння як продовження політики іншими, а саме, насильницькими збройними засобами і методами. При цьому під засобами маються на увазі різні види зброї. Тобто, в традиційному розумінні війна – це дії, спрямовані на реалізацію політичних цілей в основному і головному збройними засобами і методами збройної боротьби, яких не вдалося досягти мирним шляхом. Проте, це не означає, що в, так званій, традиційній війні не використовуються і інші засоби і методи, а лише наголошується, що основним є збройне насильство.
В цьому контексті генеральний секретар НАТО Й. Столтенберг 25 березня 2015 року говорив: «Звичайно, в гібридній війні нема нічого нового. Вона стара як троянський кінь. Що відрізняє її, так це те, що її вимір більший, скорість і інтенсивність вищі і те, що вона має місце біля наших кордонів»
До цього можно додати, що вона ведеться безпосередньо проти України і що Україна виявилася не підготовленою до неї ні економічно, ні політично, ні психологічно, ні у військовому відношенні. Стереотип «слов'янського братства» спрацював і в цьому випадку.
Гібридна війна за своєю суттю теж є продовження політики неполітичними засобами і методами і тому це все-таки війна, а не щось інше. Вона може набувати умовно спокійного і малопомітного характеру, або загострюватися. Як правило вона загострюється тоді, коли влада протилежної держави починає вести самостійну політику.
Будучи все одно війною, вона має цілу низку своїх специфічних особливостей.
По-перше, глибинним джерелом гібридної війни є імперські амбіції політичного режиму тої чи іншої держави, намагання нав'язувати свою волю іншим державам і народам. Сьогодні ми маємо справу зі спробою Кремля відродити ординсько-візантійську імперію, хоча би в межах колишнього СРСР. Тому обмеження думкою про те, що Кремль веде гібридну війну тільки проти України не можна вважати раціональним і обгрунтованим. Ця війна ведеться і проти Білорусі і проти країн Середньої Азії і Кавказу шляхом втягування їх в різні імперські структури. Поки ці країни формально ідуть в фарватері Кремля, він обмежується ідеологічним і економічним тиском. Така ситуація спостерігалася і відносно України часів Януковича. Як тільки українська влада почала приймати самостійно рішення стосовно міжнародних орієнтацій українського суспільства і виходу з-під влади Кремля – вона негайно була оголошена фашистською хунтою. Звичайно, українська влада ще далеко не ідеальна і український народ розбереться і з нею. Але це справа власне українського народу, а не кремлівських правителів.
По-друге, гібридна війна ведеться не стільки з метою оволодіння територією іншої держави, скільки з метою забезпечення діяльності влади незалежної держави в політичних інтересах держави-агресора. Якщо взяти для прикладу війну Кремля на українському Донбасі, то ніхто не говорить, що Путін намагається завоювати Україну, чи її частину. Територія і люди йому не потрібні, а потрібна послушна українська влада, яка не наважилась би вести власну самостійну внутрішню і зовнішню політику. Тому гібридна війна може вестися і без застосування збройногог насильства. Влада Януковича готова була повернути Україну з європейського курсу в лоно ординсько-візантійської імперії і відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС красномовно свідчить про те, що колишні КГБешник і кримінальний злочинець уже знайшли спільну мову в позбавлені України права і можливості самостійного європейського самовізначення.
По-третє, виходячи з характеру гібридної війни, вона ведеться майже постійно, але ніколи не оголошується. Тому не можно говорити, що війна Кремля проти України розпочалася з анексії Криму чи зіткнень на Донбасі. Просто вона велася силами політичної пропагагнди, дезинформації і економічного тиску на Україну, хоча не треба забувати і про Тузлу. Гібридна війна включає також підривну діяльність спецслужб на території протилежної сторони, в тому числі і шляхом проникнення у вищі ешелони державної влади та підкупу або шантажу окремих високих посадових осіб. В цьому відношенні Українській державі треба ще дуже багато в чому розбиратися.
Якщо бути об'єктивним, то активна фаза «гібридної війни» Кремля проти України почалася з самого початку поротестних акцій в Києві в кінці 2013 року. Це виявилося у виступах російских політиків з критикою політичних сил, що стояли за майданівцями і безпосередній участі російських спецслужб у вивозі В.Януковича з території України.
На цій основі можно дійти висновку, що російська влада мала продуманий план дій проти України щонайменше з кінця 2013 року або навіть раніше і цей план послідовно реалізовувався у вигляді різних торгівельних обмежень, енергетичного тиску і таке інше.
По-четверте, важливою особливістю гібридної війни є те, що реальний агресор намагається представити себе як стороннього спостерігача. В реальній ситуації гібридної війни на Донбасі Кремль представляє її як внутрішній конфлікт в межах самої України, як громадянську війну, до якої він не має ніякого відношення. Але факти свідчать, що попри формальну відсутність там регулярних військових частин Збройних Сил Російської Федерації, там воюють не тільки цивільні найманці, що є її громадянами, а й кадрові військові. Навіть, якщо би їх там і не було, то постачання сепаратистам сучасної зброї і бойової техніки свідчить про участь у війні.
Виходячи з того, що при дослідженні усіх попередніх, так званих традиційних, війн головний наголос робився на аналіз збройного зіткнення сьогодні ще нема однозначного визначення сутності гібридної війни. В березні 2015 року заступник генерального секретаря НАТО Вершбоу дав теке визначення: «...«Гібридна війна», що поєднує воєнну загрозу, скриту інтервенцію, тайну поставку зброї і систем озброєння, економічний шантаж, дипломатичне лицемірство та маніпуляції в засобах масової інформації з прямою дезинформацією»(http://www.nato.int/cps/en/natohq/opinions_117919.htm?selectedLocale=en). Таким чином американський дипломат охарактеризував дії Кремля стосовно України і зростаючу загрозу для членів Альянсу з боку Москви.
Відповідь з боку Москви 24 квітня 2015 року дав генерал-полковник А.Сідоров, командувач Західним воєнним округом, який заявив, що США та їх союзники проводять перший етап «гібридної війни» проти Росії, яка полягає в дестабілізації внутрніполітичної обстановки за допомогою політичних та економічних інструментів і проведення інформаційної кампанії з метою поширення антиросійських настроїв у Східній Європі.
. (http://www.interfax.ru/russia/438305).
Як би хто не відносився до політичних заяв, але не можна не визнати, що все ХХ століття і навіть раніше минуле дають багато прикладів такого способу ведення війни і військових конфліктів. Саме тому з середини 2000-х років в США ведеться активне дослідження цього явища. Часто гібридну війну характеризують як «сучасний вид партизанської війни» або «основний метод дій в асиметричній війні» серед населення конфліктної зони. За поглядами американських дослідників гібридна війна передбачає комбінацію партизанської і громадянської війн, бунту, тероризму і диверсій, державних переворотів, кібер- та інформаційної війни, дипломатії та економічних засобів тиску в інтегрованій компанії для досягнення політичних цілей.
В цьому сенсі варто звернути увагу на концепцію «бунтвійни», розроблену в США колишнім офіцером Генштабу і полковником Російської імператорської армії Євгеном Месснером. Уже в 1960-ті роки минулого століття в таких працях як «Всесвітня бунтвійна» і «Хочеш миру, переможи бунтвійну!» він першим зумів проаналізувати масу прикладів і спрогнозувати характер і стиль війн початку ХХІ століття, поширення тероризму, масову міграцію, нові форми і філософію ведення сучасних війн.
Євген Месснер наголошує, що кожній фазі розвитку людської моралі відповідає особливий стиль війни і форма збройної сили: рицарі змагалися на турнірах, релігійні війни дали світові «криваві бані» і Варфоломіївську ніч, Аустерлиц і Бородіно – міліонні битви лицем до лиця. Стиль війн ХХ століття – «гуманістичне» нищення мирного населення шляхом різних блокад і бомбардувань. Автор цих праць наголошує, що підрив морального духу ворога і збереження власного духу є суть і сенс нового виміру війни або бунтвійни. Якщо в минулому існували революційні війни і воєнні революції, інакше кажучи, державні перевороти, то сьогодні війна і революція злилися в формі перманентного бунту, коли легше знищити державу з середини і на кордонах, ніж повністю її підкорити за допомогою прямої військової сили.
І ще один аспект проблеми гібридних війн. Він стосується визначення їх просторового характеру (локальність, регіональність, континентальність чи глобальність) і числа їх учасників. Над цим треба задуматися, бо не зовсім безпідставними є думки про те, що уже йде третя світова війна. Адже навіть ті санкції, що введені ЄС, США та НАТО проти Російської Федерації можна розглядати як елемент тієї ж гібридної війни. Інша справа, що ці санкції є не акціями проти Москви, а реакція на її агресивну імперську політику по відношенню до України. Але це є зовнішній тиск, спрямований на зміну зовнішньої політики. Тому, коли російські лідери заявляють, що проти Москви ведеться гібридна війна, то з ними важко не погодитися, але для розуміння істинної суті ситуації, необхідно звернутися до аналізу причин, що її породили.
Таким чином, гібридна війна стає багатовимірним конфліктом з великою кількістю учасників і сил, які мають різні цілі і використовують найрізноманітніші засоби: від військових до дипломатичних і економічних інструментів. Час окремих лідерів, здатних самостійно визначати континентальну чи світову політику відійшов у минуле. Тому і існуючі раніше правила ведення війни втратили свою актуальність: відмінності в легальному і незаконному способах ведення війни, військом і населенням стають уже не суттєвими. Виходячи з короткого аналізу сутності гібридної війни зробимо декілька узагальнюючих висновків.
Перший – війна набула нових форм ведення і спротиву. Це відкритий і утаємничений терор, диверсії і діяльність підпільних загонів, до яких входять місцеві жителі, військові різних держав і найманці.
Другий – етика війни і кодекс честі, які існували в минулому, втратили своє значення. Бунтвійна допускає використання «брудних» засобів і способів ведення війни.
Третій – оволодіння столицею держави і підписання акту про капітуляцію більше не означає кінець війни. Війна продовжиться і тільки набуде форму скритої, таємної, неявного спротиву місцевого населення при підтримці і забезпеченні різних зацікавлених груп, торговельників зброєю і держав.
Четвертий – гібридні війни сьогодні стають планетарним явищем, яке поки-що проявляється в локальному вимірі, але має поширення майже в усіх регіонах планети. В цих умовах для більшості країн забезпечити власну безпеку стає все важче і важче.
П'ятий – для України, що має сусідом агресивну ординсько-візантійську імперію, єдиним гарантом безпеки може бути повноцінне і повноправне членство Північноатлантичному альянсі і Європейському Союзі. Усі інші шляхи будуть провокувати Кремль на нові тиски на Україну доти, поки вона не повернеться в лоно цієї імперії. Третього, як кажуть, не дано: або в співдружності євроатлантичних держав і народів, або повернення в середньовічну ординсько-візантійську імперію.
