І питання не в особистостях, а в наперед продуманій операції. Полягає вона в тому, що створення окремого органу для протидії корупційним проявам серед високопосадовців є нічим іншим як штучно створеною “умовою для конфлікту” між окремими правоохоронними органами.

Адже, при прийнятті КПК України в 2012 році прокуратура отримала надзвичайно широкі повноваження в кримінальному провадженні, що на даний момент використовує як монопольне право на протидію злочинності. Але показові затримання високопосадовців, а також «самостійні» рішення керівників НАБУ та САП щодо проведення процесуальних заходів відносно працівників ГПУ є нічим іншим як внутрішнім протистоянням.

Робота НАБУ безумовно свідчить про втрату ГПУ монополії на протидію корупції в державі, особливо коли це стосується високопосадовців. Крім цього, коли керівники НАБУ є незалежними в прийнятті процесуальних рішень, прокурорська система намагається все ж таки зосередити зусилля для створення умов, за яких останнє слово в цьому процесі буде за ними. 

Закономірно, що між НАБУ та ГПУ неодноразово виникали «розбіжності» та взаємні звинувачення. Це стосується витребування кримінальних справ для вивчення, проведення обшуків в приміщенні НАБУ щодо факту незаконного прослуховування окремих осіб, складення протоколів про вчинення корупційних правопорушень працівниками НАБУ, взаємні звинувачення у протидії розслідуванню, занадто тривале погодження процесуальних документів ГПУ (повідомлення про підозру), що дало можливість виїхати з України окремим фігурантам корупційних злочинів тощо. Така ситуація зумовлена декількома обставинами. 

По-перше, розпорошення органів досудового розслідування в різних структурах не сприяє консолідації зусиль в протидії злочинності, в тому числі й у сфері корупційних правопорушень. 

По–друге, на момент створення НАБУ в законодавстві було закладено умови протистояння між різними органами досудового розслідування – це альтернативна підслідність. Зводиться вона до того, що розмежування підслідності НАБУ та інших слідчих органів здійснюється не за категорією кримінальних правопорушень, а за суб'єктом, що створює додаткові ризики для маніпуляцій.

По-третє, створення НАБУ як окремого органу досудового розслідування корупційних правопорушень не зовсім відповідає прийнятому раніше рішенню про створення Державного бюро розслідувань, яке за задумом мало стати єдиним органом досудового розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, в тому числі і корупційних. Натомість, ми отримали декілька слідчих органів у різних структурах, що, є свідченням взаємної недовіри інституцій влади. Адже, за таких умов, кожна з них намагається контролювати іншу та зберігати баланс сил за допомогою підконтрольного правоохоронного органу.

Чи зміниться ситуація протидії злочинності? На моє переконання, доки в державі діятиме декілька органів досудового розслідування в різних відомствах, конфлікт лише поглиблюватиметься. Протистояння негативно позначиться на системній протидії злочинності, оскільки засоби використовуватимуться для протистояння між конфліктуючими органами.

Ідея створення єдиного органу досудового розслідування в державі  актуальна як ніколи. В її системі мають діяти окремі структурні підрозділи, які займатимуться розслідуванням певних категорій злочинів, наприклад, корупційних. Створення єдиного органу досудового розслідування усуне передумови протистояння між окремими правоохоронними органами, що сприятиме консолідації зусиль в протидії злочинності.

Для цього необхідна концепція реформування правоохоронних органів, яка повинна визначити чіткі кроки реформування законодавчої бази та механізму створення державних органів з протидії злочинності.
Олег ТатаровнабусапгпуконфліктпротистоянняКПКкорупція