Живуть і ведуть бізнес на Заході: як російські олігархи спонсорують війну
Але ті, про кого зараз йтиметься, благополучно живуть і ведуть бізнес на Заході, їхніх імен немає в санкційних списках США і ЄС.
Бенефіціари війни
Перша історія — про російських збройових баронів. Сім’ю бізнесменів, наближених до Кремля, яка постачає зброю і боєприпаси російським військам, “вагнерівцям” і навіть армії Лукашенка.
Костянтин Ніколаєв — олігарх зі списку “Форбс”, який сколотив статки на залізничних перевезеннях.
Що цікаво, працював він і в Україні, до війни. Після початку повномасштабного вторгнення близько 3 тисяч його вагонів заарештували, сам бізнесмен — під санкціями. Здавалося б, фінал.
Але журналісти з’ясували, що у Ніколаєва є дружина. Дама від бізнесу дуже далека: захопилася спортивною стрільбою, працювала інструктором, брала участь у чемпіонатах. У підсумку, саме Світлана Ніколаєва разом із сином путінського олігарха Ігорем Ротенбергом несподівано придбала три патронні заводи в Росії.
Пізніше Ніколаєва вирішила робити не тільки набої, а й зброю.
“Таким “хобі” Ніколаєвої стало виробництво снайперських гвинтівок. За останні роки в Росії сучасних снайперських гвинтівок було не так багато, і вони почали виробляти снайперські гвинтівки Orsis, які стоять зараз на озброєнні. Ми знайшли кадри, де з ними воюють бійці ПВК [“Вагнер”]. Ці ж гвинтівки поставлені Лукашенком усіляким військам, силовикам”, — розповів редактор Scanner Project Михайло Маглов.
Для того, щоб виготовити гвинтівки такого класу, ствол має бути виточений особливим чином. Для цього треба мати круті верстати, а в Росії такі не роблять. Тому дружина російського олігарха спокійно завезла на свій завод німецькі верстати, та ще й через Швейцарію. І все це — у розпал санкційної кампанії.
“Швейцарія навіть почала розслідування, але вона його дуже швидко припинила, заявивши, що не бачить зв’язку виробництва гвинтівок компанією Ніколаєва з виробництвом озброєння”, — зазначає Михайло Маглов.
Тобто зброя, якою тепер вбивають українських військових, була виготовлена на європейських верстатах, і начебто це навіть нікого особливо і не хвилює.
А що ж із самим олігархом Ніколаєвим? Логічно було б припустити, що його майно в Європі заарештовано, а гроші й активи, які перебувають на Заході, заморожено. Але як би не так. До недавнього часу сім’я любила проживати в Італії, де вирощувала виноградники. Журналісти навіть знайшли відеозапис, де Ніколаєв розсипається в компліментах цій країні, говорить про улюблений регіон Тоскана і давні мрії про виробництво вина.
“Один із людей, хто консультує Ніколаєва з виробництва вина, це той самий італійський фахівець із вина, який консультує виноградники Путіна під Геленджиком. Гадаю, що просто людина спеціалізується на роботі з російськими клієнтами”, — уточнює Михайло Маглов.
У Швейцарії сім’я Ніколаєвих має посвідку на проживання, а п’ятеро його дітей — резиденти цієї країни. Крім того, сім’я разом із бізнес-партнерами придбала громадянство Мальти за інвестиції. За даними телеканалу “Аль-Джазіра”, у Ніколаєва є ще й громадянство Кіпру.
“Сім’я Ніколаєва є партнерами сім’ї Ротенбергів. І тут мова навіть не про старшого Ротенберга — Аркадія, а про його сина Ігоря. Але це не має жодного значення. А важливо, яку роль ці люди відіграють, адже вони виробляють зброю, вони її постачають, вони прямо на цьому заробляють”, — наголошує Михайло Маглов.
Така сім’я, як Ніколаєвих, не одна. Журналісти знайшли ще одного бенефіціара війни — цього разу фаната Сполучених Штатів.
Олексій Репік — друг доньки Путіна, який нині заробляє на контрактах в окупованому Маріуполі. Посідає 64-те місце у списку російських мільярдерів. Зробив свої статки на фармацевтиці. Точніше, на тому, що він купував західні препарати, перепаковував і за держконтрактами в рази дорожче продавав російській державі.
Репік — досить молодий, маловідомий російський мільярдер. Журналісти-розслідувачі вважають, що за ним можуть стояти люди з ФСБ.
Подібно до Ніколаєва, Рєпік більшу частину часу проводив за кордоном — у Сан-Франциско, де у нього старовинний будинок 1901 року побудови вартістю 19 млн доларів. А щоб зручно було літати між континентами, мільярдер купив собі літак.
“У нього також є завод у Німеччині, на якому він виробляв вакцини “Супутник V”. Рєпік — людина, досить близька до дочки президента РФ. Наші колеги з видання “Важные истории” з’ясували, що одна з дочок Володимира Путіна літала до свого чоловіка в Мюнхен якраз на приватному літаку Олексія”, — каже Михайло Маглов.
Після початку повномасштабної війни мільярдер почав формально йти з фармацевтичного бізнесу, переписуючи свою частку на підставних осіб. Однак журналісти встановили, що тому ж самому Репіку належить компанія, яка працює в окупованому Маріуполі. І цього якимось загадковим чином не бачать укладачі західних “чорних списків”.
“Ми з’ясували, яким чином вони пов’язані фінансово, чим вони займаються, як вони наймають там тисячі робітників, як вони намагалися приховати, що вони причетні до цієї компанії. Хоча вони, звісно, неоригінальні. У Олексія основна компанія називається “Р-фарм”. Ми припускаємо, що вона розшифровується як “Репік-фарм”. А свою будівельну компанію вони назвали “Р-строй”, (вона є основним забудовником Маріуполя, — ред.). Але вони намагалися сховатися, і показати, що компанії ніяк не пов’язані. Хоча їхні логотипи — ідентичні”, — акцентує Михайло Маглов.
То чому ж ці олігархи — Костянтин Ніколаєв із дружиною та Олексій Рєпік — проскочили через сито європейських і американських санкцій? Чому вони спокійно відпочивають у Тоскані або літають у Штати, і водночас фінансують війну, отримуючи з неї дивіденди? Михайло Маглов упевнений, що тут справа навіть не в мільйонних хабарах. Зіграла роль і неуважність деяких західних чиновників, які відповідають за санкційну політику, і те, що російський бізнес дає заробити європейському.
“Порушення санкцій — це завжди те, що відбувається по обидва боки кордону. І треба об’єктивно розуміти, що європейські громадяни, європейські компанії теж у цьому беруть участь. Проблема полягає в тому, що зараз практично немає кримінальних справ на європейських громадян, на європейські компанії, а в цих — у Ніколаєва і Репика — теж європейські компанії. І вся ця діяльність у Європі не розслідується. А на це є різні причини. Не думаю, що є брак політичної волі, є проблема роботи правоохоронних органів, які не вміють працювати з подібними кейсами. Не знають, як працювати, як отримувати інформацію, як доводити і як звинувачувати”, — вважає Михайло Маглов.
Деякий час тому Рєпік все ж потрапив під санкції, але не в ЄС, а у Великій Британії. Однак, істотно на ситуацію це поки що не вплинуло.
І дві історії демонструють одну просту тенденцію: у той час як пропаганда розповідає звичайним росіянам, зокрема й тим, що гинуть в окопах в Україні, про проклятий Захід і про те, що треба “батьківщину захищати”, наближені до Кремля люди, що загадковим чином проходять повз “санкційні радари”, просто роблять на цьому гроші. І матеріально підтримуючи “машину війни”, друзям розповідають про те, що віддають перевагу італійському вину і виноградникам.
Солдат за оголошенням
Якщо російські мільярдери успішно збагачуються на війні й апетити тільки зростають, то кількість охочих заробити, взявши в руки автомат, судячи з усього, скоротилася критично. Журналісти незалежного російського видання “Важные истории” розкрили незвичайний механізм, завдяки якому вимиваються гроші з бюджету Москви і кошти приватного бізнесу — аби заманити людей на війну.
Схема виглядає так: сировинні компанії “Русал” і “Новатек”, що належать наближеним до Кремля олігархам Дерипасці, Тимченку і Міхельсону, а також найбільший забудовник Москви “Пік” виставляють у соцмережах оголошення про набір добровольців до російської армії. За це обіцяють щомісячні виплати по 200-300 тисяч рублів (2-3 тисячі доларів) — на додачу до військової зарплати, яку платитимуть від Міноборони.
“Вони влаштовують цих добровольців у свої компанії — наприклад, у приватні охоронні організації, у компанії з обслуговування аеропортів. Усі компанії пов’язані з “Русалом”. Вони їх влаштовують фіктивно, але так з’являється можливість платити їм зарплату. Насправді ці добровільці, звісно, не працюють. Потім вони одразу ж підписують контракт із Міноборони, їдуть усі у військову частину. Далі їм просто на картку капає зарплата”, — розповідає журналістка видання “Важливі історії” Марія.
Москва завжди славилася найвищими зарплатами в Росії. Але у випадку з наймом добровольців, щось пішло не так. Адже доплата 300 тисяч рублів на місяць, як виявилося — ще не стеля.
“Це не найкосмічніші суми. Наприклад, в Якутії добровольцям платять на місяць 800 тисяч рублів (понад 8 тисяч доларів, — ред.). Ми не зрозуміли — це з якутського бюджету чи також від приватних компаній. Але це найбільша сума доплат, яку знайшли”, — продовжує Марія.
Безкоштовний сир, зрозуміло, тільки в мишоловці. Журналісти встановили, що компанії заманюють тим, що контракт підписується на фіксований термін, наприклад, три місяці або пів року. А за фактом, якщо ти вже потрапив у російську армію, то там будеш уже до самого кінця.
“Тепер ці добровольці скаржаться, що їх обдурили. Мовляв, обіцяли контракти на три місяці. А виявилося, що розірвати контракт із Міноборони неможливо, і, за законом, вони там до кінця війни”, — зазначає Марія.
А скаржитися і крім цього є на що. Приміром, відомо, що тих, кого завербувала компанія “Новатек”, відправляли до горезвісної 200-ї мотострілецької бригади, яка зазнала жахливих втрат на фронті.
Але компаніям це, ймовірно, навіть на руку — що швидше не стане рекрутера, то менше йому доведеться платити. А політичні бали за його вербування вже так чи інакше зараховані.
По суті, це певна ілюзія законності того, як бізнес може фінансувати війну. Але найдивовижніше те, що компанії, які займаються набором добровольців, теж благополучно уникають санкцій.
“Русал”, “Новатек” — не під санкціями. Американським компаніям, щоправда, заборонено кредитувати “Русал”, але торгувати ним можна по всьому світу. Тому що американці не хочуть робити гірше собі, ці компанії відіграють важливу роль у їхній економіці”, — наголошує Марія.
Навіщо ж було так підставлятися самим фігурантам? Адже, судячи з усього, вони на цьому не те що не заробляють, а тільки втрачають. За словами журналістки, все було дуже просто: Кремль сказав “треба”, а з Кремлем не можна сваритися. До речі, придумали цю схему зовсім не путінські мільярдери, а московська влада, якій, судячи з усього, цю рознарядку спустили трохи раніше.
“Крутіться, як хочете, знайдіть нам людей — і всі вони зі свого бюджету платять їм зарплату. І “Мосгаз”, і Московський метрополітен, і якісь ЖКГ, підприємства”, — додає Марія.
З усього цього можна зробити основний висновок: російська армія, як і раніше, гостро потребує нового особового складу, який набирають із величезними труднощами. І Путін повісив обов’язок шукати людей на фронт на своїх олігархів. До того ж, це виявився ще й спосіб зняти з себе частину витрат на утримання контрактної армії.
“Мабуть, вирішили уникнути шуму, який був під час першої хвилі мобілізації. Вирішили діяти більш акуратно: мовляв, ідіть в армію, хто хоче, а ми вас просто завалимо грошима. Але, як ми бачимо, теж не дуже виходить, бо в тієї ж компанії “Пік” просили хоча б кілька десятків людей ще дати. Тобто навіть на зарплати в сотні тисяч рублів не дуже великий потік охочих”, — каже Марія.
А знаєте, як ще в Кремлі розплачуються з бізнесом, що підтримує війну? Віддають їм за безцінь активи західних компаній, які пішли з Росії.
