Дискримінаційні умови виплат переселенцям

Останнім часом органи соціального захисту почали розсилку «листів щастя» деяким переселенцям, які отримували щомісячну грошову допомогу, за підставою знаходження на їх депозитних рахунках сум, що перевищують дозволений ліміт (10-кратний розмір прожиткового мінімуму). У зазначених листах йдеться не тільки про припинення виплат, але й про повернення раніше отриманої допомоги під загрозою вжиття більш суворих заходів. Чи варто лякатися цих вимог?

Відповідно до п. 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 р. № 505 (із наступними змінами), передбачено, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім ’ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Але уявіть ситуацію, коли людина або родина, особливо з дітьми, терміново кидає власну оселю, переміщується з торбою особистих речей в інше місто та винаймає житло. Чи достатніми є 442 грн. на місяць (для працездатних осіб) або 884 грн. (для пенсіонерів та дітей), щоб покрити витрати хоча б на комунальні послуги, не кажучи про власне орендну плату за житло? Звичайно, ні! – і це стосується не лише столиці та міст-мільйонників, але й менш дорогих локацій.

За логікою уряду щодо умов виплати адресної допомоги, громадянин або вся його родина можуть мати офіційні накопичення для «великого переселення» у розмірі, який не перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, ті, хто масово виїжджали та отримували статус переселенців у 2014-2015 р.р., могли мати на банківському депозитному рахунку не більш 12180 грн., що становило близько 450 доларів США. Саме ці кошти (або пасивні доходи від них), вважають високопосадовці, можуть врятувати родину від зайвих витрат на новому місці проживання. Особливо, коли у працездатних осіб тимчасово немає роботи, люди похилого віку потребують ліків, не кажучи вже за потреби дітей. І все це відбувається у чужому місті та в орендованому житлі!

Привертає увагу і те, що у п. 3 вищезазначеної постанови уряду зазначено про фінансування витрат, пов’язаних з наданням цієї щомісячної адресної допомоги, яке здійснюється за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету та коштів, що надходять до державного бюджету як благодійна або міжнародна допомога.

Але задамося питаннями – з якого розрахунку визначався розмір цієї адресної допомоги? З якого розрахунку уряд обмежував її виплати для осіб, які мають депозит, порогом 10-кратного розміру прожиткового мінімуму? Чому не 5-кратного або 50-кратного? Якщо перевести розмір депозитних накопичень у площину їх щомісячної дохідності, то для покриття середньостатистичних витрат для винаймання 1-2-кімнатної квартири у Києві (від 5-6 тис. грн), потрібно мати депозит у розмірі якнайменш півмільйона гривень! Тобто це у десятки разів вище, ніж урядовий розрахунок!

Ми навіть не припускаємо думки, що уряд, розраховуючи «майновий ценз» максимальних накопичень, серйозно вважав, що, якщо родина вимушених переселенців, накопичивши на депозитному рахунку 20.000 або 50.000 грн., буде їх витрачати на винаймання житла без будь-яких компенсацій? Адже коли скінчаться гроші, тоді що? Повертатися до зони АТО?

З позицій Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, якщо держава (навіть з причин зовнішньої збройної агресії) не змогла забезпечити українським громадянам передбачені нею базові людські права, то чи вправі вона висувати якісь умови для фізичного виживання та мінімальної гідності людей? Умови, які прикриті фіговим листком економії коштів? Тим більш, коштів, які надаються місцевими добродіями та іноземними спонсорами?

Отже, доволі дивно виглядає розгорнута «кампанія» щодо повернення коштів зазначеними категоріями переселенців, особливо на тлі анонсованої реінтеграції Донбасу, яка узгоджується з високими міжнародними інституціями.

Якщо держава не перегляне дискримінаційні умови виплати грошової допомоги для переміщених осіб, а тим більш, буде намагатися її примусово повертати, окрім проблем з реінтеграцією, перспектива Європейського суду з прав людини є неминучою.