Чому євреї в Україні приховували своє походження?
Вже з XV–XVI століть сюди масово переселялися євреї, рятуючись від переслідувань у Західній Європі.
На українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, а згодом Російської імперії, виникли тисячі єврейських містечок — штибів, де формувалося унікальне культурне й релігійне життя.
До початку XX століття Україна була домом для однієї з найбільших єврейських спільнот світу. У 1897 році на її території мешкало понад два мільйони євреїв — близько чверті всіх євреїв Російської імперії.Євреї відігравали важливу роль у торгівлі, медицині, освіті, формуючи особливий культурний пласт, без якого важко уявити історію України.
Але поруч із життям — завжди було виживання.
Погроми та Голокост
Упродовж століть єврейські громади на українських землях зазнавали насильства — від гетьманських часів до погромів початку XX століття. Але найстрашніше почалося у 1941 році, після нацистського вторгнення.
В окупованих містах і селах України розпочалося масове винищення євреїв. Символом цього жаху став Бабин Яр у Києві, де 29–30 вересня 1941 року було розстріляно понад 33 тисячі людей лише за два дні.
Але Бабин Яр — не єдиний. У Кам’янці-Подільському в серпні того ж року знищили понад 23 тисячі євреїв. У Харкові, у яру Дробицький, розстріляли понад 15 тисяч. У Вінниці, Львові, Рівному, Умані — десятки тисяч убитих.
Євреїв розстрілювали не лише німці — часто до злочинів долучалися зрадники. Це була системна спроба стерти народ і культуру з лиця землі.
Після війни живі залишалися ті, хто вижив дивом — завдяки українським родинам, що ховали дітей і приймали їх як своїх. Але навіть ті, хто врятувався, не могли вільно говорити про своє єврейське походження.
Радянська доба: страх бути собою
Після війни єврейські родини, що повернулися з евакуації чи таборів, стикнулися з новою хвилею переслідувань — уже від радянської влади.
Сталін розгорнув кампанію «боротьби з космополітизмом», фактично спрямовану проти євреїв. Тисячі науковців, митців і лікарів звинувачували у шпигунстві чи «ворожій пропаганді». У 1953 році «справа лікарів» стала кульмінацією державного антисемітизму — десятки відомих єврейських медиків звинуватили у спробі отруїти радянських лідерів.
У паспортах існувала так звана «п’ята графа», тобто «національність». І якщо там стояло слово «єврей», це автоматично означало обмеження у кар’єрі, навчанні чи поїздках за кордон.
Дітям радили мовчати про своє походження. Прізвища змінювали на «українець» чи “росіянин”, а родинні історії приховували навіть від найближчих. Це було не лицемірство, а стратегія виживання.
Повернення до себе
Довгі десятиліття радянська тиша тримала євреїв у мовчанні — навіть після розпаду СРСР багато хто не поспішав відкривати правду про своє походження. Але сьогодні в Україні це змінюється.
Все більше людей знаходять у сімейних архівах старі документи, пожовклі фото з написами на івриті чи їдиші, листи з Ізраїлю чи Канади — і раптом розуміють: їхнє коріння інше, ніж вони звикли думати.
Для когось це відкриття стає початком внутрішньої подорожі — до себе, до історії своєї родини, до розуміння, чому в дитинстві не дозволяли ставити запитання про «дивне прізвище» або чому бабуся мовчала, коли на вулиці чула антисемітські жарти.
В Україні зростає інтерес до єврейської спадщини. Відновлюються синагоги, відкриваються музеї, проводяться фестивалі єврейської культури у Львові, Кам’янці-Подільському, Умані, Дніпрі, Одесі. Молоді українці вивчають історію єврейських містечок — штибів, повертають імена тим, кого колись змусили зникнути з офіційних архівів. З'являються проєкти в ютубі, блогери, які розповідають про своє походження та віру.
Це повернення — не лише етнічне чи релігійне. Це повернення до цілісності суспільства, яке вчиться визнавати всі свої шари пам’яті. Україна починає приймати себе, з усіма своїми голосами, трагедіями, мовами й традиціями.
І, можливо, саме тому сьогодні, серед війни та втрат, українські євреї вже не ховають свого походження. Вони говорять про нього з гордістю, як про частину великої історії народу, що пережив Голокост, радянські утиски й знову став вільним.
Бо справжня свобода — це не лише незалежність держави. Це можливість сказати своє ім’я вголос.
