Україна і НАТО: хто кому що винен?

До зустрічі Байдена з Путіним риторика щодо України та НАТО була максимально активною. Першою чергою,  це пов’язано з тим, що напередодні цієї зустрічі тема Альянсу була для нас в якійсь мірі маніпулятивною. В української влади була мета - всіляко тиснути на Путіна та згущувати фарби, акцентуючи увагу на питанні вступу до НАТО.

Як тільки переговори закінчилися – питання НАТО на перший час вщухло, зараз воно знову актуальне. Тим не менш, це не означає, що наша влада повинна скласти лапки і чекати на поблажливість Альянсу. Особливо важливо активізувати комунікацію щодо членства напередодні зустрічі Байдена і Зеленського, щоби нарешті отримати бажане ПДЧ.

На фоні комунікації української влади щодо членства в НАТО, особливої популярності набуває «політекспертна» риторика про те, що НАТО нам «не світить». Нібито нас там не чекають, ми не цікаві Альянсу, адже позиціонуємо себе як слабка держава, підірвана війною та заради нас ніхто не буде конфліктувати з Росією.

Окей, це позиція, яка має право на існування. Але чи є в нас зараз гідна альтернатива НАТО? Під час нещодавнього саміту НАТО стало відомо, що, як мінімум, у найближчій перспективі ми маємо шанси отримати ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО). Тож наша влада мусить не проґавити цей шанс. ПДЧ - рятувальне коло, яке додасть більшої конкретики щодо реформ, необхідних для вступу в Альянс.

Нам потрібно досягти рівня стандартів Альянсу, щоби нас запрошували, а не ми напрошувалися.

Це чесно і принаймні корисно для наших можновладців, які тільки обіцяють втілити реформи, але дуже гальмують у дії. Боротьба з олігархами, антикорупційна політика, реформа системи судочинства — прийшов час витягувати державу з ями.

І головне те, що нарешті випав шанс Зеленському продемонструвати свою жорстку і впевнену руку не в боротьбі з опозиційними політсилами, а з олігархами та іншими негативними елементами, які підривають нашу репутацію в очах Альянсу.

Протягом року президент вів доволі агресивну піар-кампанію під гаслом “Україні мають надати ПДЧ в червні на саміті НАТО”. Тож зараз у команди Зеленського фактично розв’язані руки, щоби працювати для отримання ПДЧ і реалізовувати реформи.

Для Росії ж тема інтеграції України в  НАТО є вкрай небажаною, тому Путін всіляко демонструє свою незацікавленість і байдужість щодо цього питання.

Для нас це важливий дзвіночок. Адже, якщо наша влада рішуче налаштувалася щодо реалізації необхідних для вступу в Альянс стандартів – слід очікувати спротив з боку Росії. Будуть всілякі маніпуляції, можливо, навіть погіршення ситуації на кордоні з окупованими територіями. Кремль робитиме все, щоби зірвати наш вступ в Альянс і налаштувати Захід проти України.

Як реагувати нам? Керуватися принципом – «собака гавкає, караван іде».

Якщо ми пошиємося в дурні та відступимо – наступний шанс буде нескоро. Підняття теми ПДЧ на саміті і так фактично довелося «вигризати». Рік тому Україна посіла шосте місце за статусом партнера розширених можливостей при НАТО. Тож цим фактом треба скористатися для глибшої комунікації з Альянсом.

Потрібно також не зважати на противників НАТО в Україні, адже зараз вкрай популярною стає теза про те, що навіть ПДЧ нам не варто очікувати до кінця 2022-го року, тож на Альянсі можна поставити крапку. Якщо й далі дискредитувати можливість членства Україна в НАТО – то питання війни на Донбасі в кінці кінців заморозиться. Росія остаточно відчує свою впливовість над нами, а Донбас стане звичайною буферною зоною по типу Придністров`я.