Поради викладені з власного досвіду участі в багатьох судових засіданнях та спостереження за колегами (адвокатами та прокурорами). 

1.Найбільш банальне: не знаєте відповіді на запитання — не ставте його. Ви можете отримати відповідь, не розраховану для озвучення у судовій залі.  

Наприклад, запитання в суді стосувалося того, чи міг взагалі свідок розуміти ситуацію, оскільки для цього потрібні специфічні професійні знання. Свідок доводив, що ні. Адвокат вирішив допомогти свідку своєї сторони і запитав — «ви маєте профільну освіту?», не знаючи відповіді на це питання. Свідок відповів «так». Це зашкодило позиції сторони, тому не варто було це запитувати, не знаючи відповіді.

2.Що робити, якщо ви не знаєте, яку відповідь дасть свідок чи інший учасник справи, або він точно не зацікавлений давати вам ту відповідь, яку ви очікуєте? 

Варіанти такі: 

Відключити

Ставте запитання від ширших, до більш спеціальних і від нейтральних та безпечних, бо більш гострих. 

Наприклад, ви обговорюєте питання видавання дозволу. Спочатку можна обговорити загальний порядок ухвалення рішення, хто його ініціює і погоджує, чим це регулюється, як влаштована організаційна структура держоргану і як співвідносяться між собою посади відповідальних за погодження рішення. Після отримання відповідей на більш нейтральні питання можна переходити до обговорення питання видавання конкретного дозволу. 

Це має на меті три цілі: 

1) Поки свідок спокійно ставиться до ваших запитань і вони йому не загрожують, ви отримаєте корисні відповіді та частину інформації, яку можливо отримати без додаткових зусиль.

2) Цю частину інформації, надану у відповідь на нейтральні запитання, можна використовувати для постановки уточнюючих питань, які стосуються менш зручних для свідка тем. 

Відключити

3) Якщо ви не знаєте позиції свідка, під час розмови на більш нейтральні теми у вас буде можливість дізнатись його позицію з важливіших запитань, і зрозуміти — чи варто їх взагалі ставити. Також в багатьох справах можна виділити «тригерні» запитання, які можуть стати індикатором позиції свідка, і того, що він буде говорити надалі. 

Особливо добре це працює у довгих справах, де вже допитано достатньо свідків, щоб зрозуміти закономірності.

Один із поширених підходів — ставити запитання таким чином, щоб із очевидної і відомої вам відповіді можна було робити висновки про відповідь, яку вам потрібно дізнатись або навпаки — спростувати. 

Наприклад: 

Відключити

  • - Хто давав вказівку на розробку проєкту рішення?

  • - Особа 1 (відповідь, яку варто спростувати).

Серія запитань на спростування відповіді (за умови, що вам відомо, що свідок буде відповідати): 

- Чи ви особисто були присутні при отриманні Особою 2 такої вказівки? 

  • - Ні

  • - Чи ви зазвичай були присутні при спілкуванні Особи 1 і Особи 2? В яких випадках?

  • - Коли брала участь у спільних нарадах, за участю Особа 1 і Особа 2? і інших випадках — ні

  • - Чи бачили ви документ, в якому викладена така вказівка? 

  • - Ні

  • - Який порядок ініціювання таких рішень?

  • - Згідно з регламентом, можуть ініціювати…..

  • 4.З попереднього прикладу випливає інший принцип. Під час отримання пояснень свідка варто відстежувати: 

  • - його твердження стосується факту чи є припущенням?

  • - джерело інформації свідка — він сам, тому що безпосередньо сприймав інформацію чи був учасником подій, або ж йому про щось відомо з чуток (він думає, що відомо)?

Щоб це з'ясувати є сенс ставити уточнюючі запитання. Дуже часто свідки, які твердо налаштовані дати пояснення на користь якоїсь зі сторін, висловлюють надзвичайно категоричні твердження, які виявляються припущеннями чи переказуванням чуток, а не фактами. Це виявляється під час отримання відповідей на запитання про обставини, за яких свідок дізнався інформацію, та деталі, пов’язані з його ж твердженнями.

 5.Продовжуючи тему свідків, які дуже хочуть допомогти якійсь зі сторін. Ці свідки схильні уникати відповідей на незручні запитання або заперечувати окремі факти.

 У таких випадках корисно мати при собі документи, яких стосуються ваші запитання, та демонструвати їх за потреби свідку. 

 Таким же способом можна з’ясовувати деталі певних подій (наприклад, якщо свідок не пам’ятає, в чому полягали його посадові обов’язки, йому можна продемонструвати його посадову інструкцію. Якщо свідок не пам’ятає чи підписував він документ — йому можна показати конкретний файл).

 Якщо ви хочете показувати свідку якісь документи, вони повинні бути доказами в цій судовій справі. 

 6.Щоб з’ясувати достовірність показань свідка можна скористатися протоколами його допитів на стадії досудового розслідування. 

 Звичайно суд досліджує докази безпосередньо, тому має слухати свідка особисто, а не читати протокол допиту. Проте, у випадку якщо ви помітили принципову різницю у свідченнях, можете послатись на  ст. 96 КПК України, оголосити частину з наданих раніше свідком показань та поставити запитання щодо причин виявлених неспівпадінь. 

Це зверне увагу суду на ненадійність свідка та може дискредитувати його показання як доказ у кримінальному провадженні.

7.Закладайте логічні пастки при підготовці запитань.

Якщо готуєтесь допитувати свідка опонентів, який очікувано не планує розповідати всю правду, яку важиво донести суду, при підготовці запитань продумайте певні логічні пастки. Для цього визначте основну тезу, яку ви хочете донести суду з вуст свідка та розберіть її на окремі запитання. Відповіді свідка дозволять вам зібрати цілісну картинку. Найважливіше запитання прибережіть наостанок. Тоді свідок буде змушений або говорити правду, або пояснювати суперечності у своїх показаннях.

Але сильно не захоплюйтесь, щоб вашу логіку зрештою зміг зрозуміти суд. 

8.Розкажіть суду історію через свідка. 

При підготовці запитань, формуйте їхню послідовність таким чином, щоб суд мав можливість за вашої допомоги почути від свідка цілісну історію. При цьому дуже виважено підходьте до деталізації. З’ясовуйте лише дійсно важливі подробиці. Немає сенсу з’ясовувати у свідка чим він снідав у день, коли було скоєно злочин, якщо це аж ніяк не вплине на суть того, що ви доводите. Зайві запитання створять у суду враження, що ви штучно затягуєте процес, як наслідок, втратите увагу суддів і вони не почують дійсно важливу інформацію.

У будь-якому випадку, яка б не була ваша стратегія, і на якій стороні не був би свідок — до допиту потрібно готуватись. Не варто розраховувати, що ви придумаєте питання на ходу, бо добре знаєте справу. 

Запитання мають бути написані заздалегідь і розбиті по логічних блоках або розміщені у зрозумілій послідовності. Якщо ви не знаєте, яку позицію займе свідок, і у вас немає можливості з ним про це поговорити — варто обдумати декілька ймовірних варіантів розвитку подій і запитання до них. 

 Для того, щоб вільно себе почувати під час допиту і бути готовим до будь-якого розвитку подій важливо знати справу і орієнтуватись в обставинах, які ви з'ясовує. Якщо справа велика, а деталей багато, є сенс вказувати контекст кожного запитання (з якими подіями це пов’язано, яка раніше була позиція цього свідка, хто він взагалі такий, що йому може або не може бути відомо, в яких доказах по справі це відображається). Це допоможе вам не заплутатись в поясненнях свідка і швидко зорієнтуватись — які уточнюючі запитання ви можете йому задати, щоб найбільш зрозуміло донести інформацію до суду. 

І найголовніша порада — ви маєте розуміти, навіщо ви ставите запитання. Допит на етапі судового розгляду справи не повинен бути для вас процесом отримання інформації. Це процес отримання інформації для судді, який сприймає докази вперше. Ви повинні розуміти, що збираєтесь донести суду за допомогою свідка і що ви доводите чи спростовуєте, або які плани на цього свідка у ваших опонентів і як не дати їм зашкодити вашій версії. 

Ці поради стосуються насамперед професійних юристів. Втім кожен може опинитись на місці обвинуваченого чи потерпілого, та брати участь у допиті. Тому бути готовим до подібного — не зайве. Є багато різних думок про те, як потрібно проводити допит і яку тактику варто обирати — тут перелічені найбільш очевидні стратегії. Проте можливо, якщо ви їх будете знати і розуміти — це вже не виглядатиме для вас як безладний набір запитань.

Матеріал підготовлено у співавторстві з радником кримінальної практики юридичної компанії «Міллер» Іллею Воробйовим.