Чому конфліктує НАБУ та Генеральна прокуратура
Зміна світогляду чи гра за старими правилами: про конфлікт інтересів НАБУ та Генеральної прокуратури України.
10 березня Генеральна прокуратура України оприлюднила заяву, у якій стверджує, що останнім часом Директором НАБУ за погодженням з керівником САП з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» та ст. 216 КПК України започатковано практику винесення та направлення для виконання «рішень про витребування кримінальних проваджень», які розслідуються слідчими органів прокуратури.
На думку представників прокуратури, позиція керівника НАБУ не відповідає чинному кримінальному процесуальному законодавству України (навіть, незважаючи, що винесення такого рішення апріорі неможливе без погодження заступника Генерального прокурора – керівника САП), оскільки новий КПК України не передбачає "інституту витребування кримінальних проваджень" (був скасований) і, відповідно, жодного способу реалізації таких вимог Кодексом не регламентовано.
Основними аргументами позиції органів прокуратури є те, що відповідно до Закону України «Про внесення зміни до Кримінального процесуального кодексу України щодо кримінальних проваджень, які розслідуються слідчими органів прокуратури» досудове розслідування у кримінальних провадженнях, розпочатих слідчими органів прокуратури, продовжує здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, до закінчення досудового розслідування.
Водночас, як приклад, наводяться факти здійснення витребовування матеріалів кримінального провадження за ініціативою НАБУ, погодженою з керівником САП та через деякий час повернення їх до Генеральної прокуратури з мотивів, начебто, відсутності підстав для визначення підслідності за детективами НАБУ.
Викладені факти, на перший погляд, є незначними. Проте, оприлюднення такої інформації свідчить про наявність внутрішнього конфлікту інтересів правоохоронних органів та високий рівень взаємної недовіри. Цікавості ситуації, як уже зазначено вище, додає той факт, що рішення Директора НАБУ про витребовування матеріалів кримінального провадження потребує погодження заступника Генерального прокурора. З позиції Генеральної прокуратури України, звичайно, рішення керівника НАБУ щодо витребування криімнальних проваджень видається таким, яке спрямоване на втручання в діяльність прокуратури, адже, система не змінила підходів до діяльності. Впродовж багатьох десятків років, органи прокуратури використовували право витребування будь-якої кримінальної справи та визначали орган розслідування. І не у всіх випадках таке витребування здійснювалось з метою реалізації завдань кримінального судочинства чи встановлення об'єктивної істини.
Відповідно, за умови здійснення директором НАБУ дій з витребування кримінальних проваджень, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, право на що визначено п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», це отримує спротив представників Генеральної прокуратури. Така ситуація не сприяє консолідації зусиль усіх правоохоронних органів у протидії злочинності, в тому числі і вчинення корупційних правопорушень.
В попередніх публікаціях мною було зауважено, що замість того, щоб створити єдиний державний орган, який би здійснював функцію досудового розслідування, законодавцями здійснюється «розпорошення» органів досудового розслідування. Такий підхід з точки зору інтересів держави та суспільства не є виправданий, проте з політичних міркувань достатньо обґрунтований. Одним із аргументів є те, що у владі високий рівень взаємної недовіри, тому створюються механізми впливу і перестрахування.
Вказане свідчить про те, що кожна з державних інституцій намагається створити під себе серйозний механізм впливу. «Розпорошення» органів досудового розслідування та їх функціонування в декількох державних інституціях по-перше створює передумови до їх змагальності, а по-друге, може призвести до погіршення стану протидії злочинності. Як приклад, конфлікт НАБУ та Генеральної прокуратури України.
Повертаючись до аналізу позиції Генеральної прокуратури України, слід зазначити, що, дійсно, в КПК України процедури витребування кримінального провадження не регламентовано. Проте, це не означає, що в зв'язку з цим витребування не може здійснюватись, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України". На мою думку, директор НАБУ слушно зауважує про те, що право, передбачене ст. 17 Закону про НАБУ є частиною кримінального процесуального законодавства, а відтак – законною підставою для витребування проваджень згідно визначеної у ньому процедури.
Відповідно пункту 2 ч. 1 ст. 17 Закону "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ має право за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з Антикорупційним прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності". Тому мотивація Генеральної прокуратури з правової точки зору не зовсім аргументована.
Але, наведені в заяві приклади витребування кримінальних проваджень за ініціативою НАБУ з подальшим їх поверненням для розслідування до інших органів досудового розслідування свідчать про те, що НАБУ використовує все «ті ж інструменти впливу».
Зазвичай, витребування матеріалів кримінальних проваджень без прийняття до провадження органом здійснюється для затягування розслідування чи забезпечення вирішення інших «особистих» інтересів зацікавлених службових осіб. Такий стан речей зумовлює, фактично, припинення на певний час здійснення розслідування, що негативно позначається на ефективності та результатах розслідування в подальшому, а після втрати актуальності такі провадження повертались попередньому органу для розслідування.
Такий підхід невиправданий, оскільки він свідчить про своєрідну боротьбу за вплив та створює умови для внутрішнього конфлікту інтересів різних правоохоронних органів, які в державі мають функціонувати як система. Навіщо витребовувати кримінальне провадження до НАБУ, якщо достовірно не відомо чи є підстави вважати, що ці матеріали можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності. Для з'ясування цього достатньо узгодити питання з органом розслідування для вивчення кримінального провадження, наприклад, у формі оглядової довідки, чи безпосереднього ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, яке перебуває у слідчого, і лише за відповідної необхідності та наявності підстав – витребувати кримінальне провадження для подальшого розслідування до НАБУ.
З огляду на це, зрозумілими є заперечення Генеральної прокуратури України, адже, за умови, коли особі оголошено про підозру, витребування матеріалів кримінального провадження до НАБУ без прийняття до провадження з можливим подальшим його поверненням через тривалий час негативно позначається на розслідуванні, зумовлює створення штучних перешкод у доведенні винуватості особи, що не сприяє реалізації завдань кримінального провадження.
Вказане свідчить про те, що КПК України необхідно ести зміни, які стосуватимуться, по-перше, чіткою регламентацією підслідності НАБУ, підстав та порядку витребування кримінальних проваджень та матеріалів оперативно-розшукових справ з інших правоохоронних органів, усунення на законодавчому рівні умов змагальності між діючими в державі правоохоронними органами шляхом чіткого розмежування їх повноважень. Ці питання одномоментно можна було б вирішити за умови створення єдиного органу досудових розслідувань в державі, що усунуло б змагальність та спряло ефективній протидії злочинності.
На думку представників прокуратури, позиція керівника НАБУ не відповідає чинному кримінальному процесуальному законодавству України (навіть, незважаючи, що винесення такого рішення апріорі неможливе без погодження заступника Генерального прокурора – керівника САП), оскільки новий КПК України не передбачає "інституту витребування кримінальних проваджень" (був скасований) і, відповідно, жодного способу реалізації таких вимог Кодексом не регламентовано.
Основними аргументами позиції органів прокуратури є те, що відповідно до Закону України «Про внесення зміни до Кримінального процесуального кодексу України щодо кримінальних проваджень, які розслідуються слідчими органів прокуратури» досудове розслідування у кримінальних провадженнях, розпочатих слідчими органів прокуратури, продовжує здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, до закінчення досудового розслідування.
Водночас, як приклад, наводяться факти здійснення витребовування матеріалів кримінального провадження за ініціативою НАБУ, погодженою з керівником САП та через деякий час повернення їх до Генеральної прокуратури з мотивів, начебто, відсутності підстав для визначення підслідності за детективами НАБУ.
Викладені факти, на перший погляд, є незначними. Проте, оприлюднення такої інформації свідчить про наявність внутрішнього конфлікту інтересів правоохоронних органів та високий рівень взаємної недовіри. Цікавості ситуації, як уже зазначено вище, додає той факт, що рішення Директора НАБУ про витребовування матеріалів кримінального провадження потребує погодження заступника Генерального прокурора. З позиції Генеральної прокуратури України, звичайно, рішення керівника НАБУ щодо витребування криімнальних проваджень видається таким, яке спрямоване на втручання в діяльність прокуратури, адже, система не змінила підходів до діяльності. Впродовж багатьох десятків років, органи прокуратури використовували право витребування будь-якої кримінальної справи та визначали орган розслідування. І не у всіх випадках таке витребування здійснювалось з метою реалізації завдань кримінального судочинства чи встановлення об'єктивної істини.
Відповідно, за умови здійснення директором НАБУ дій з витребування кримінальних проваджень, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, право на що визначено п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», це отримує спротив представників Генеральної прокуратури. Така ситуація не сприяє консолідації зусиль усіх правоохоронних органів у протидії злочинності, в тому числі і вчинення корупційних правопорушень.
В попередніх публікаціях мною було зауважено, що замість того, щоб створити єдиний державний орган, який би здійснював функцію досудового розслідування, законодавцями здійснюється «розпорошення» органів досудового розслідування. Такий підхід з точки зору інтересів держави та суспільства не є виправданий, проте з політичних міркувань достатньо обґрунтований. Одним із аргументів є те, що у владі високий рівень взаємної недовіри, тому створюються механізми впливу і перестрахування.
Вказане свідчить про те, що кожна з державних інституцій намагається створити під себе серйозний механізм впливу. «Розпорошення» органів досудового розслідування та їх функціонування в декількох державних інституціях по-перше створює передумови до їх змагальності, а по-друге, може призвести до погіршення стану протидії злочинності. Як приклад, конфлікт НАБУ та Генеральної прокуратури України.
Повертаючись до аналізу позиції Генеральної прокуратури України, слід зазначити, що, дійсно, в КПК України процедури витребування кримінального провадження не регламентовано. Проте, це не означає, що в зв'язку з цим витребування не може здійснюватись, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України". На мою думку, директор НАБУ слушно зауважує про те, що право, передбачене ст. 17 Закону про НАБУ є частиною кримінального процесуального законодавства, а відтак – законною підставою для витребування проваджень згідно визначеної у ньому процедури.
Відповідно пункту 2 ч. 1 ст. 17 Закону "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ має право за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з Антикорупційним прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності". Тому мотивація Генеральної прокуратури з правової точки зору не зовсім аргументована.
Але, наведені в заяві приклади витребування кримінальних проваджень за ініціативою НАБУ з подальшим їх поверненням для розслідування до інших органів досудового розслідування свідчать про те, що НАБУ використовує все «ті ж інструменти впливу».
Зазвичай, витребування матеріалів кримінальних проваджень без прийняття до провадження органом здійснюється для затягування розслідування чи забезпечення вирішення інших «особистих» інтересів зацікавлених службових осіб. Такий стан речей зумовлює, фактично, припинення на певний час здійснення розслідування, що негативно позначається на ефективності та результатах розслідування в подальшому, а після втрати актуальності такі провадження повертались попередньому органу для розслідування.
Такий підхід невиправданий, оскільки він свідчить про своєрідну боротьбу за вплив та створює умови для внутрішнього конфлікту інтересів різних правоохоронних органів, які в державі мають функціонувати як система. Навіщо витребовувати кримінальне провадження до НАБУ, якщо достовірно не відомо чи є підстави вважати, що ці матеріали можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності. Для з'ясування цього достатньо узгодити питання з органом розслідування для вивчення кримінального провадження, наприклад, у формі оглядової довідки, чи безпосереднього ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, яке перебуває у слідчого, і лише за відповідної необхідності та наявності підстав – витребувати кримінальне провадження для подальшого розслідування до НАБУ.
З огляду на це, зрозумілими є заперечення Генеральної прокуратури України, адже, за умови, коли особі оголошено про підозру, витребування матеріалів кримінального провадження до НАБУ без прийняття до провадження з можливим подальшим його поверненням через тривалий час негативно позначається на розслідуванні, зумовлює створення штучних перешкод у доведенні винуватості особи, що не сприяє реалізації завдань кримінального провадження.
Вказане свідчить про те, що КПК України необхідно ести зміни, які стосуватимуться, по-перше, чіткою регламентацією підслідності НАБУ, підстав та порядку витребування кримінальних проваджень та матеріалів оперативно-розшукових справ з інших правоохоронних органів, усунення на законодавчому рівні умов змагальності між діючими в державі правоохоронними органами шляхом чіткого розмежування їх повноважень. Ці питання одномоментно можна було б вирішити за умови створення єдиного органу досудових розслідувань в державі, що усунуло б змагальність та спряло ефективній протидії злочинності.
Liga.net без реклами
60 грн на місяць, або 600 грн на рік.
