Попит на лікування залежностей додає криміналу до реабілітації
На Тернопільщині та Рівненщині викрили мережу з 6-ти реабілітаційних центрів де утримували 145 людей, у тому числі і неповнолітніх.
90 з них визнали себе постраждалими!
Наразі здійснюється досудове слідство. Затримали 15 осіб. 22-м псевдо-фахівцям загрожує кримінальне провадження за статтями викрадення та катування людей. Про це повідомляє Громадське радіо цитуючи ГУ НП у Рівненській області, та ще ряд національних та регіональних ЗМІ.
Приблизний дохід від діяльності центрів складає майже 1 млн гривень.
Окрім сплати за послуги з лікування наркоманії, або лікування алкоголізму від батьків, або сім’ї “полонених” пацієнтів організатори організували виробництво (відкрили пилораму). Знаходили безхатьків, або ж тих, хто має потребу у лікуванні але не має можливості сплачувати за послуги, та примушували “відробляти” свою терапію фізично. Звісно, увесь заробіток залишався у організаторів.
При цьому, повна ізоляція залежних практично унеможливлювала навіть батькам отримати достовірну інформацію про реальний стан.
Отже, як таке стало можливим?
Як реабілітація залежності перетворилася на в'язницю?
Пояснюю по крокам.
По-перше, давайте приймемо за факт, що система протидії наркотизації в Україні неефективна, від слова зовсім. З початком ери інтернету наркотичну речовину навіть не потрібно шукати - рекламами телеграм-ботів з продажу ПАВ розмальовані стіни багатоповерхівок кожного міста України. Щоб потрапити до державної наркологічної клініки залежний має чекати плюс-мінус 2 тижні.
Тому щільність попиту на реабілітаційні послуги та відсутність пропозиції призводить до утворення особливого громадського середовища, в якому виникають реабілітаційні центри за формою ГО (громадські організації).
Більшість з них дійсно створюють додаткові суспільні можливості у лікуванні залежності. Але відсутність чіткої нормативної регламентації дає місце для інтерпретації процесу лікування. Тобто, реабілітаційний центр, де відсутня необхідність звітування, тому що держава не може вирішити моральну дилему з причини власної неспроможності регламентувати ефективну протидію поширенню наркоманії та алкоголізму, може здійснювати свою діяльність на власний розсуд.
По-друге, під час подібних заходів поліції ЗМІ безумовно витримують контекст, який дозволить зіграти на власному рейтингу. Тому також приймемо за факт елемент перебільшення. У чому? Акцент на кримінальному минулому затриманих - реабілітаційний центр як правило створюється тими, хто сам пройшов шлях одужання. І тому звісно минуле може містити темні плями? Наркоманія - це не образотворче мистецтво.
По-третє, у стані гострої абстиненції залежні не менш небезпечні, а ніж будь-який злочинець. Батьки залежних готові платити кошти, щоб їхнього родича-наркомана або алкоголіка забрали з дому, убезпечили їх життя, тому що держава не може це зробити. Тому цілком зрозуміла ізоляція. Звісно я не виправдовую примусові заходи та кіднепінг, просто говорю, що це зрозумілий захід.
А отже, перед нами постає моральна дилема - йти на порушення закону задля того, щоб спробувати змінити ситуацію, або ж чітко в рамках закону наражати себе на небезпеку, якщо ви є тим, хто звертається по допомогу, або намагатися виконати свій громадянський обов’язок, впроваджуючи реабілітаційну діяльність, якщо ви є тим, хто має реабілітаційний досвід?
Це можна вирішити йдучи лише одним шляхом. Шляхом вибору “або” - “або”.
Якщо мене зараз читають люди, в оточенні яких є залежні алкоголіки або наркомани, тоді запам’ятайте - примусове лікування не працює. Тому вирішуючи моральну дилему і обираючи шлях примусу, незаконного позбавлення волі та вибору таких залежних ви не тільки не допомагаєте, ви наражаєте на небезпеку таку людину. Адже там, де має місце практика порушення базових прав людини про всі інші порушення, про які йшла мова у інциденті на Рівненщині, годі й говорити.
Про права людини у системі реабілітації залежності
Права людини обумовлені самим фактом її існування у суспільстві. Вони не подаровані а ні державою, а ніким іншим. Тому не можуть бути відібрані або порушені на чийсь розсуд без відповідних наслідків.
Сучасна система психосоціальної реабілітації від наркотичної, алкогольної залежності потребує перегляду та змін, номативно-правової регламентації та контролю за дотриманням таких норм.
Наприкінці 2019 року Уряд затвердив розроблений Міністерством План заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків.
Зокрема цей план містить положення про:
1) недопущення незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і водночас забезпечення доступності наркотичних лікарських засобів для хворих;
2) удосконалення законодавства щодо боротьби з організованою наркозлочинністю, корупцією та наркобізнесом;
3) здійснення заходів із зменшення шкоди від зловживання психоактивними речовинами;
4) здійснення заходів щодо профілактики вживання наркотиків;
5) посилення взаємодії у цій сфері з міжнародними партнерами;
6) лікування та реабілітація людей з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання психоактивних речовин тощо.
Власне сама Стратегія, на хвилі євроінтеграційних орієнтирів, базується на:
2. Національному законодавстві та міжнародного-правових документах ООН, Ради Європи, ЄС.
3. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
У відповідності до цих нормативів:
1. Ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
2. Лікування може проводитися лише за умови згоди пацієнта, яку він дав добровільно на підставі відповідної інформації.
ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) пояснює наступні принципи під час лікування залежності:
1. Повага до прав людини та гідності наркозалежного пацієнта. Пацієнти не повинні страждати через стигму та дискримінацію.
2. Лікування та психологічна допомога мають надаватись у спосіб, ефективність якого була доведена науково обгрунтованими методами за принципами доказової медицини.
3. Лікування та психологічна допомога надаються згідно кращих практик і мають включати повний набір якісних послуг: біологічні, психологічні та соціальні інтервенції, профілактику рецидивів, тестування та консультування, діагностику ВІЛ та гепатитів.
4. Хворі на ВІЛ/СНІД мають бути забезпечені можливістю отримувати якісне лікування на тому ж рівні, що й не наркозалежні, включно з антиретровірусною терапією.
5. Хворим на залежність необхідно забезпечити середовище, яке буде допомагати їм отримувати лікування, догляд та психологічну підтримку.
6. Необхідно залучати хворих до активної участі в плануванні, наданні, оцінці та моніторингу лікування; вони не повинні бути пасивними об’єктами, але швидше суб’єктами терапевтичного процесу.
7. До лікування мають бути залучені представники громади та інші зацікавлені сторони, включно із відповідними НУО. Їхня активна участь є запорукою підвищення ефективності лікування.
