22 грудня 2015 року Президентом України підписано Закон України «Провнесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядкузарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» (далі – Закон).
При висвітленні у різноманітнихджерелах питань реєстрації відповідного законопроекту, прийняття Закону та йогопідписання наголошувалось, що даний законодавчий акт ефективно стимулюватимеоргани досудового розслідування та суддів до швидкого розгляду проваджень.
З метою визначення ефективностіприйнятого Закону пропоную порівняти поставлені перед ним завдання та прописанімеханізми.
Так, в пояснювальній записці дозаконопроекту (р.н. 3413 від 05.11.2015) метою та завданнями його прийняття було визначено:
- «відновлення прав і законних інтересів людей,засуджених до позбавлення волі, права яких були значно обмежені під час утримання під вартою;
- сприяння зменшенню строків утримання в слідчихізоляторах громадян, які знаходяться під слідством і судом;
- приведення у відповідність до міжнароднихстандартів умов утримання під вартою;
- значне зменшення строків утримання осіб у слідчихізоляторах;
- економіябюджетних коштів у зв’язку із скороченням кількості людей, яких утримують услідчих ізоляторах».
Як випливає з наведеного Законповинен вирішувати доволі широкий спектр проблем кримінально-процесуального такримінально-виконавчого регулювання.
Разом з тим, з аналізу тексту Закону вбачається, що єдиним механізмом,який передбачається цим Законом, є «зарахуваннясудом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі … зрозрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі».
При цьому у тій же пояснювальнійзаписці не міститься жодного обґрунтування юридичної доцільності саме такогопорядку зарахування судомстроку попереднього ув’язнення, саме такого способу вирішення наведених проблем. Основнийнаголос робиться на те, що порушення прав і законних інтересів підозрюваних тапідсудних, приниження їх честі й гідності з огляду на презумпцію невинуватостівідбувається за рахунок неналежних умов перебування у слідчих ізоляторах,зокрема порушення санітарно-гігієнічних умов. При цьому сам Закон не міститьнавіть натяку на спробу унормування та покращення перебування таких осіб увідповідних установах.
Таким чином яскравопрослідковується невідповідність цілей та засобів їх досягнення, підміна понятьпри визначенні фактичних умов перебування у слідчому ізоляторі та юридичнихпідстав такого перебування.
Необхідно зауважити, що зарахування судом строку попередньогоув’язнення є стандартною обов’язковоюпроцедурою, що здійснюється під час винесення вироку. У зв’язку з цим не зовсімзрозуміло, як зміна по суті лише арифметичної дії під час такого зарахуваннястимулюватиме «значне зменшення строків утримання осіб у слідчому ізоляторі».Тим більше, що реальних механізмів заохочення органів досудового розслідуваннята суддів до такого зменшення Закон не містить.
Крім того, якщо відповідно до положень КПК України тривалістьстроків досудового розслідування доволі жорстко регламентована, то тривалістьсудового розгляду у часі обмежується виключно принципом розумності. Такимчином, доволі легко спрогнозувати зовсім іншу тенденцію, коли сторона захиступрямо зацікавлена у якнайдовшому перебуванні підозрюваного, підсудного підтаким видом запобіжного заходу. А отже вести мову про скорочення кількостілюдей, які утримуються у слідчих ізоляторах, а тим більше про економіюбюджетних коштів зовсім недоречно.
Згідно із останнім абзацом частини п’ятої статті 72 ККУкраїни зарахування судом строкупопереднього ув’язнення уже називається звільненням і «допускається на стадіїсудового розгляду кримінального провадження і на стадії досудовогорозслідування такого кримінального провадження», тобто фактично може бутизастосоване до винесення вироку, або навіть до початку судового розгляду, щовзагалі є кримінально-правовим абсурдом.
Крім наведеного, Закон обумовлює фактичне руйнування системидиференціації та індивідуалізації покарання, оскільки за таких умов неможливодосягнути однакової практики призначення покарання, і відповідно застосуваннязвільнення від покарання та його відбування.
Підсумовуючи наведене, даний Закон не в змозі забезпечитивиконання жодного з окреслених завдань і в той же час створить низку новихпроблем.
Одним з основних аргументів щодо необхідності прийняття цьогоЗакону безумовно стало його авторство. Ім’я Надії Савченко – це вже бренд, щоототожнюється з Патріотизмом, Правдою, Незламністю. Відповідно і закон за їїавторства обіцяв стати знаковим у сфері подолання проблем кримінально-правової юстиції.
Залишається сподіватися, що пані Надія маєдуже опосередковане відношення до цього Закону, і шкодувати, що її ім’япричетне до чергової парламентської імітації вирішення проблем.