Серійне виробництво висококласних фахівців, які могли б «закрити» діри у вітчизняній і світовій науці, економіці і інших сферах людської діяльності, можна налагодити на базі напрацювань вітчизняної системи освіти із залученням учених на концептуальному рівні силами працівників вищої освіти, які ще збереглися в Україні. Складність полягає в тому, що дотепер офіціоз соромливо умовчує про необхідність введення елітної освіти – підготовки носіїв інструментального знання, вихідцям з якого не треба «вчитися все життя в системі післядипломної освіти», тому що вони самі здатні освоювати нові знання без наставників.
Повна «болонізація вітчизняної освіти» допоможе нам увійти до європейського співтовариства, але значно знизить експортний потенціал України (можливість стати експортером учених найближчим часом). Саме тому, швидше за все, необхідно зосередити зусилля держави на збереження і кардинальне посилення освіти в декількох освітніх центрах з урахуванням сучасних умов, однією з яких є неминуча інформатизація стаціонарної освіти. Навряд чи це будуть центри освіти в столиці. Зарубіжний досвід показує, що більшого успіху добиваються все ж таки освітні центри, розташовані в місцях з малою кількістю «відволікань» молоді.
Традиційна структура вищої освіти практично себе вичерпала із технічних і соціально-психологічних причин. До соціально - психологічних причин можна, мабуть, віднести узятий освітою курс на особистісність у навчанні, що привів до банальної індивідуалізації і шокової моделі двохсуб'єктного педагогічного процесу. До технічних причин слід віднести появу комп'ютера.
Фактично, реформа в освіті стала необхідною «ще вчора», тобто сьогодні може виявитися запізнілою. Новітній варіант законопроекту про вищу освіту лише закріплює негативні риси сучасного становища. Нас виручає тільки те, що інші європейські країни також знаходяться не в кращому положенні; і вони, судячи з того, що доступно на освітніх сайтах, в основному «зациклені» на дистанційному навчанні. В той же час будь-який аспект освіти належить перегляду і реформуванню, починаючи з навчального плану і закінчуючи змістом документа про освіту (диплом?), який за болонською декларацією повинен бути одночасно і свого роду рекомендаційним листом.
Вельми характерним слід вважати, що необхідність реформи є наявною, а її спрямованість не цілком зрозуміла. Ясно одне: реформа повинна бути системною і зачіпати формальні, структурні, сутнісні і економічні проблеми освіти. Слід визнати відмінність між стаціонарною і дистанційною освітою, між підготовкою практиків і носіїв інструментального знання. Форма вищої освіти також повинна зазнати зміни – необхідно усилити індивідуальний аспект навчання, тим самим залишити за лекцією тільки методологічну, настановну і направляючу функції, віднявши у неї демонстраційно-інформаційні якості, і тоді лекція знайде своє чільне місце. Навряд чи можна визнати задовільним перенасичення навчальних планів неймовірною кількістю дрібних курсів, що веде до невиправданого перевантаження студентів в сесійний період, це питання потрібно вирішувати в терміновому порядку і не за рахунок екстенсивного розвитку і збільшення термінів навчання. Створення іншої концепції інформатизації стаціонарного навчання, відмінної від прийнятої з базуванням на мережні технології стає необхідним, мережні технології повинні залишатись допоміжними. Така концепція є, хоча і не отримала ще достатнього визнання.
Для успішного розвитку вищої освіти ми повинні повернутися до педагогіки Сократа і Аристотеля, але озброєні сучасним знанням і інструментарієм!
Висновки.
1.    Інформаційне суспільство, держава і великий бізнес потребують великої кількості спеціалістів – носіїв предметного знання, тому практично всі заходи щодо реформування вищої освіти спрямовані на удосконалення підготовки саме таких фахівців.
2.    Підготовка інтелектуалів потрібна для подальшого розвитку потенціалу цивілізації і суспільства, але передбачається лише у лабораторно-мануфактурному вигляді.

Пахотинподготовка интеллектуаловвысшее образованиезаконопроект о высшем образовании