І знову про мову

9 листопада Україна відзначала День української мови та писемності. Президент навіть не привітав український народ з державним святом. Натомість у Верховній Раді триває обговорення проекту Закону «Про мови в Україні», який вже викликав хвилю протестів серед патріотичних кіл українського народу.

Сотнями років викорінювали нашу мову. Сотнями років намагалися витравити з українців усвідомлення того, що вони самостійний народ, мають свою мову, культуру, історію. Свою, а не нав’язану черговим завойовником. Нарешті Україна здобула незалежність. Здавалося б, з’явилися всі умови, щоб пропагувати українську мову, підносити її престиж, виховувати любов до неї в підростаючого покоління. Проте знову над нашою мовою нависла чорна хмара русифікації.

7 вересня 2010 року група народних депутатів України – регіонал Олександр Єфремов, комуніст Петро Симоненко та литвинівець Сергій Гриневецький зареєстрували у Верховній Раді проект Закону «Про мови в Україні». Цей закон, на перший погляд, нібито демократичний. Як зазначають у пояснювальній записці автори законопроекту, він «має на меті регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя української держави, вільного розвитку, використання і захисту російської мови, інших регіональних мов, а також щодо сприяння вивченню мов міжнародного спілкування». Закон гарантує кожному право самостійно обирати мову навчання, в офіційну документацію, окрім української, також впроваджується російська мова.

Однак у разі прийняття закону Верховною Радою позиції української мови значно послабшають. Номінально вона й надалі вважатиметься державною. Проте, отримавши можливість застосовувати в офіційному спілкуванні інші мови, російськомовні громадяни взагалі не вивчатимуть української мови, її знання стане необов’язковим.

Зараз державні службовці змушені хоч так-сяк володіти державною мовою. В дошкільних закладах освіти, школах та вишах обов’язкове викладання українською. Щоправда, є й школи з мовою національних меншин, здебільшого, російською.

З початком дії нового закону виховання українських дітей у дитячих садочках знову провадитиметься мовою нашого північного сусіда, російською мовою навчатимуться школярі та студенти. Це істотно зменшить престиж державної мови, усуне потребу її вивчення.

Знов американські чи французькі фільми ми дивитимемося в кінотеатрах з російським дубляжем. Не буду заперечувати, обов’язковий дубляж державною мовою викликав чимало обурених відгуків у російськомовного населення України. Проте ці громадяни не перестали ходити до кінотеатрів. Виявилося, що український переклад вони таки непогано розуміють. Нова мовна політика спричинить хвилю обурення українців, що спілкуються державною мовою. Адже тепер мова показу тієї чи іншої стрічки залежатиме лише від мовних уподобань власника кінотеатру. А більшість з них надає перевагу російській мові.

За дев’ятнадцять років незалежності українська мова так і не спромоглася зайняти сильну позицію у своїй державі. Прийняття нового закону остаточно зруйнує її й без того хистке становище. Українській мові загрожує перспектива знову стати мовою Західної України й села.

Закон передбачає «гарантування дбайливого ставлення до російської мови, інших регіональних мов». Хіба зараз можна говорити про відсутність дбайливого ставлення до російської мови? Звісно, ні. Російська мова безперешкодно вживається у всіх сферах спілкування, окрім офіційних документів. Більшість комерційних газет, що видаються в Україні, є російськомовними. Частина з них відверто пропагують проросійську політику. Російською виходить левова частка передач на телеканалах України. Часто цю мову можна почути з трибуни Верховної Ради України, в інтерв’ю та зверненнях високопосадовців. В Україні триває засилля російськомовної друкованої продукції. На мою думку, це українську мову треба захищати. І саме на захист державної мови має бути спрямоване введення її у всі сфери спілкування, окрім приватного, як обов’язкової.

На думку творців закону, правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності – інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну націю. Невже вони вважають, що закон об’єднає українців? Навпаки, він вже викликав хвилю спротиву українців, для яких словосполучення «українська мова» – не порожній набір звуків. Під час обговорення законопроекту під стінами комітету Верховної Ради збирався чималий натовп противників закону. Його впровадження спричинить до нового розколу в українському суспільстві.

Саме з ініціативи таких борців за права української мови 9 листопада було проведено захід з приводу відзначення Дня української мови та писемності. Хоча свято є офіційним, цього дня не було проведено жодних державних заходів щодо вшанування української мови. Навіть Президент не привітав своїх співвітчизників зі святом. Навіщо? Адже, на його думку та думку його прибічників, українській мові небагато лишилося.

Натомість кілька прогресивних громадських організацій провели свою акцію. Анонс про проведення заходу було вивішено в Інтернеті. Усі бажаючі взяти в ньому участь збиралися на 14.30 біля пам’ятника Григорію Сковороді, що на Контрактовій площі. На заклик відгукнулося чимало людей. Здебільшого, це студентська молодь, проте були й особи старшого, навіть досить похилого віку. Серед учасників акції – лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський, відомий своєю громадсько-патріотичною діяльністю.

Кожен новоприбулий отримував від дівчат з оргкомітету роздруковані тексти популярних українських пісень і дві кульки – жовтого та синього кольорів. По завершенні збору було оголошено про початок дійства. Під акомпанемент барабанів присутні заспівали українських пісень. Також було показано міні-виставу: натовпом пройшлися дві фігури-маски на ходулях з маріонетками на мотузках (також в масках). В масках вгадувалися обличчя авторів закону «Про мови в Україні», Президента та прем’єра. Далі колона учасників заходу рушила вулицею Сагайдачного, Хрещатиком та Інститутського до Адміністрації Президента України. Там було проведено годинний мітинг перед міліцейським кордоном, що не пускав до самої будівлі адміністрації. Завершився захід концертом та флеш-мобом на Майдані Незалежності.

Коли колона рухалася в бік Банкової та Майдану, видовище нагадувало осінь 2004 року (мітинги студентів напередодні Помаранчевої революції), щоправда, без жовтогарячого кольору. Учасники ходи всю дорогу співали пісень, вигукували гасла: «Студенти – за мову», «Ні! Закону про мови», «Одна державна мова – українська». Один юнак в руках тримав плакат, на якому владу закликалося зайнятися ділом, а не «язиком». Демонстранти рухалися тротуаром. Вулицю для них не перекривали. Це ж не комуністи відзначають чергову річницю так званої Жовтневої революції.

Біля Будинку письменників ми зустріли ще одну колону. Попри заклики не політизувати акцію, представники ВО «Батьківщина» прийшли під партійними прапорами. Намагання політичної партії пропіаритися на мовному питанні викликало обурення колони, що прийшла з Подолу. Вони заскандували «Геть політичні прапори!». Врешті, до адміністрації йшли з різних боків вулиці.

На Майдані не було великого концерту з розкрученими виконавцями. Ми слухали українських пісень у виконанні хору Наукового товариства «Просвіта» та хору «Гомін». Підспівували й самі. Позитивно відзначився актор, колишній «ді-джей Майдану» Євген Нищук, який сам взявся вести концерт, хоча захід явно не оплачувався.

Наспівавшись, учасники акції перейшли на інший бік Майдану, де запалили свічки і виклали з них фразу «Відчуй смак рідної мови!», яку можна вважати гаслом заходу.

Акція засвідчила, що в Україні є чимало активних свідомих громадян, яким небайдужа доля рідної мови, які люблять її усім серцем і готові оберігати її від зазіхань усіляких українофобів – як своїх, так і чужих. Хочеться закликати усіх свідомих українців активно висловлювати свій протест проти прийняття Верховною Радою проекту закону «Про мови в Україні». Від нас залежить доля нашої мови, яка є невід’ємною часткою української культури й національної свідомості нашого народу.