Пошук шляхів розв?язання будь-якої конфліктної ситуації передбачає передовсім визначення причин, що призвели до неї. В цьому питанні теж є багато поглядів, суджень і висновків і усі вони мають право на існування. Тому я не буду вступати в дискусію, а, продовжуючи посилатися на очевидні факти і здоровий глузд, постараюсь конспективно викласти власне їх бачення.  В цілому ці причини я поділив би на дві групи: об?єктивно-історичні і сучасно-політичні.

Аналіз об?єктивно-історичних причин я розпочну з констатації  деяких загальновідомих фактів.

Перший факт полягає в тому, що під час підписання, так званого Вічного Миру між Московією і Польщею в 1686 році, яким було поділено Україну між цими завойовниками  територія нинішнього Донбасу, що іменувалася на той час Диким Полем, залишалася нічиєю і не заселеною. Вона не відходила і до володінь Кримського Ханства. По цій території вільно рухалося кримсько-татарське військо під час походів на Московію і навпаки, здійснювалися походи Московії на Крим. В цьому контексті варто зауважити, що до 1706 року Петро Перший щорічно платив данину Кримському Хану.

Другий факт свідчить про те, що все 18-е і 19-те століття між Московією і Кримським Ханством ішли постійні війни навіть після того, як Катерина ІІ покорила Кримське Ханство і встановила своє панування. Після цього, з кінця 18-го століття починається освоєння Дикого Поля шляхом утворення військових і цивільних поселень, що м ало не природно-історичний, а штучний, часто насильницький, характер. Промислове освоєння Донбасу розпочалося тільки з другої половини ХІХ століття, коли було відкрито поклади кам?яного вугілля і залізної руди. Тому не випадково, що найстаріші міста не дотягують навіть до 250 років.

Особливо активно проводилося заселення в радянські роки узв?язку з перетворенням Донбасу в один з потужних промислових регіонів. Про штучний і, навіть насильницький характер, цього процесу свідчить те, що спроба покинути територію Донбасу каралася кримінальним ув?язненням. Ці факти людям старшого покоління добре відомі. В повоєєні роки на відбудову Донбасу багато їхали заради дочасного звільнення з ув?язнення, звільнені в запас з військової служби вихідці з непаспортизованої сільської місцевости заради отримання паспортів. Немало було і тих, хто тікав на Донбас заради уникнення покарання за  співпрацю з цімцями. 

На цей факт необхідно звернути увагу тому, що природно-історичний розвиток того чи іншого регіону визначається історичною єдністю землі і людей, що освоюють цю землю. На Донбасі цей процес мав не природно-історичний, а штучній характер. При цьому, треба мати на увазі, що Донбас заселявся людьми різних націй, національних традицій і національних культур. В реальності на Донбасі люди завжди жили самі собою, а земля існувала сама собою. Комусь такий висновок може не подобатися, але реальність від цього не перестає бути реальністю.

Третій факт, що випливає з перших двох, полягає в тому, що у населення Донбасу не склалося не тільки національних, а й державницьких почуттів. Це народ абсолютно байдужий до держави і влади, до того, яка і чия влада. Основне кредо цього народу: були би гроші і харчі хороші, а яка і чия влада – не має значення. Можливо такий висновок когось образить, але стосовно переважної більшості населення він є адекватним.

Четвертий факт щільно пов'язаний з попереднім і полягає в тому, що в донбасівців слабо розвинене самоусвідомлення  своєї політичної суб?єктности і вони легко піддаються на вплив засобів масової пропаганди. Останні події свідчать, що проросійські настрої сформовані не власним усвідомленням ситуації і свого місця в цій ситуації, а щирим сприйняття кисельовсько-путінської брехні про бандерівців, київську хунту, фашистів і тому подібне. Постаралися і місцеві слуги Кремля і Януковича.

Таким чином, при спробі вирішувати сучасні проблеми Донбасу, крім здорового глузду, необхідно враховувати, що об?єктивно – це і територія, і люди, які суттєво відрізняються як від Полтавщини, Черкащини, Чернігвщини і інших регіонів та їх населення і ставлення до державності взагалі і Української державности зокрема. Такі в загальних рисах основні факти об?єктивно-історичного характеру причин того, що відбувається сьогодні на Донбасі.

Але причини об?єктивно-історичного характеру можуть десятиліттями і навіть століттями «спати», якщо не з?являться суб?єктивно-політичні чинники, що їх «розбудять». Такі чинники на Донбасі були з самого зародження Української держави, але вони не мали критичної маси для того, щоб почати діяти. Така критична маса почала формуватися з приходом до влади ахметовсько-януковичського клану, котрий почав готувати повернення України в ординсько-візантійську імперію під владу Кремля. Які ж основні чинники суб’єктивного характеру, що призвели до такого загострення суспільно-політичної ситуації на Донбасі?

Перший. Недостатнє, а іноді і зневажливе, ставлення української влади до проблем ідеологічного характеру, відсутність ціннісно-орієнтаційного діалогу між державною владою і суспільством, зокрема, з громадянами, що проживають на Донбасі.  Саме внаслідок об’єктивно-історичних особливостей Донбасу цей діалог був необхідним, а його не було. Про зміст і форми цього діалогу в цій статті я говорити не буду, бо це може бути темою спеціальної розмови.

Другий. Постановка на порядок денний кремлівською владою питання про відновлення ординсько-візантійської імперії шляхом втягування України в Митний, ЄврАзійський та інші союзи і структури імперського характеру. Цей процес з самого початку супроводжувався потужним інформаційним тиском на Україну. У Кремлі прекрасно розуміють, що без України відновлювана імперія буде не повноцінною. Тому курс Україні на європейську інтеграцію і, тим більше, вступ до НАТО ставив хрест на імперських амбіціях Кремля. Першим практичним кроком Кремля на цьому шляху було сприяння приходу до влади Януковича, який був абсолютно байдужим до Української державності і чи то запродався Кремлю, чи то боявся особисто Путіна, але фактом є те, що він готовив  нове втягнення України в орбіту Кремля.

Знаковими діями Януковича на цьому шляху було підписання Харківської Угоди про продовження терміну перебування російських військ на території України до 2047 року і проголошення її позаблокового статусу. Кульмінацією кремлівського проекту «Янукович» був зрив підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Остання дія Януковича не залишила питань щодо розбіжності інтересів влади Януковича і інтересів українського суспільства. Майдан з перших днів заявив, що влада перестала бути українською і суспільство вимагає її зміни. Разом з втечею Януковича Кремль зрозумів, що мирним шляхом реалізувати імперські амбіції щодо України не вдасться і розпочав безпосередньо воєнні дії.

Третій. Відсутність у свідомості населення Донбасу національної самоідентифікації і несприйняття її з боку основної маси населення України. На цій основі, у свідомості населення Донбасу відбулася підміна розуміння націоналізму як національного самоусвідомлення його ототожненням з нацизмом. Це, передовсім, прояв метастаз більшовицького «пролетарського інтернаціоналізму», несумісного з національною свідомістю і результат потужної антиукраїнської імперської пропаганди  Кремля. Саме на цій основі Януковичем і його приспішниками створювався на Донбасі, так званий, антифашистський, а по суті справи, антиукраїнський рух.

На цій основі неадекватного розуміння європейського національного самовизначення українців як нації і України як держави створювався і антимайдан. Сьогодні ні у кого нема сумніву, що головний зміст Майдану полягав у захисті європейського національного і державного вибору України, що ніяк не узгоджується з імперським ординсько-візантійським вибором Кремля.

Саме вибором ординського Кремля, а не великоросів, як історичної нації, про яку в Російській Федерації уже і говорити не прийнято. Внаслідок цього кремлівська влада є окупаційною і по відношенню до цієї історичної нації. Така поведінка Кремля зумовлена тим, що національне самовизначення, в тому числі і, так званих, базових націй є несумісним з існуванням імперської системи. Саме під впливом цієї закономірності розпалися усі світові імперії, а ординсько-візантійська імперія з окупаційною владою, як середньовічний релікт, внаслідок повного знищення національної свідомості народів тримається в обличчі Російської Федерації.  

Четвертий. Зневажливе, а іноді і вороже ставлення великого бізнесу до національних інтересів української нації і Української держави. Те, що великий бізнес є транснаціональним ні у кого не викликає сумнівів. Але, тим не менше, є межа між національними інтересами держави і транснаціональними інтересами бізнесу. На цій межі незаперечним пріоритетом користуються, передовсім, національні інтереси держав та їх об?єднань. Красномовним підтвердженням цього закону є санкції європейських країн по відношенню до Російської Федерації, внаслідок котрих великий бізнес цих країн, безумовно, має збитки.

Що стосується українського великого бізнесу, то в цій скрутній ситуації він повів себе, дипломатично кажучи, не зовсім адекватно. На питання цієї проблеми ще належить шукати відповіді, бо без наявності реальних доказів не можна нікого звинувачувати. Але стосовно очевидних відносин Ахметова з сепаратистами Донбасу, бізнесу Президента Порошенка в Російській Федерації, кримінального провадження проти Фірташа в США і його недоторканості в Україні та інших явищ питання можна поставити уже сьогодні.

Такі лише деякі основні причини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що призвели до нинішньої не тільки кризової, а й трагічної ситуації на Донбасі. Звичайно, є й інші причини і їх теж треба аналізувати і досліджувати, бо в статті лише той мінімум, на який я хотів звернути увагу шановних читачів. Про можливі варіанти виходу з цієї непростої ситуації мова піде в наступній статті.