Набув чинності Закон, який запроваджує в Україні інститут множинного громадянства
З 16 січня 2026 року правове поле України зазнало суттєвих змін із набранням чинності Законом № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України». Цей нормативний акт є відповіддю держави на сучасні міграційні процеси та потребу мільйонів українців, які перебувають за кордоном, зберігати юридичний зв'язок із Батьківщиною.
Замість тривалої практики формального «невизнання» іншого громадянства, законодавець перейшов до механізму чіткого правового регулювання множинності: визначено поняття, встановлено перелік допустимих випадків та закладено запобіжники і наслідки для окремих ситуацій. Для громадян це означає менше «сірих зон» і більше передбачуваності, але за умови врахування критеріїв, передбачених законом.
Основною метою реформи є збалансування конституційного принципу єдиного громадянства з реальними потребами суспільства. В основу оновленого законодавства покладено ідею, що українське громадянство має бути доступним для тих, хто пов'язує своє майбутнє з Україною, незалежно від наявності у них правового статусу в інших державах. Це дозволяє зберегти людський капітал України та створити умови для повернення або активної участі діаспори у житті країни.
Юридичний статус множинного громадянства та Конституція
Тривалий час питання множинного громадянства було предметом дискусій через статтю 4 Конституції України, яка встановлює принцип єдиного громадянства. Конституційна формула «єдине громадянство» сама по собі не містить прямої заборони на наявність у громадянина України громадянства (підданства) іншої держави; вона, насамперед, означає, що існує одне громадянство держави Україна, а не «громадянства» адміністративно-територіальних одиниць. Цю логіку прямо відтворює Закон України «Про громадянство України» (п. 2 ч. 1 ст. 2).
Ключовий юридичний наслідок для практики закріплено в тому ж законі: у правових відносинах з Україною громадянин, який має інше громадянство (підданство), визнається лише громадянином України (п. 1 ч. 1 ст. 2). Саме через таку конструкцію Закон № 4502-IX не «скасовує» принцип єдиного громадянства, а деталізує його застосування в умовах фактичної множинності.
Закон офіційно закріплює термін «множинне громадянство (підданство)» як одночасну належність особи до громадянства (підданства) двох або більше держав. Важливо розуміти, що множинність визнається Україною не абстрактно, а у випадках, прямо передбачених законом (зокрема, ст. 5-1 Закону України «Про громадянство України»), та за умови дотримання запобіжників.
Ключовий запобіжник залишається незмінним: якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Це означає, що наявність другого паспорта не дає права на «подвійний» набір прав чи звільнення від обов’язків, передбачених для українських громадян на території України.
Практичні аспекти проживання та реєстрації громадянства
Важливою частиною закону є оновлення термінології щодо перебування іноземців в Україні, що безпосередньо впливає на процедуру набуття громадянства. Зокрема, було введено чітке визначення «безперервного проживання на території України». Тепер це постійне проживання особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Водночас закон передбачає важливі винятки: виїзд на навчання, лікування, реабілітацію або у службове відрядження не вважається порушенням цієї вимоги, якщо особа може надати відповідні підтвердні документи.
Особлива увага приділена захисникам України. Для іноземців, які проходять службу за контрактом у Збройних Силах України, Національній гвардії чи Державній спеціальній службі транспорту, статус проживання тепер підтверджується безпосередньо військовим квитком або іншим військово-обліковим документом. Це значно спрощує процес легалізації та подальшого набуття громадянства для тих, хто захищає суверенітет України зі зброєю в руках.
Легалізація множинності: умови та декларативний шлях
Стаття 5-1 Закону України “Про громадянство України” № 2235-14 від 16.01.1992 із змінами, що набрали чинності 16.01.2026 містить вичерпний перелік випадків, коли наявність іншого громадянства офіційно визнається Україною. До них належать: одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та іншої держави; набуття дитиною-громадянином України громадянства своїх усиновлювачів-іноземців; автоматичне набуття іншого громадянства внаслідок шлюбу з іноземцем; автоматичне набуття повнолітньою особою іншого громадянства через застосування іноземного законодавства, якщо такий громадянин не отримав офіційного документа про це.
Для багатьох категорій осіб закон відкрив «декларативний» шлях до українського паспорта. Замість складного і часто неможливого процесу виходу з попереднього громадянства запроваджено подання декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України. Право на таку декларацію мають біженці; іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у визначених законом військових формуваннях (а також їхні діти та подружжя); особи, що мають визначні заслуги перед Україною; а також громадяни держави-агресора (держави-окупанта), які зазнали переслідувань з політичних мотивів у зв’язку зі своєю діяльністю на захист державних інтересів України.
Окремо діє декларація про визнання себе громадянином України для громадян держав, громадяни яких можуть набувати громадянство України у спрощеному порядку. Перелік таких держав визначає Кабінет Міністрів України з урахуванням, зокрема, членства відповідної держави в ЄС та застосування нею санкцій у зв’язку зі збройною агресією проти України (ст. 10-1 Закону України «Про громадянство України»).
Соціальні зобов’язання, податки та військовий обов'язок
У суспільстві часто виникають питання щодо подвійного оподаткування або отримання двох пенсій. Важливо розуміти, що наявність другого паспорта сама по собі не змінює правила сплати податків чи нарахування соціальних виплат. Ці сфери регулюються, зокрема, статусом податкового резидента та міжнародними договорами.
За інформацією Міністерства фінансів України, між Україною та іншими державами діє 70 двосторонніх конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування. Вони визначають, у якій країні та в якому обсязі оподатковуються окремі види доходів, а також механізми зарахування сплаченого податку. Пенсійне забезпечення у транскордонних ситуаціях також переважно залежить від наявності відповідної міждержавної угоди і моделі, закладеної в ній (територіальний чи пропорційний принцип).
Щодо військового обов'язку, позиція закону є однозначно стриманою: у правових відносинах з Україною особа з множинним громадянством розглядається виключно як громадянин України. Це означає, що наявність іншого громадянства не є підставою для звільнення від мобілізації чи призову. Питання військової служби для осіб, які мають зобов'язання перед двома державами одночасно, потребуватиме подальшого врегулювання через спеціальні міждержавні угоди, що є поширеною світовою практикою.
Запобіжники національної безпеки та захист від агресора
Запобіжники національної безпеки у сфері громадянства зосереджені, по-перше, у механізмах припинення громадянства за окремими підставами (див. нижче), а по-друге — у спеціальному законодавстві про публічну службу. Зокрема, для вступу на державну службу закон прямо встановлює обмеження: на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави (п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну службу»). Отже, навіть за умови збереження громадянства України множинність може мати істотні наслідки для реалізації права на зайняття посад у державному секторі.
Окремий блок реформи спрямований на гуманітарні винятки для громадян держави-агресора (держави-окупанта), які зазнали переслідувань з політичних мотивів. Закон вводить відповідне визначення та прив’язує його до проукраїнської діяльності (підтримка територіальної цілісності України, протидія агресії тощо). Для таких осіб передбачено можливість набуття громадянства України за спеціальними правилами із застосуванням декларативного механізму.
Водночас Закон № 4502-IX посилив підстави для втрати громадянства України. Зокрема, як підстава визначене добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства (підданства) держави-агресора (держави-окупанта), а також держави, громадяни якої не можуть набувати громадянство України у спрощеному порядку (п. 1-1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про громадянство України»).
Ключовим є критерій добровільності. Якщо інше громадянство було нав’язане примусово або автоматично без вільного волевиявлення особи, питання відповідності критерію «добровільності» має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин і доказів. У цьому контексті правозастосовна практика матиме вирішальне значення.
Висновки
Закон № 4502-IX — це прагматичний крок, який приводить регулювання інституту громадянства у відповідність до сучасних міграційних реалій, не відмовляючись від конституційного принципу єдиного громадянства. Натомість закон:
- вводить визначення множинного громадянства (підданства) та деталізує терміни, важливі для процедур натуралізації;
- встановлює перелік випадків, у яких множинність визнається Україною (ст. 5-1 Закону України «Про громадянство України»);
- закладає «керований» механізм спрощеного набуття громадянства для громадян визначених держав через рішення Кабінету Міністрів України (ст. 10-1);
- встановлює додаткові наслідки для повнолітніх громадян України у разі добровільного набуття громадянства окремих держав (ст. 19).
Успіх реформи значною мірою залежатиме від якості підзаконного регулювання (зокрема, переліків, які затверджуватиме Кабінет Міністрів України) та сталої правозастосовної практики.
Для широкої аудиторії ключове практичне правило просте: множинне громадянство стало юридично «видимим», але його наслідки залежать від конкретної підстави набуття другого громадянства та від того, до якої групи належить відповідна держава.