Хрещатик є звичним і рідним для кожного киянина і українця.Ми звикли до його оригінальної архітектури, до його керамік, мозаїк і скульптур,і не знаходимо в них нічого особливого.
А разом з тим барокові мотиви в архітектурі фасадівХрещатика стали символом ідентичності нації, і сприяли її справжньому повоєнномуоб ’ єднанню. Саме народні українські орнаменти та приховані,а разом з тим впізнавані символи українського бароко, «бойчукізму» сприялитому, що примусово розірвана, потім примусово об’єднана нація почала відчуватив парадній архітектурі головної вулиці столиці власне рідне коріння. Це водночасвідповідало і інтересам українського народу, і, за іронією долі, московськоївлади, тому на першому етапі ці пошуки ідентичності якщо не заохочувались, алей не заборонялись.
Потім, зрозумівши, що в архітектурі Хрещатика національнімотиви сильніші за радянську символіку, радянська влада почала її принижувати івисміювати. Вкорінились назви «київський торт» або «маячня п’яного кондитера»по відношенню до декору хрещатицьких фасадів; інтелігенції вбивали в думку, щопишатись Хрещатиком соромно, що це хаотична, позбавлена смаку, «гламурна», «кондитерська» архітектура, якийне місце в серйозній історії архітектури. І ми в це повірили. В часирадянського модернізму ми вбачали надлишок і несмак в тому декорі, пізнішепросто перестали її помічати.
А разом з тим серед всіхансамблів т.зв. «тоталітарної архітектури» Хрещатик є насправді єдиним, в якомузгідно з давньоруськими київськими традиціями підкреслена структура ландшафту;де національна, барокова ідея превалює в декорі над радянськими символами, якихналічується на всьому Хрещатику аж дві зірочки й два серпи-молоти, і товплетені в орнамент; і нарешті, в якому делікатно збережені і відновлені всівцілілі будинки – на відміну від сталінських проспектів, під які повністю «розчищалимісце, як, наприклад, в Мінську. Це вдалося ще й тому, що, окрім Власова, якоговлучно забрали до Москви в 50-му, всі решта авторів Хрещатика –Добровольський,Малиновський, Приймак та інші - були патріотами, киянами і вихованцями школи Кричевського,Заболотного і Дяченка.
Хрещатик – це єдиний ансамбльцього періоду, що сполучає національні традиції, гармонійне поєднання архітектуриз ландшафтом із пафосом радянської архітектури сталінського періоду. В декоріфасадів будинків використано елементи українського бароко, що вирізняє його зансамблів 40-50 років в інших країнах, де переважно використовувалисьнеокласика або модернізм.
Цеперший і єдиний в Європі об’єкт, конкурс на який було проголошено ще під часДругої світової війни. Така акція спричинила неймовірний підйом духу народу іпатріотизму і призвела до якнайшвидшої реалізації проектного задуму в складнихумовах напівзруйнованого міста.
Для архітектури цього періоду вінших країнах характерним є вираження патетики, гіпермасштабності, певнеприниження людини за рахунок демонстрації величі влади; лише в архітектуріХрещатика створено гармонійне середовище на основі дбайливого збереження староїархітектури, характеру ландшафту та національного декору, в композиціях якогопереважають плоди, квіти, розетки, рокайлі, при майже повній відсутності політичнихрадянських символів. Фасади житловихбудинків, на відміну від похмурої величі тоталітарної архітектури інших країн,випромінюють радість життя і захоплення плодючою українською землею.
Йогоособливість полягає ще й у тому, що проект був запроектований не для пустоїтериторії, а в умовах реконструкції. Він опирався на форми ландшафту, який євизначальним для історичного центру Києва, і враховував вцілілу після війнизабудову, яку було дбайливо реставровано. Визначальним вархітектурно-художньому вирішенні забудови Хрещатика стала відмінна трактовкапарної і непарної його сторін, що було покладено в основу його просторовоїкомпозиції.
Особливістю формуванняпросторової композиції Хрещатика є не просто врахування характеристикландшафту, а пріоритет ландшафтної складової. Розміщений в долині між двомамальовничими пагорбами, Хрещатик має чисельні просторові зв’язки з оточуючоюзабудовою. Це проявляється в завершенні вулиць, що поєднують Хрещатик з Верхніммістом, висотними будинками-домінантами по непарній стороні; асиметричнійкомпозиції парної і непарної сторін забудови; плавному вигині траси вулиці, щоповторює форму рельєфу; створенні розривів-курдонерів та арочних проходів взабудові, що формують додаткові зорові зв’язки.
Оформлення архітектури безпосередньо пов'язано зпродовженням національних традицій українського народного зодчества таукраїнського бароко, що виявилося в унікальному орнаментальному декоруванніфасадів будинків. Архітектура парного боку більш лаконічна, одновисотна,стримано-палацова. В архітектурі житлових будинків використано формиукраїнського бароко - багатопрофільні карнизи, фронтончики, висячі колонки, лицювальнакераміка з рельєфними орнаментальними мотивами, що нагадують ритмічний рядполтавської плахти - все це в поєднанні з оригінальною містобудівною концепцієюі дозволило створити національно своєрідний архітектурний ансамбль.
Мозаїчні різнобарвні композиції,що прикрашають арочні склепіння і пізніше – інтер’єри станції метрополітену«Хрещатик», опираються на традиції "українського монументалізму",пов'язані з школою Михайла Бойчука, унікального явища в світовій культурі,перерваного в кінці 1930-х років. Це було проявом національного підйому ібажання відродити художню традицію, в якій монументальний живопис і декоруванняфасадів займали чільне місце.
Для виготовлення керамічноїплитки, орнаментів та скульптурних композицій оздоблення фасадів будинків булостворено спеціальні керамічні майстерні на Київському експериментальному заводіАкадемії архітектури УРСР, де працювали видатні художники.
Таким чином, синтез мистецтв,застосований при реконструкції Хрещатика, одночасно вирішував політичнізавдання, і разом з тим відновлював суто національні традиції в пластичномувирішенні, кольорі та декорі.
Ця цікавість до художньоїформи, до переосмислення традицій національного мистецтва була певним проявомдуховного спротиву і національного підйому.
Він зведений в результаті кількохтурів конкурсу, сформований у відповідності до чіткого плану і в дуже стислийтермін, але з повним збереженням вцілілої забудови та використанням національних художніх традицій. Нарешті, самеХрещатик і його інтегральна складова – Майдан Незалежності – стали місцемподій, що спричинили радикальний вплив на хід української та європейськоїісторії в цілому та сприяли ідентичності нації під час протестів 2004 та 2013рр. Він є місцем, де жили й творили люди, що зробили видатний вклад в розвитоксвітової історії, культури та науки.
Закладені в проект відбудови Хрещатика ідеї залишаються актуальнимиі сьогодні . Він ставунікальним прикладом перетворення масштабу провінційного міста на європейськийстоличний, подібного до Відня або Парижу. В масштабі і характері забудови геніальновраховано розмір центральної магістралі, що водночас відповідає столичному масштабуі зберігає притаманну цьому місту ліричність і гуманність.
Головним завданням сьогодення єстворення умов для збереження, реставрації і сталого розвитку Хрещатика. Це - виділенняХрещатика як пам’ятки містобудування в окремий об’єкт управління; визначеннястатусу пам’ятки, її меж та встановлення буферної зони; розробка Єдиного Плануорганізації Хрещатика (плану регенерації) разом з буферною зоною (замість ДПТ).
Необхідним є введення мораторіюна землевідведення та проекти забудови Хрещатика; узгодження всіх проектів поХрещатику та його буферній зоні, визначення меж пам’ятки та буферної зони; розробкаплану проведення комплексної реставрації фасадів на основі відновленнявтрачених елементів плитки, скульптури, декору та ін.