Воістину приємно несподіваним у вітчизнянійсудовій правотворчості стало рішення Попаснянського районного суду Луганськоїобласті по адміністративній справі (№ 423/369/17 від 05.04.2017),в якій суд став на захист майнових інтересів пенсіонерки, яка незаконно торгувалацигарками економ сегменту, та маючи прибуток від незаконної діяльностіприблизно 260-300 грн. на місяць, за нормами КУпАП мала бути оштрафованою насуму від 17 тис. грн. Суд конфіскував цигарки та обмежився штрафом у 170 грн., аргументувавшипозицію непропорційністю юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, атакож скрутним матеріальним становищем порушниці у вигляді мізерної пенсії, що змусилоостанню займатися де-факто підприємницькою діяльністю без реєстрації таотримання ліцензії на торгівлю підакцизним товаром.
Особливий інтерес у зазначенійпостанові становить мотивувальна частина, в яку суд включив елементінтерпретації згідно з американською правовою традицією, а саме приєднався дофілософської думки, висловленої його колегою з Верховного Суду США: «Природасправедливості, як давно зауважив Аристотель, полягає у виправленні закону,коли він є дефектним через свою універсальність».
Висловивши цей меседж, який коротко,але ємко окреслює систему морально-етичних координат, з якої виходить суд привирішенні цієї конкретної справи, останній посилив свою позицію прецедентнимрішенням Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 у справіпри визначення судом більш м’якого покарання, в якій КСУ було визнанонеконституційним положення ч. 1 ст. 69 КК України в частині, яка унеможливлює призначенняособам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніжпередбачено законом. Тобто, якщо з позицій індивідуалізації та домірності покарання,що забезпечують його справедливість, можна призначати більш м’яке покарання зазлочин, то цілком доречним і легітимним є аналогічний підхід при вирішенніадміністративних справ. І з цим завданням успішно впорався місцевий суд, якийне став формально-законно накладати на пенсіонерку штраф у розмірі, якийдорівнює її річній пенсії, хоча і зробив на майбутнє суворе попередження про вірогідністьтакого підходу при рецидиві.
Якщо дивитися на зазначенерішення більш широко, з позицій судового розвитку права, слід визнати, що цейприклад ілюструє перші кроки нової судової правотворчості в Україні, коли суд застосовуєпринцип верховенства права (ст. 8 Конституції України) та оцінює зміст закону (зокрема,КУпАП), виходячи з мети адміністративного стягнення, що полягає, насамперед, увихованні особи, яка вчинила правопорушення, а також запобіганню вчинення новихправопорушень. Адже присяга судді «присягаю … справедливо… здійснювати правосуддя…, керуючись принципом верховенства права, підкоряючисьлише закону …» (ст.57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)вимагає від судді дивитися «крізь» закони і не застосовувати їх, якщо вонивходять у суперечність із справедливістю та верховенством права, витоки яких містятьКонституція та низка міжнародно-правових актів з прав людини.