Цього дня світ відзначає 70-ту річницю початку Нюрнберзькогопроцесу. Попри закінчення війни та укладання ряду мирних договорів після Другоїсвітової війни, саме цей акт став крапкою у відновленні мирного процесу. Аджеборотьба за відстоювання прав людини та основоположних цінностей вимагає нестільки відновлення певного статусу-кво, повернення до миру, а, головним чином,справедливості.
Додаткового символізму ця дата набирає напередоднірічниці Революції Гідності. Такої ж справедливості, у межах власної країни,потребує зараз і український народ. Попри демонстративні викриття Генеральноїпрокуратури, у кращих традиція совка, напередодні пам ’ ятної дати, люди так і не отримали бажаної сатисфакції. Через два роки триваютьсудові процеси над виконавцями наказів кривавого злочинного режиму, якихвстигли піймати, половина сервілістів Януковича відбулася заставою і чекає навирок спотвореної судової системи, яку вони самі створили, а інші – простоуникли правосуддя за браком доказів. Про авторів тих подій можна і незгадувати.
Окремої уваги заслуговує тема надання активістам Майдану,які тримали оборону, статусу учасників бойових дій. Відповідний закон бувухвалений восени минулого року й покладав на Кабінет Міністрів зобов’язаннярозробити порядок присвоєння цього статусу, визначити осіб, які його отримають.За рік уряд так і не впорався із цим завданням.
Так само, провальним можна вважати процес люстрації.Більшість чиновників очищення влади так і не зачепило, а деякі з них навітьпримудрилися повернути собі свої посади через суд. Напередодні революції,інститутом, який викликав найбільшу довіру була церква, а найбільшу недовіру –суди, прокуратура та міліція. За два роки, єдина структура, яка продемонструвалапоступ і отримала позитивний баланс довіри – це поліція. Водночас, цілковитеоновлення міліції має знаходитися під пильним наглядом громадянськогосуспільства. Інші ж державні інститути не змогли зрушити з мертвої точки.
В давньому суспільстві існував єдиний визнаний спосібвідновлення справедливості – таліон. Простіше, принцип «око за око, зуб зазуб». Людина мала право відповісти своєму кривднику, застосувавши проти ньоготакі ж дії, як він проти неї. Із розвитком права, принцип справедливості-помстиу суспільній свідомості був замінений принципом справедливості-покарання. Вруки держави перейшла монополія не лише на насильство, позбавлення волі абосмертну кару, але й на відновлення справедливості та захист кожногогромадянина.
Процес встановлення винних та притягнення їх довідповідальності має не лише відновити в суспільстві почуття справедливості,без якого неможливе почуття гідності, але й поновити довіру. Як між громадянамита державою (не владою), так і всередині суспільства. Тому що кожен маєрозуміти, що його життя, воля та цінності будуть захищені. Хіба не за це ми усіборолися?