Ефективні способи судового захисту та принцип процесуальної економії: еволюція підходів

З початком діяльності Верховного Суду у грудні 2017 року правники звернули увагу на певні законодавчі новели та нові підходи до вирішення процесуальних питань, що спрямовані на забезпечення швидкого та ефективного вирішення судових спорів.

У численних публікаціях та виступах як вчених-юристів, так і юристів практиків аналізуються питання активного входження у судочинство таких категорій, як «ефективний спосіб судового захисту» та «принцип процесуальної економії», а також їхній вплив на ухвалення судових рішень.

На початку 2023 року в журналі «Право України» (№ 3) було опубліковано і мою статтю «Принцип процесуальної економії: законність і суддівський розсуд (постановка проблеми)». Була з цього приводу публікація на LIGA.net Шістдесят вісім тисяч відтінків ефективного способу судового захисту.

Тоді увагу було звернуто й на статистичні дані Єдиного державного реєстру судових рішень. Сьогодні є можливість повернутися до цього аналізу, доповнивши його інформацією станом на 1 січня 2026 року, що дозволяє простежити чітку динаміку еволюції відповідних підходів.

За останні два роки суди України, ухвалюючи рішення та постанови у цивільних справах, близько 4100 разів мотивували свої висновки із застосуванням принципу процесуальної економії. Для порівняння: за п’ять попередніх років (2018–2023) таких рішень по суті спору було майже вдвічі менше — 2373. А за десятирічний період з 2008 по 2018 рік принцип процесуальної економії згадувався лише у 250 судових рішеннях.

Ще більш показовою є ситуація із застосуванням категорії ефективного способу судового захисту. Лише за останні два роки суди цивільної юрисдикції використовували цей підхід 94 359 разів, з них понад 4300 разів — Верховний Суд. У період 2018–2023 років суди всіх інстанцій згадували про ефективність обраного позивачем способу захисту майже 107 тисяч разів, при цьому Верховний Суд — понад 7100 разів.

Якщо ж аналізувати судову практику всіх юрисдикцій та категорій справ, картина виглядає ще переконливішою: за останні два роки суди понад 516 тисяч разів зверталися саме до оцінки позиції позивача щодо ефективності обраного ним способу судового захисту.

Очевидно, що для гармонійного та системного впровадження принципу процесуальної економії у цивільне, господарське й адміністративне судочинство необхідна активна і чітко виражена воля законодавця. Водночас не менш важливим є ґрунтовний аналіз тих підходів, які вже сформувалися у судовій практиці щодо застосування як принципу процесуальної економії, так і категорії ефективного способу судового захисту.

Саме комплексний і зважений підхід до осмислення еволюції цих інструментів судового захисту здатен мінімізувати ризики проникнення до процесу невластивих йому спрощень або надмірно суб’єктивного суддівського підходу при вирішенні позовних вимог.

Як і раніше, залишається актуальною небезпека того, що відсутність чіткої законодавчої регламентації може призводити до фактично необмеженого судового розсуду в кожній окремій справі залежно від її фактичних обставин. У довгостроковій перспективі це становить загрозу єдності та стабільності судової практики, особливо у тих випадках, коли справа не потрапляє під ефективний контроль апеляційної чи касаційної інстанцій.