Скасування застави для корупціонерів: за і проти
Законодавчі ініціативи
Представники майже всіх політичних сил намагаються внести на розгляд Верховної ради свої законопроекти щодо скасування застави для корупціонерів.
На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано близько 15 законопроектів (один - урядовий, решта - народних депутатів), які передбачають внесення змін до КПК щодо заборони застосування застави відносно осіб, які вчинили корупційні злочини. Більшість з них пропонують взагалі скасувати заставу щодо осіб, які звинувачені у певних видах корупційних злочинів, або щодо осіб, які займають особливо відповідальне становище (державних службовців першої категорії, міністрів, народних депутатів, суддів, прокурорів).
Такі ідеї виникають від браку розуміння сутності запобіжних заходів та ролі КПК у демократичному суспільстві. Адже, обрання застави – це не звільнення від відповідальності особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, а виключно захід, який забезпечує відповідну поведінку особи на час здійснення процесуальних дій до винесення вироку у справі. Оголошення особі про підозру – це лише попереднє рішення слідчого чи прокурора про те, що є докази винуватості особи у вчиненні конкретного злочину. Проте, це ще не означає, що особу буде засуджено. Адже, непоодинокими є випадки закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав на стадії досудового провадження, а також закриття кримінальних проваджень з нереабіліуючих підстав судом (строки давності, зміна обстановки, тяжка хвороба тощо).
На жаль, в практиці не виключені й судові помилки, коли особи, засуджені за вчинення злочинів відбувають покарання, а через декілька років в зв'язку з переглядом справ за нововиявленими обставинами відносно цих осіб виноситься виправдувальний вирок.
Наведені факти свідчать про необхідність застосування альтернативних триманню під вартою видів запобіжних заходів на стадії досудового розслідування, що є своєрідною умовою унеможливлення безпідставного позбавлення права на свободу та особисту недоторканність.
Позитиви КПК
Нагадаю, що при прийнятті КПК 2012 року враховувався світовий досвід забезпечення прав та свобод людини з метою належного правосуддя. Зокрема, це й кардинально інший підхід щодо застосування запобіжних заходів – запровадження визначення застави при застосуванні тримання особи під вартою за виключенням окремих випадків, винятковість застосування тримання під вартою як запобіжного заходу та інші. Позитив в прийнятті КПК неодноразово відзначався як міжнародними інстанціями, так й різними інституціями нашої держави. Зокрема, однією з рекомендацій Венеціанської комісії у висновку щодо проекту кримінального процесуального кодексу України було запровадження не права, а обов'язку суду визначити розмір застави, достатній та необхідний для виконання покладених на особу обов'язків у випадку обрання щодо неї запобіжного заходу - тримання під вартою. Така позиція повністю підтримана провозахисними організаціями та, як результат, знайшла своє відображення в КПК України.
Запроваджені зміни щодо широкого застосування альтернативних запобіжних заходів були зумовлені тим, що за КПК України 1960 року людина могла перебувати під вартою впродовж декількох років. Непоодинокими були випадки обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за вчинення корупційних злочинів з подальшим закриттям кримінальних справ за реалібітуючими обставинами чи винесенням виправдального вироку у справі.
Лише за 1-ше півріччя 2014 року у справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (статті 364–370 КК) за результатами розгляду суди ухвалили виправдувальний вирок стосовно 85 осіб. З-під варти звільнено в зв'язку з постановленням виправдувального вироку – 60 осіб. Зазначені обставини свідчать про те, що фактично невинуваті особи тримались під вартою за дії, яких не вчиняли. За таких умов, людина фактично відбувала покарання за злочин, якого не вчиняла.
Тому, з огляду на необхідність унеможливлення таких випадків, було запроваджено обов'язок суду визначити розмір застави при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, за умови внесення якої особа звільнялась з-під варти.
До того ж, завдяки застосуванню такого запобіжного заходу з'являється реальна можливість отримання додаткових надходжень до бюджету. Розмір застави, внесеної на рахунки держави впродовж року становить близько 30 мільйонів гривень. Цими коштами після винесення вироку можуть бути відшкодовані збитки потерпілим та державі. В свою чергу, перебування особи під вартою зумовлює необхідність здійснення додаткових видатків на забезпечення умов її утримання, що несе додаткове навантаження на Державний бюджет України, а в умовах економічної кризи навряд чи з'явиться можливість держави самостійно наповнювати його з метою відшкодування збитків потерпілим особам. Створення фонду відшкодування шкоди потерпілим залишилось голослівними заявами окремих високопосадовців, оскільки кошти у держави для цього відсутні.
Навряд чи цього не розуміють «законотворці», подаючи на розгляд парламенту такі пропозиції, які не лише не мають нічого спільного з юриспруденцією, а є політично вмотивованими.
Безперечно, стимулом внесення популістських законопроектів є надіслані Президенту України електронні петиції. Не останню роль в необхідності «вдосконалення» КПК відіграють політичні амбіції, адже громадськість прагне бачити реальні результати боротьби з корупцією, а не показові затримання корупціонерів з подальшим їх звільненням з-під варти.
КПК України – не ідеальний, зокрема й положення щодо визначення застави при вчиненні насильницьких злочинів. Однак, це не означає, що його необхідно «вдосконалювати» за пропозиціями, які є безсистемними та алогічними.
Проблема відсутня
Безпідставність внесених на розгляд парламенту законопроектів щодо застави підтверджується й судовою статистикою за 2014 рік, яка свідчить, що порушення умов такого зобов’язання відбулося лише в 0,26% випадках. З огляду на це, «проблема», яку намагаються врегулювати законотворці надумана. За даними правозахисних організацій, які б'ють на сполох щодо пропозицій «вдосконалення КПК», проблеми з виконанням підозрюваними умов такого запобіжного заходу як застава, відсутня.
Скасування застави для осіб, що не вчиняли тяжких насильницьких злочинів прямо суперечить § 3 статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на свободу на особисту недоторканість, а також практиці Європейського суду з прав людини. Як приклад, у справі Ілійков проти Болгарії (Ilijkov v. Bulgaria) встановлено, що система обов’язкового тримання під вартою несумісна із § 3 статті 5 Конвенції за визначенням. Якщо закон встановлює презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, необхідно переконливо довести наявність конкретних обставин, які переважають над правилом поваги до особистої свободи.
Передбачення в КПК обов’язкового обрання щодо осіб запобіжного заходу - тримання під вартою суперечить положенням статті 29 Конституції України, яка визначає, що такий запобіжний захід може бути застосований тільки «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити».
Виважений вихід
Переконаний, що залишення можливості застосування застави як запобіжного заходу щодо усіх осіб, підозрюваних у корупційних злочинах є пріоритетним. Водночас, вдосконалення може стосуватися лише додаткових гарантій дотримання умов, покладених судом на особу, щодо якої застосовано заставу. З огляду на це, необхідно в КПК України передбачити заборону визначати розмір застави щодо особи, до якої вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею, а по-друге, передбачити обов'язок для особи, щодо якої обрано запобіжний засіб у вигляді застави, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, а в окремих випадках - носити електронний засіб контролю.
Як не згагадати в цьому випадку про необхідність вдосконалення запровадженого механізму заочного засудження, що буде набагато ефективнішим в протидії корупції, ніж скасування можливості застосування застави як запобіжного заходу. Адже, виключно невідворотність покарання за вчинений злочин, а не його суворість, є запорукою зниження рівня корупції.
