Соціальна програма збереження культурної спадщини України

Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що закріплено в Законі України "Про охорону культурної спадщини", де визначаються основні положення національної політики в цій сфері. Проте насправді збереження спадщини не тільки не гарантовано державою, але знаходиться під ризиком постійного руйнування, і ця тенденція набула за останні 5-10 років масового розповсюдження.
 В Україні на державному обліку знаходиться більше 140 тисяч пам’яток, з яких 17 тисяч – пам’ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва. Проте до Реєстру занесено лише дві тисячі об’єктів, і жоден з них, крім пам’яток Всесвітньої спадщини, не забезпечений необхідною документацією, а саме: охоронним договором, паспортом об’єкту, а для містобудівних пам’яток – ще й планами управління та організації території. Не захищені документацією пам’ятки безперервно знищуються. Щороку Україна втрачає більше 100 об’єктів культурної спадщини.
 Спадщина перебуває за межамиекономічного життя держави. Не існує ніяких соціальних програм, направлених наїї оновлення, реставрацію, а найголовніше – адаптацію до сучасного життя іззалученням широких верств населення.

Держава не надає інвесторамжодних стимулів для дбайливого відношення до збереження пам’яток або регенераціїсередовища.  В більшості випадківзбудувати новий об’єкт значно дешевше, ніж реставрувати існуючий, навіть державнібудівельні норми адаптації та реконструкції старовинних будинків непередбачають якогось особливого ставлення до них – збереження існуючих дерев’яних конструкцій, сходів,перекриттів, деталей фасадів стає неможливим через систему протипожежних таінших будівельних норм.

 Разом з тим втрати культурнихцінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду наших міст є незворотніми інепоправними. Будь-які втрати культурної спадщини неминуче відображаються нанинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва,фальсифікації історії, втрат історичної пам’яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалусуспільства в цілому. Вони не можуть бути компенсовані ані створенням новихвизначних творів, ані розвитком культури в цілому.

В Україні їїкультурно-історична пам'ять невідривно пов’язана з об’єктами нерухомоїспадщини, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її ідентичність, ідеалита надбання. Вся новітня історія України свідчить, що періоди окупації,тоталітаризму та насильницьких змін нашої історії пов’язані в першу чергу ізруйнуванням та фальсифікацією історичної пам'яті народу, знесенням аутентичнихоб’єктів культурної спадщини, що призводить до асиміляції, моральноїдеградації, аж до повного знищення нації. Невипадково культурні, інтелектуальніта історичні цінності суспільства є об’єктами національної безпеки (Закон «Прооснови національної безпеки України»).

Авторитет України як держави у світі значною мірою залежить від того, наскількидбайливим буде ставлення в країні до своєї історико-культурної спадщини,збереження та розвиток культурної спадщини є однією з умов реальноїєвроінтеграції України.

 Не слід забувати, що історичне середовище, нерухома спадщина України стаєнині також об’єктом соціального захисту, та її права повинні враховуватись всоціальних програмах так само, як соціально незахищених верств населення -інвалідів, дітей та людей похилого віку. Немає більш безправних об’єктів  в оточенні людини, ніж об’єкти культурноїспадщини. 

В державі знищено навіть реставраційну галузь; бюджетне фінансування,що і донині проводилось за залишковим принципом, в умовах економічної кризи тавійськового стану стає зовсім неможливим.

Отже, наразі найбільш актуальними стають соціальні програми збереження,обліку та популяризації культурної спадщини із залученням широких верствнаселення.

 Що передбачає програма?

 В стратегічному плані – перехід від охорони окремих пам’яток дозбереження  і розвитку середовища вцілому (CulturalHeritageDevelopmentvsPreservation), його активноїадаптації до сучасних потреб, створення умов до збереження історичної пам’яті.

 Залучення широких верств населення – молоді, волонтерів, професіоналіврізних рівнів, меценатів, політиків – до всіх етапів роботи із спадщиною.

 Перший етап – виявлення нових тамоніторинг існуючих об’єктів. Волонтери-експерти, краєзнавці, архітектори,реставратори та всі, небайдужі до історичної спадщини, проводять постійниймоніторинг та виявлення нових об’єктів культурної спадщини. Популяризація цієїдіяльності, що буде проводитися через соціальні мережі, електронні видання таінші ЗМІ, поступово підвищуватиме значимість та цінність кожного населеногопункту з його неповторною історією та недооціненими об’єктами спадщини. Такідослідження можуть проводитися у вигляді маршрутів вихідного дня, короткоговідпочинку з ознайомленням з історією краю в межах кожної області чи району.[1] 

Інформація щодо виявлених пам’яток з фотофіксацією повинна направлятися доЄдиного громадського центру дослідження та збереження культурної спадщини,створеного наразі при Національній спілці архітекторів України.  Тут з нею попередньо працюютьексперти-волонтери, обробляючи та систематизуючи.

 Другий етап – обміри, фотофіксація та складання облікових карток. Студентипрофільних вишів (архітектори, дизайнери) 1-2 курсів в рамках обмірної практикиможуть проводити обміри щойно виявлених об’єктів, збирати і доповнюватиісторичну довідку, складати облікові картки. [2] 

 Далі облікова інформація передається в Управління охорони культурноїспадщини, що подають ці об’єкти до включення в Реєстр. Для прискорення процесу(експертні ради з такими повноваженнями існують лише при деяких державнихустановах) можливо створення Громадських експертних рад.

 Третій етап – розробкапроектів реставрації, довідок та паспортів. Студенти старших курсів розробляютьпаспорти об’єктів, переводять обміри в електронний вигляд, в разі потреби –розробляють тривимірні моделі. В межах курсового та дипломного проектуваннярозробляються проекти адаптації, реставрації та пристосування окремих об’єктів;проекти регенерації кварталів та фрагментів середовища. Пріоритетом  в розробці таких програм повинно бути забезпеченняправ, в першу чергу, існуючого середовища, як носія історичної пам’ятінації, та людей, що проживають або користуються цими пам’ятками.Проекти подаються на розгляд Експертних рад, які, в свою чергу, вибираютьпроекти до реалізації.

Навіть реалізація цихпопередніх етапів забезпечить наявність документації на більшість пам’яток, а,значить, і можливість їх відновлення або реставрації, якщо пам’ятка зазнаєякихось втрат.

 Четвертий етап –віднаходження фінансування для реставрації пам’ятки– повинен спиратися нарозробку певних податкових пільг, надання пільгових банківських кредитівкористувачам спадщини для її відновлення та реставрації.

Проте існує можливість ізалучення приватних коштів – не інвесторів, а меценатів. Інвестиції в історичнуспадщину – річ неможлива; не можна ставити собі за мету, вкладаючи кошти врозвиток культурної спадщини, отримання від цієї діяльності найшвидшогоприбутку. Тому мова повинна йти саме про відродження інституту меценатства тазаохочення власників у вигляді державних пільг та бонусів.

Так, можливе проведеннясоціальних акцій серед забезпечених людей «Обери собі пам’ятку»: кожна пам’яткаархітектури, що потребує захисту і допомоги, закріплюється за певною людиною,інституцією або підприємством, які утримують її, відновлюють та реставрують зазатвердженим проектом. На фасаді будинку встановлюється табличка з іменамимеценатів, держава створює умови для забезпечення соціального захисту спадщини.

 Отже, метою Програми єрозвиток і збереження історико-архітектурного середовища України  із активним залученням широких верствнаселення для дослідження, моніторингу, розробки проектів реставрації тараціонального використання нерухомих об’єктів культурної спадщини, а такожприватних коштів для соціального захисту та забезпечення реалізації проектів.

 Кожна територія Україниє потенційно привабливою і неповторною - це джерело прибутку від туризму,спосіб залучення місцевого населення та підвищення патріотизму.

 Стратегічнимзавданням для державних структур всіх рівнів – Міністерств культури, регіонбудута освіти, а також органів охорони спадщини стає:

-                     удосконалення українськогопам’яткоохоронного законодавства та приведення його у відповідність зміжнародними угодами та конвенціями,- зокрема, переходу в пам’яткоохороннійсправі від збереження окремої пам’ятки до збереження середовища, як органічногоцілого;

-                     введення системи пільговогооподаткування та кредитів для забезпечення підтримки програми збереження тавідновлення спадщини, надання цим програмам статусу соціальних;

-                     актуалізація містобудівної документаціїіз одночасною розробкою зонінгів з урахуванням потреб об‘єктів культурноїспадщини; на перехідному етапі - розробка територіально-планувальних концепційрозвитку міст або їх центральних історичних частин, з винесенням на громадськеобговорення;

-                     залучення до інвентаризації історичних центрів і їхньоїпланувальної структури, містобудівних, архітектурних, дизайнерських тареставраційних кафедр вищих навчальних закладів (далі – ВУЗи) на передпроектнійстадії з внесенням відповідних пропозицій до навчальних програм ВНЗів.

 Реалізація програми сприятиме:

 - підвищенню патріотизму;

-  створеннюнових робочих місць, в першу чергу серед молоді;

- залученнюорганів місцевого самоуправління, територіальних громад та приватної ініціативидо розвитку культурної спадщини;

-  розвиткумісцевого самоуправління в контексті основних завдань державної політики;

-  відродженню та регенерації історичних центрів міст і сіл;

- раціональному використанню, консервації та реставрації об’єктів культурної спадщини;

- проведенню паспортизації об’єктів культурної спадщини тавключення цих об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України,вдосконаленню системи облікуоб’єктів культурної спадщини;

- створенню умов для покращення туристичної привабливості міст і сілУкраїни через їх історико-культурнуспадщину, залученню об’єктів культурної спадщини до туристичних маршрутів тарозвитку туристично-екскурсійного руху серед дітей тамолоді;    

- популяризації пам'яткоохоронної   діяльності, створеннюнавичок облікової та реставраційної роботи серед молоді;      

- створенню сприятливого інформаційного поля для охороникультурної спадщини;

- залученню громадськості до процесів управління та контролю вгалузі охорони культурної спадщини, формуванню позитивної громадської думки у сферівикористання культурного надбання.

 Подальші напрямки  реалізаціїПрограми:

Виявлення місцевого туристичного ресурсу, перспектив розвитку містоутворювальнихоб‘єктів або комплексів;

Забезпечення державними та місцевими органами управління жорсткогодотримання регламентів встановлених для територій історичних центрів міст.

Забезпечення системного наукового моніторингу стану комплексів та об‘єктівкультурної спадщини.

Залучення приватних коштів до формування місцевого туристичного продуктушляхом участі в реабілітації комплексів та об‘єктів культурної спадщини,благоустрою територій історичних центрів, створення або удосконалення,модернізації необхідної інфраструктури.

Примітки:Проект Програми розроблено на основі:

«Проекту національної політикиУкраїни щодо культурної спадщини», розробленого в рамках Проекту ЄС«Регіональне співробітництво щодо збереження культурної спадщини» (Регіональнийкоординатор по Україні – Олійник О.П.); 

«Концепції програми збереженнятрадиційного характеру середовища історичних середніх та малих міст України (формуваннятуристичного ресурсу)» - Українськийдержавний науково-дослідний та проектний інститут «Укрндіпроектреставрація» (директор – О.А. Рутковська);

«П’ять кроків до реформуваннягалузі реставрації нерухомої культурної спадщини» - Український державнийнауково-дослідний та проектний інститут «Укрндіпроектреставрація» (директор –О.А. Рутковська);

Проекту «Основные положения политики – стратегии сохранениянедвижимого культурного наследия Киева», автор –Ю.А. Маслов, Фонд «Свята Софія»;  таінших.

_______________________________