Спорт – територія соціальних ризиків
Чи багаті українські спортсмени? Дехто думає, що так. Але така думка хибна. Вона з’явилась, бо хтось переніс уявлення про статки найвідоміших футболістів чи «зірок» спорту буквально на всіх. Насправді, більшість спортсменів України живе скромно, а коли настає пенсійний вік, то навіть і будує. Бо люди залишаються без засобів до існування, але з цілим «букетом» хронічних захворювань, які вони «заробили» в процесі тренувань і змагань.
На жаль, в державі щодо них панує споживацьке ставлення – їхньою долею по завершенні кар’єри мало хто цікавиться.
Мені можуть заперечити, що існує система соціальних виплат для спортсменів. Це дійсно так, але ці виплати охоплюють дуже невеликий їх відсоток. Так, передбачені державні стипендії для призерів Олімпіад до 10,6 тис. грн., для переможців – надбавка до пенсії 35-40%. Є урядові стипендії для тих, хто займав 4-6-ті місця на Олімпійських іграх, 1-3 місця на Чемпіонатах світу та Європи – 2,7 тис. грн. Власне, право на пенсію за вислугою років мають лише ті спортсмени, які не менше 6 років були членами збірних команд та отримали загальний стаж не менше 25 років.
Все це не стосується переважної більшості українських спортсменів. Красномовний приклад. За всю історію виступів на Олімпіадах Україна мала 187 призерів. В той час як на кожних літніх Олімпійських іграх до складу збірної входило в середньому 230 спортсменів. Більшість з них так і не вибороли бажані медалі. Не тому, що не хотіли чи не докладали зусиль, просто переможцями не можуть бути усі. А скільки професійних спортсменів лише мріють про те, аби потрапити на Олімпіаду?! І цієї мрії за все життя не вдається досягти.
Усі вони в реаліях сучасної України не можуть розраховувати на гідну соціальну підтримку. Між тим, саме ці спортсмени власним прикладом мотивують тисячі людей до здорового способу життя. Вони навчають нашу молодь, пропагують спорт, роблять його популярним та модним. І хоча б за це заслуговують вдячності.
Інший величезний пласт проблем для українського спорту – це реабілітація спортсменів після травм. Особливо тих, які закінчили свою кар’єру.
Наразі в цій сфері діє принцип: «порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого». Вже не раз звучали скарги спортсменів на те, що профільні спортивні федерації не допомагають їм у подоланні травм. Тобто людина віддає своє здоров’я спорту, а потім залишається наодинці з бідою і без коштів на лікування.
Між тим, статистика свідчить, що серед спортсменів високого класу гарні показники стану здоров’я мають лише 15–28 %. Це відбивається і на якості тренувань, і на потенціалі до перемоги.
Тому реабілітаційні заходи повинні мати системний характер. Спортсмени потребують як превентивної реабілітації для попередження ускладнень, так і реабілітації після травм і захворювань.
А після завершення кар’єри власному здоров’ю треба приділити особливу увагу. Адже стан постійної мобілізації проходить, спортивного драйву більше немає й саме тоді назовні починають виходити усі наслідки колосальних навантажень та перевтом.
Тож моя пропозиція проста – треба об’єднати зусилля Мінмолодьспорту, Міністерства соціальної політики, МОЗу та профільного парламентського Комітету для модернізації соціального законодавства із захисту спортсменів.
Що можна зробити?
- Оновити законодавство так, аби усі професійні спортсмени мали доступ до пенсійного забезпечення;
- Розглянути можливості збільшення спортивних пенсій та стипендій для учасників Олімпіад, які не здобули трофеїв;
- Надати додаткові пільги спортсменам для вступу до вузів на профільні спеціальності. Це, до речі, передбачає законопроект 5514, що зареєстрований у Верховній Раді.
- Вдосконалити урядовий законопроект 6062, за яким має бути створений Державний фонд підтримки медицини, спорту, освіти, культури та науки. Частину його видатків слід спрямувати на соціальне забезпечення спортсменів. А джерелом надходжень визначити доходи від ліцензування азартних ігор. В багатьох країнах Європи саме гральний бізнес фінансує спорт. Наприклад, в сусідній Угорщині в спортивну сферу йде 12% податку від лотерей та 50% податку від букмекерських ставок.
- Розробити комплексну державну програму щодо реабілітації спортсменів, які завершили свою кар’єру.
- Посилити контроль над належним виконанням спортивними федераціями обов’язків щодо реабілітації спортсменів.
Держава має дбати про спортсменів не лише тоді, коли вони здобувають золоті медалі. Таких завжди меншість. Але ці великі олімпійські перемоги базуються на синергії зусиль тисяч простих людей. Давайте їх поважати та цінувати!
