"Рейдерство" vs "зловживання правом": співвідношення категорій
«Коли множаться закони й укази,
зростають розбої та грабежі»
(Лао-Цзи).
Розуміння, тлумачення і кваліфікація такого складного, та вже не нового для сучасного українського суспільства правового явища, як «рейдерство» викликає повсякчасні непорозуміння та відмінності. Цей правовий феномен сучасності чинить деструктивний вплив на одну із таких основоположних функцій держави за сферою її діяльності, як економічна функція. А, отже, підриває одну із основних засад існування держави, як цілісного апарату.
Відповідний термін увійшов до нашого ділового лексикону нещодавно, та однозначного підходу до розуміння так і не отримав. Чи завжди воно здійснюється поза межами права? Чи можливо його здійснити не тільки у межах формального закону, але й законними способами?
Вперше на законодавчому рівні термін «рейдерство» зустрічається у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року № 1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів». Цією Постановою термінологічного визначення поняття «рейдерство» не надано, лише визначено обов'язок Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку відносно попередження, недопущення та боротьби із даним правовим явищем. Згодом була видана низка подібних розпорядчих нормативних актів щодо прийняття організаційних дій та удосконалення законодавчих актів із протидії даному правовому явищу. Простеживши хронологію видання нормативно-правових актів з питань регулювання даної проблеми, ми можемо побачити, що ця проблема зародилась ще у 2000 роках та першочергово торкалась сектору державної економіки та майна, приватизаційних процесів державного фонду власності, фактів розмивання державної частки у статутних фондах суб'єктів господарювання державного сектору економіки, приватно-правового рівня відносин як це існує в Європі, США, РФ дана правова категорія досягла в Україні значно пізніше.
В ході здійснюваного дослідження особливу зацікавленість викликає такий вид, як «біле рейдерство», оскільки для досягнення поставленої мети використовуються законні методи привласнення: прогалини законодавства, корпоративні права, якими наділені учасники, тобто формальний закон. Це правове явище є елементом економічного ринку, а тому становить особливу небезпеку, оскільки, являючись явищем латентним, стає стабільною практикою цивільного обігу та змінює сутність правовідносин. Саме такий вид рейдерства є цікавим у дослідженні співвідношення із категорією «зловживання правом». Положення Цивільного Кодексу України (ч.3.ст.13) закріплюють недопустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. [1]
Якщо виокремити найсуттєвіші ознаки зловживання правом, які проявляються у такій правовій категорії, як рейдерство, то ними будуть такі риси:
1) Шкода наноситься шляхом здійснення права;
2) Здійснення права відбувається всупереч його основним призначенням;
3) Приватний, корисливий інтерес превалює над публічним (суспільним, державним).
У площині корпоративного права зловживати можливо майже будь-якими корпоративними правами, якщо маєш на меті нанести шкоду діяльності товариства. Рейдерство має достатню кількість видів, що класифікуються за особливостями застосування засобів та інструментів корпоративних захоплень підприємств, тощо.
Як бачимо, рейдерство являє собою ніщо інше, як ланцюг операцій, що за допомогою прогалин у законодавстві дозволяє отримати володіння капіталом (підприємством). Це складний, формально законний та високоінтелектуальний процес. «Біле» рейдерство відноситься до правопорушень, що досить складно довести.
На жаль, на сьогодні категорія «рейдерство» існує переважно на публіцистичному рівні ЗМІ. Законодавче регулювання цього явища є фрагментарним, без комплексного підходу, що значно ускладнює його юридичну кваліфікацію. Але не будь-яке рейдерство обов'язково є зловживанням правом. У площині корпоративних правовідносин ці категорії можуть перетинатися.
[1]Цивільний Кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре»,2011.-472с.
