Вищій освіті таки буде надано закон?

Читаємо: «IV.11.1.Систему вищої освіти становлять: вищі навчальні заклади всіх форм власності; рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти; галузі знань і спеціальності; освітні (освітньо-професійні і освітньо-наукові) та наукові програми; стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти; органи, які здійснюють управління у сфері вищої освіти; учасники навчально-виховного процесу». Це так само можна сказати про родину: до складу родини відносяться тато, мамо, сестро, братик, кіт Тимоха, братня любов та батьківське благословення.
 У тій частині, що присвячена рівням освіти, структурі навчання (програми навчання), структурі вузу, залишились «ляпи» попередніх варіантів з додаванням ще й нових.
Наприклад, запропоновано коледжі перетворити на своєрідні підготовчі відділення, що дозволяють позбавитись від складання тестів ЗНО («зовнішнє незалежне оцінювання») при вступі до «справжніх» вищих навчальних закладів. Тобто, йде повним ходом знищення тих навчальних закладів, випускники яких були «підвалинами», основою будь-якого створення, спорудження, побудови. Якщо це потрібно для того, аби зберегти університети, то логіка чиновників не співпадає а ні з формальною логікою, а ні зі здоровим глуздом.
Або ще… Магістр стає таким після набуття диплому бакалавра, але директивно (и це нове, бо в попередньому варіанті просто дозволялось) встановлюється наступне: «V.5.6. … Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300–360 кредитів ЄКТС». Таким чином, медичний, наприклад, бакалавр, щоб стати магістром, повинен забути свій досвід и навчатись разом з випускниками середньої школи, а от педагог, політолог, математик можуть відповідно працювати спочатку бакалаврами и донавчатись до магістра з використанням попереднього досвіду. Щось тут не те, мабуть, лобі якесь спрацювало, ні?
Дивимося ще. Написано: «VI.33.1. Структура вищого навчального закладу, статус і функції структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи». А далі перелічуються основні структурні підрозділи. Але ж вибачте, або університет має автономію та самоврядування (VI.32.1.1) і встановлює сам такий перелік, а в законопроекті просто треба було набрати побільше друкованих аркушів, або ніякої автономії та самоврядування не передбачається.
До речі, чому саме кафедра названа базовим структурним підрозділом вищого навчального закладу (VI.33.5.)? Всім відомо, що зараз монодисциплінарну кафедру треба шукати «днем з вогнем», а полідисциплінарні кафедри не виконують і не можуть виконувати традиційно стандартні функції кафедр. Отже, у статті 33 взагалі слід залишити тільки два перших пункти, якщо укладачам законопроекту хочеться добитись розвитку вищої освіти.
У статті 57 маємо такі цікаві речі: «X.57.3. Рекомендований перелік видів навчальної, методичної, наукової та організаційної роботи для науково-педагогічних, наукових і педагогічних, працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки». То є автономія? А в пункті 5 цієї статті читаємо: «Норми часу навчальної роботи (за винятком вищих навчальних закладів, що мають статус національного або  дослідницького) визначаються центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки за погодженням із заінтересованими державними органами. Норми часу методичної, наукової, організаційної роботи визначаються вищим навчальним закладом».
Уявіть собі, приходить «свіжоспечений» магістр працювати на викладацькій посаді. За усталеною практикою йому доручають повністю вести яку-небудь дисципліну, а оскільки дисциплінки маленькі, то на ставку треба дати чотири-п’ять таких дисциплінок. Тепер згадаємо, що з кожної дисципліни треба терміново укласти НМКД (навчально-методичний комплекс дисципліни). Магістр, звичайно, не має досвіду і не може укласти потрібні документи, та ще й з кількох дисциплін. Що ж він робить? «Закачуває» з Інтернету весь потрібний матеріал, и на цьому робота з укладання НМКД закінчується. Якщо дисципліну доручено читати доценту або професору, то знову ж таки з усталеної практики укладання доручається, як правило, асистенту, котрий використає Інтернет. В цілому в Україні 99% НМКД «скачані» з Інтернету. Законопроект закріплює це становище, яке ніяк не можна вважати нормальним.
Оскільки ставка складається з навчального навантаження, треба враховувати і методичну роботу разом з навчальною, а ставку «набирати» за сукупністю. Ось тоді можна контролювати укладання НМКД, перевіряти документи програмами типу «Антіплагіат», тоді можна вважати, що створюються умови для боротьби з корупцією…
У тій частині, що присвячена майновим справам, починаються «підходи» за принципами подвійних стандартів, подвійно-каламутної ієрархії и т.п. Читаємо: «XII.71.1. …Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно». Цікаво, кому це майно передається у власність? Якомусь Петрику? Невизначеність головного абзацу в розділі нівелює всі наступні вказівки всього розділу XII.
В останньому варіанті законопроекту викладачі коледжу прирівнюються до вчителів старших класів школи. Структура коледжу «списана» з радянських ССУЗів (середній спеціальний навчальний заклад): «VI.33.7. Структурними підрозділами коледжу державної (комунальної) форми власності є відділення, циклові комісії, бібліотека тощо». Взагалі кажучи, в новому законопроекті «розчулює» безпорадне «тощо» і «Інше» в статтях, що описують структуру, зміст, форми і види освіти. Найретельнішим чином дається, наприклад, визначення кафедри, а от визначення нових формувань (технопарк, інкубатор ...) не дається зовсім, тільки лише згадуються найменування. Що це - убогість фантазії виконавців або керівників робочої групи? Створюється враження, що укладачам законопроекту дуже важливо було «набрати» кількість сторінок у тексті.
Аналізуючи законопроект в цілому, легко помітити, що прийняття його в якості Закону України аж ніяк не наближає відрегулювання вищої освіти, навпаки, досягнення нормальної моделі системи вищої освіти стає ще більш нереальним, ніж зараз. Сучасні коледжі повисають у повітрі, їх майно і нерухомість поступово перетворяться на товар, утворення НАКО (Національне агентство з якості вищої освіти – це задекларовано, а за змістом – Національне агентство з контролю освіти) нагадує відомі закони Паркінсона, та ще з додатковим «тягарем» - встановленням ціни, яку повинні платити вищі навчальні заклади на утримання цього НАКО. Куди дивляться ректори та директори – безпосередні керівники вищої освіти?
В законопроекті не проглядається системна модель вищої освіти, и це скоріше не провина, а біда укладачів законопроекту. Справа в тому, що в законопроекті у всіх варіантах можна побачити спробу згладити суперечливі інтереси різних впливових угрупувань. Слід також відзначити, що вища освіта ніколи не була об’єктом системних наукових досліджень, її становлення й розвиток носили суто емпіричний характер. Аналіз сучасного стану вищої освіти вказує на її пріоритетний розвиток у напрямку, описаному нами раніше, але це потребує наукових експериментальних досліджень, чого досі не проводилось в Україні.
Таким чином, законопроект повинен базуватись на загальних принципах реформування і наукових експериментальних дослідженнях, що не враховано і не могло бути враховано у новітньому варіанті законопроекту про вищу освіту.