"Нові обличчя" старих схем
Давно, більше 20 років назад, я проводила журналістське розслідування для свого журналу «Архітектура і престиж» щодо проекту готелю «Хілтон» С.В. Бабушкіна, який він тоді затвердив на містобудівній раді.
Це був проект прямокутної брили, вставленої під кутом 45 градусів до вул.. Володимирської навпроти Оперного, – висотної, абсолютно примітивної, що навіть не прагнула бути прикрашеною якимись ознаками архітектури чи думками про неї. Просто дебела балка, впихнута нахабно під кутом, аби зайняти якомога більше місця.
Це було в 1997 році, напередодні Всесвітнього з’їзду банкірів, який повинен був вперше відбутися в Києві в 1998 році. І в процесі підготовки раптом виявилося, що під це в Києві немає відповідної готельної інфраструктури. Тому терміново було запроектовано щось монстроподібне, але п’ятизіркове, на найсмачнішій ділянці в центрі міста, і головний архітектор міста Сергій Бабушкін взявся узгодити цей проект попри всі протести громадськості.
Вся містобудівна рада дуже обурювалась. Громадськість дуже обурювалось. А Бабушкін сказав: «Всім мовчати. Я підписую протокол, значить, буде так, як я сказав». І проект затвердили. Я написала злобну статтю в журналі (єдину в той час, до речі), через що мало не поплатилась своїм маленьким видавничим бізнесом, бо Бабушкін був дуже сердитий на мене і міг через податкову інспекцію закрити нас в два дні. Донині вдячна, що він, як колишній боксер і справжній мужчина, виявився джентльменом, що не б’є жінок, і журнал не чіпали. Але, як з’ясувалося згодом, не тільки тому.
Через рік-півтора потроху вияснилось, що ніхто нічого будувати й не збирався. У Бабушкіна і тодішніх його партнерів-олігархів були друзі-партнери в Америці, звичайно, наші емігранти (хто ж іще?), які могли взяти в кредит під мізерний процент досить велику суму грошей в банках США – але тільки під інвестиційний проект! Тобто проект якогось готелю чи громадського об’єкту, який повинен був пройти узгодження на містобудівній раді міста і мати відведену ділянку. Тому ніхто особливо і не заморочувався з архітектурою, бо це не мало значення. Мав бути який-небудь проект максимальної місткості, під який би дали гроші в банку. Ну, і прив’язали це до з’їзду банкірів для «пущей реальности».
Гроші, звичайно, американці дали. Ними наші герої покористувались певний час, прокрутили сто разів в інших операціях, після чого, можливо, просто повернули кредит. Ну, не реалізували проект, бо народ проти. Все чисто, ніхто не ображений. Ділянка, правда, лишилась цільово виділеною, і її пізніше-таки забудували, хай трохи кращою, але все ж грубуватою архітектурою як для такого місця. Але не в тім річ. Гроші пішли в оборот, схему напрацювали. І тепер старі схеми працюють знову.
Це точно той самий сценарій – коли висувається абсурдна ідея, яка викликає обурення, але вона затверджується містобудівною радою, під неї виділяють гроші, які можна повернути чи ні – залежить від кредитора – а от будувати точно не потрібно! Бо громадськість, як виявляється, проти. Так що побачите – проект затвердять, гроші отримають і поділять, а через рік «передумають» будувати.
На жаль, це ті люди, для яких немає принципів. Повірити в те, що в існуючій будівлі Адміністрації Президента «важко дихати», – неможливо, це просто черговий спектакль для виборців. Це не може бути аргументом для отримання безвідсоткового кредиту для партнерів-інвесторів, а от затверджена Мінкультом і містобудівною радою концепція роботи Вавриша і Юнакова – цілком може. Під неї виділяються гроші, які розподіляються між певними людьми, а офіс лишається, де був. Ви ж не думали, що цей міфічний переїзд когось цікавить насправді?
Насправді всіх цікавлять лише гроші. А решта – лише засоби для їх отримання.
