Днями в Одесі відбулися чергові сутички між представниками забудовника та активістами біля місцевої пам’ятки «Будинку з однією стіною». Кожна зі сторін звинувачувала протилежну у незаконності її дій. Події набрали таких обертів, що без спеціалізованих загонів поліції не обійшлося.

Як ми знаємо, схожі протистояння періодично відбуваються у різних містах України і кінця краю їм не видно. Покласти кінець таким конфліктам мала б процедура громадських слухань, які вже багато років проводяться до того, як розпочати нове будівництво. Одначе, як показує практика – це не дієвий метод, який часто має лише формальний характер.

Так вже складалося, що забудовники віддають перевагу будівництву не на околицях міста, а у давно забудованих та обжитих кварталах міста, і в ідеалі в історичній частині міста, що плекає око і душу кожного мешканця та туриста міста. Беручи цей принцип за основу, та попередньо порахувавши дохідну частину нового проекту, забудовник готовий на ризики та додаткові витрати, що пов’язані з можливими порушеннями правил забудови міста, протистоянням з місцевими жителями та додатковими витратами на улагодження конфліктів.

На перший погляд, у любому із конфліктів одна сторона права, а інша винувата. Однак, на практиці ми бачимо, що кожна зі сторін завжди має документальне підтвердження своєї правоти. У забудовника завжди знайдеться дозвіл на виконання будівельних робіт та/чи законність володіння земельною ділянкою. З іншої сторони – активісти мають перелік порушень правил та норм будівництва. Так хто ж правий? Чи може бути так, що обидві сторони праві, або не праві?

Звичайно ж використати на свою користь таку конфліктну ситуацію можуть як одна сторона, так і інша. Так як забудовники не завжди праві, так і під виглядом активістів, прикриваючись боротьбою із незаконною забудовою можуть діяти групи людей у своїх власних інтересах. Наприклад, це можуть бути прямі конкуренти забудовника, які будують десь неподалік свій житловий комплекс і таким засобом вирішили тимчасово заблокувати роботу конкуренту; також це може бути такий собі «бізнес проект» по витребуванню відступних грошей віз забудовника; і як край – це може бути політична PR акція направлена на знищення репутації забудовника і витискання його із первинного ринку нерухомості.

У всіх цих конфліктах є й третя сторона, яка майже завжди залишається «у тіні», однак саме  вона мала б найбільше нести відповідальність, надавати пояснення за свої прийняті рішення, надані дозволи, землевідводи, погодження та т.і. – це державні органи, з благословення яких забудовник і розпочав свої роботи. Адже саме державні органи надають забудовникам документи, якими вони надалі апелюють до активістів. І тільки при участі юристів на стороні конфліктуючих мешканців та активістів є можливість оцінити законність прийняття рішень та надання документів забудовнику. Адже якби забудовник отримав свої дозволи у відповідності до діючих норм закону, то не будо б підґрунтя для жодного конфлікту.

Тому у любому із конфліктів, у якому кожна зі сторін документально доводить свою правоту має фігурувати компетентні державні органи, відповідно до характеру претензій зі сторони громадськості. Якщо ж держава не втручається у такі справи, то активісти мають переміщувати акценти відповідальності від забудовника до місцевих виконавчих органів.

У свою чергу, законодавчі органи з ініціативи виконавчих органів мають доопрацювати та законодавчо затвердити чіткі правила проведення громадських слухань, у яких чітко мають бути визначені умови і порядок їх проведення. У іншому випадку, разом із забудовником держава має нести солідарну відповідальність за допущені порушення забудовника.
нерухомістьОлег Приходькозабудоваконфлікти