Як зловживають правом в господарському процесі?

Феномен зловживання правом, на наш час став настільки дискусійним, що кожний, поважаючий себе юрист, вважає себе фахівцем із даного питання. Чи все про нього сказано? Стільки форумів, блогів, присвячено стільки статей, як наукових так і публіцистичних. Подекуди, опис даного явища більше схожий на белетристику, аніж на аналітику чи результат практичного досвіду юриста-практика. Об’єднує всі  ці відомості одне,- майже всі пишуть одне і те саме. Знання і погляди на проблему стали класичними. Всі знають, що таке зловживання, але ніхто не розказує, як воно здійснюється. Які форми? Які механізми?  Чи всі випадки зловживання правом вичерпуються клопотаннями сторін, щоб відтягнути справу? Вам не здається, що це примітивно? Чи не існують інші способи та форми цього явища? Невже, сторона, яка прагне виграти судовий процес задля того, щоб зберегти свої гроші або майно буде бавитись лише зі строками розгляду справи? Вважаємо, що є й інші рівні. Розглянемо один із прикладів в межах господарського процесу. Класично вважається, що зловживання правом здійснюється в межах інстанційного процесу. Наприклад, сторона подає позов, розпочинається провадження, і починаються зловживання: забезпечення позову, клопотання, відводи та інші форми зловживання правами з боку сторін. Але, якщо поглянути на зловживання правом, як на явище, що існує не  в межах одного інстанційного процесу, а як на явище, яке можливо розпізнати тільки по завершенню проходження відповідної судової справи по всім «колам» та досягнення або не досягнення зацікавленою стороною поставленої мети? Наче ланки одного ланцюга.

Прикладом даної тези може бути наступне: позивач програє справу у першій  інстанції (відмова у задоволенні позову), згодом у другій,- апеляційна інстанція залишає в силі рішення попередньої інстанції. Вимоги сторони залишаються не задоволеними. В подібних рішеннях суди вказують не повний виклад обставин, або не описують всі представлені стороною докази, пояснення. Як в такому випадку сторона може «зламати» рішення? Подати відповідну скаргу до суду вищої (касаційної) інстанції,- Вищого господарського суду України. Але, наскільки висока вірогідність, що суд третьої інстанції прийме нове рішення, вигідне позивачеві, «зламавши» рішення двох попередніх судів? Вона мізерна. Згадаємо при цьому, що відповідно до ст. 111-7 ГПК України : «Касаційна інстанція  не  має  права встановлювати або вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у  рішенні  або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність  того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу  одних доказів  над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази».

Арсенал правових заходів вже, майже, вичерпаний. І тоді, в прохальній частині касаційної скарги сторона вказує, що скаргу її суд має задовольнити, внаслідок чого справу направити на новий розгляд. Звісно, в мотивувальній частині сторона посилається на всі «огріхи» судів, що назбирала із попередніх рішень. Багато не досліджено, встановлені судами обставини не відповідають фактичним обставинам справи, не надано належної правової оцінки доказам. Вища інстанція, вбачаючи порушення з боку попередніх інстанцій у встановленні фактичних обставин справи,- скаргу задовольняє, а справу направляє на новий розгляд. Причому, в Постанові своїй виносить рекомендації суду першої інстанції, які звісно, є обов’язковими до виконання ( ст. 111-11 ГПК України). Рекомендації, як правило, чітко вказують, на які докази суди не звернули увагу. І справа направляється до суду першої інстанції із винесеними рекомендаціями на новий розгляд. Чи вирішить суд першої інстанції справу так само, як і в перший раз? Як показує практика не завжди, оскільки, окрім писаного права є ще й звичаєва практика. Тим паче, вірогідність нового позитивного рішення набагато вища за можливість програшу касації (за умови прохання постановити нове рішення, а не направляти на новий розгляд). Звісно даний приклад,- не аксіома, і бувають випадки, коли судом першої інстанції приймається таке саме рішення, і сторона знову проходить всі ці «кола пекла», або й зовсім залишається при своєму, але тепер ще й із згаяним часом. В даному випадку, справа в обґрунтуванні та вмотивованості постановленого судового рішення. Всі випадки індивідуальні, а спільних закономірностей достатньо мало. В чому зловживання? 1.Сторона використовує своє право не за його основним призначенням (Новий розгляд, не тому що обставини не дослідили, а тому, що вимоги не задоволенні) 2.Порушення прав інших сторін ( в даному випадку, прав Відповідача, а за наявності і третьої сторони) 3.Можливість та допустимість іншої мети, яку переслідує Сторона у вирішенні спору та розпочатому процесі.

Як бачимо, даний приклад ілюструє, що побачити зловживання правом та весь арсенал правових засобів, що застосовують сторони, в подібних випадках, часто можливо лише по закінченню всього судового процесу, а не в межах одного інстанційного розгляду, коли сторона досягла або ще не досягла поставленої нею мети.

P.S.: Звертаємо увагу, що наведений приклад варто розглядати, як негативний, а не як керівництво до дії.