Аналіз змін до КПК: “маски-шоу” в минулому?

16 листопада 2017 року Верховною Радою України внесені зміни до КПК України в частині забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» (далі – Закон), який в суспільстві отримав гучну назву «про заборону «маски-шоу», оскільки на думку розробників, прийнятий з метою унеможливлення тиску на суб’єктів підприємницької діяльності з боку правоохоронних органів шляхом ініціювання та проведення безпідставних обшуків.

Положення, запроваджені змінами до сьогоднішнього часу були надто дискусійними, проте такими, яких потребувало суспільство та КПК України. Законодавча регламентація нового учасника кримінального провадження - «інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування», тобто особа, по відношенню до якої (в тому числі її майна) здійснюються процесуальні дії визначені цим Кодексом - свідчить про захист прав громадян, які не є учасниками кримінального провадження і до сьогоднішнього дня не могли захистити порушені права під час проведення процесуальних дій. До таких осіб можуть відноситись статисти під час впізнання; особи, щодо яких здійснюється досудове розслідування, проте про підозру їм не повідомлено; особи, в яких проводиться обшук; інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні. 

Безперечно, позитивною є передбачена законодавцем можливість оскарження дій органу досудового розслідування, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, оскільки реалізація прав можлива виключно за умови наявності оскарження незаконних рішень. 

Зупинюсь на окремих новелах цього закону. За змістом ч. 5 ст. 27 КПК України передбачено повне фіксування судового засідання як на досудовому розслідуванні, так і в ході судового розгляду. Розгляд клопотань про проведення обшуку слідчим суддею підлягає обов’язковій фіксації технічними засобами. Слідчий суддя, суд може обмежити чи заборонити доступ до результатів технічного запису лише з метою забезпечення недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування у разі, якщо на обґрунтування клопотання про проведення обшуку слідчий, прокурор надали результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій. 

Загалом можна погодитися з цими пропозиціями, але в судовій практиці мали місце випадки винесення ухвали про надання дозволу на проведення обшуку фактично без проведення судового засідання, з’ясування обставин та встановлення підстав для його проведення шляхом надання органом досудового розслідування проекту ухвали та його підписання суддею, що безумовно порушувало права осіб, які обмежувались в ході його проведення. 

Не дивлячись на позитивні аспекти таких змін, поза увагою законодавця залишилось питання можливості використання матеріалів, якими обґрунтовуються підстави для проведення обшуку (протоколи допиту ключових свідків, «залегендованих» осіб) чи будь-які інші матеріали, ознайомлення з якими на даній стадії досудового розслідування сторонніх осіб може призвести не просто до розголошення відомостей, а й до нівелювання усієї тактики та планування проведення досудового розслідування. Адже при проведенні обшуку може бути й не досягнуто його мети, однак потенційні «злочинці» матимуть змогу дізнатись з запису розгляду клопотання про інформацію, якою володіє орган досудового розслідування та осіб, які співпрацюють з ним.

Крім цього, позитивним є передбачені у ст. 87 КПК України окремі підстави визнання недопустимими доказів, зокрема у випадку недопущення адвоката під час обшуку, що останній зобов’язаний довести у суді, а також якщо ухвала про надання цього обшуку була винесена без проведення повної технічної фіксації засідання. 

Також згідно доповнення ч. 2 ст. 104 КПК, запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід’ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні. Така вимога виключить можливість будь-яких провокацій та фальсифікацій з боку усіх учасників обшуку. 

Водночас, аналіз цієї законодавчої новели свідчить про необхідність розроблення ґрунтовної методики проведення обшуків у великих за площею приміщеннях, значній території тощо, адже розповсюдженими є випадки, коли орган досудового розслідування проводить у одному кримінальному провадженні значну кількість обшуків. Як приклад, більше 400 обшуків у 15 областях України, які проведені у гучній «справі податківців». При цьому, у разі наявності вимоги щодо їх обов’язкової фіксації за допомогою відеозапису, це, по-перше, могло перешкодити дотриманню цієї вимоги через відсутність відповідної кількості технічних засобів, а, по-друге, не завжди при проведенні одночасного обшуку декількома особами можливо забезпечити проведення відеозапису. 

Крім того, у ст.ст. 160, 164, 165 КПК передбачено обов’язок сторони обвинувачення обґрунтовувати необхідність вилучення оригіналів документів або їхніх копій, а у статті 168 КПК передбачено заборону вилучення електронних інформаційних систем та обов’язок сторони обвинувачення робити копії необхідної інформації без вилучення техніки, на якій вона зберігається, із залученням спеціаліста. 

Проте, під час підготовки до проведення обшуку, правоохоронці мають лише припущення щодо наявності певних речей та документів у приміщенні, що обшукується. Така слідча (розшукова) дія завжди проходить в умовах невизначеності та неочевидності. А тому при виникненні ситуації, коли під час обшуку виявлено значну кількість комп’ютерної техніки, обсяг інформації, який зберігається на ній, явно може перевищувати технічну можливість її скопіювати, сторона обвинувачення потрапляє у складну ситуацію. Адже з одного боку, вилучення речей призведе до порушення вимог КПК України, а з іншого, нездійснення вилучення - до втрати доказів причетності осіб до протиправної діяльності. 

Насамкінець, ст. 284 КПК доповнено положеннями щодо можливості закриття кримінального провадження, коли існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження у кримінальному провадженні щодо того ж діяння, що розслідувалось з дотриманням вимог щодо підслідності. У багатьох публікаціях вже зверталася увага на те, що такі зміни є невиправданим та повністю нівелюють основну ідею запровадженого КПК України 2012 року початку досудового розслідування. Доцільніше було б внесення змін до ст. 214 КПК України, які б передбачили обов’язок слідчого, прокурора винести постанову про початок досудового розслідування та можливість її оскарження в порядку ст. 303 КПК України.

Закон у цілому є позитивним, таким що сприяє забезпеченню прав осіб-учасників кримінального провадження на досудову розслідуванні, проте окремі його норми потребують додаткового врегулювання