Про які теми краще не писати в соцмережах
У часи соцмереж приватності не існує. Немає ніяких постів «для друзів», «особистої думки, яку не поділяє компанія», «окремої особистої сторінки». Попри видимість свободи самовираження, соцмережі таким чином накладають численні обмеження, про що «можна» і «не можна» говорити, писати, «лайкати», коментувати чи перепощувати. Спробував зібрати в одному місці основні «дражливі» теми.
«Натхненням» для цієї підбірки стала історія кількатижневої давнини про маркетолога і його висловлювання щодо українців. З одного боку, висловлювання є дійсно неприємними, і, ймовірно, навіть неприйнятними для багатьох. Проте технічно обурення викликала не наявність тієї чи іншої точки зору у людини - а, по-перше, публічний формат її висловлення, по-друге, причетність цієї людини до великої групи брендів, якій теж довелось реагувати на кризу.
В обговореннях цього кейсу неодноразово зустрічалась теза про суспільну цензуру (концентровано звучить приблизно так: «тепер уже й висловитися у себе на сторінці не можна, бо заклюють»). Втім, хочеться нам цього чи ні, є певний перелік тем, про «неправильне» ставлення до яких (відносно «мейнстріму» чи «прогресивної спільноти») зазвичай краще просто промовчати. Аби не створювати проблем ані собі, ані роботодавцеві, ані близьким людям. Особливо, якщо ви є співробітником / партнером / контрагентом державного органу, великої корпорації, або просто публічна особа чи лідер думок для будь-якої, нехай і нечисленної групи людей. Так само це стосується і ваших родичів, через яких вас можуть ідентифікувати.
Перша група «заборон» очевидно стосується питання Росії. Війна, російські товари, російські виконавці, подорожі до Росії, співпраця з росіянами - своє позитивне ставлення до цього краще тримати при собі. У розвиток - краще також мовчати про свою думку щодо будь-яких міжнаціональних конфліктів (турки-вірмени, євреї-араби, вірмени-азербайджанці, турки-греки на Кіпрі тощо), історичних подій (невизнання деяких, наприклад, Холокосту, є кримінально караним в окремих країнах, так само це стосується і Голодомору в Україні).
У разі, якщо ви відноситесь до публічно-«вразливої» категорії діячів, які перетинаються із «прогресивною спільнотою», варто також утриматися від висловлення своєї думки про:
- негативне ставлення до ЛГБТК+;
- підтримку нацистської, соціалістичної чи комуністичної ідеології, підтримку націоналістичних організацій;
- нелюбов до будь-якої нації, наприклад, євреїв чи чеченців;
- антивакцинаторський погляд на світ або сегрегацію людей за типом вакцини, яку їм вдалось отримати;
- працюючу гомеопатію, віру в астрологію;
- підтримку певної політичної сили, уряду, підтримку реформ і «реформ», тему «зовнішнього управління» державою, негативне ставлення до іноземних «реформаторських десантів», діяльності квазіорганів типу Офісу простих рішень Саакашвілі;
- позитивне ставлення до авторитарних / недемократичних держав (Китай, Білорусь, Туркменистан, Північна Корея, Куба тощо);
- сім’ю та стосунки (чайлдфрі, яжемать, батьки і діти, виховання дітей в неповних сім’ях, сексуальні і просто стосунки між людьми);
- підтримку будь-яких забудовників;
- негативне ставлення до класу «активістів»;
- «менталітет» села проти «менталітету» міста;
- підтримку банків, критику націоналізації Приватбанку;
- захоплення форексом, криптовалютами, b2b jewelry та іншими типами «легкого заробітку»;
- захоплення мисливством із відповідними трофеями, тваринами в цирку, дельфінаріями або хутровими виробами.
Серед інших ризикованих тем, які не варто виставляти на публічний огляд, аби не зазнати репутаційних втрат і не отримати свою дозу осуду - перелік вподобаних телеканалів, інших ЗМІ; «надихаючі спікери» з теми «успішного успіху», особистого зростання та «тренінги з приваблення грошей». Дуже легко стати на тонку кригу у тематиці релігії, заробітків і сплати податків, мікрокредитування, тютюнопаління (та альтернативних «сигарет»), алкоголю, легалізації чи вживання легких наркотиків.
Звичайно ж, перелік з одного боку, гіперболізований, фарби згущено. Бо на перший погляд здається, що з таким підходом треба видаляти всі профілі всіх працівників великих компаній або функціонерів політичних партій в соцмережах або примусити їх повністю відмовитися від своїх думок і переконань. Що нереально ані з точки зору етики, ані з точки зору контролю реалізації. Простий вихід - запровадження правил і стандартів ведення соцмереж, під якими працівники будуть підписуватися і виконання яких стане частиною їхніх посадових обов’язків. Це попахує цензурою з боку працедавця, але наявність успішного досвіду такого регулювання в міжнародних компаніях свідчить про ефективність підходу.
Більш складний шлях - одразу брати на роботу людей не лише за професійними якостями, але й за переліком цінностей, які мають збігатися із «чек-листом» власника (не обов’язково в ньому будуть всі теми з перелічених вище). Це складніше, бо є ризик втратити / не взяти на роботу реального професіонала. Але це виглядає як набагато більш продумана проактивна робота із запобігання репутаційним кризам, яка повинна провадитися на постійній основі, а не коли пожежа давно палає.
