Чи був у Росії привід до війни (Casus Belli)
Президент РФ заявив, що оскільки Україна не виконує Мінські договори, то РФ вирішила окупувати частину території України зі «шляхетною» метою захистити чотири мільйони людей.
І знов повернемося до права міжнародних договорів - Віденської конвенції 1969 року. Мінські угоди - це три взаємопов’язані договори, головне місце в яких займає Протокол за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи 2014 року. Текст за посиланням.
Звинувачуючи Україну у невиконанні Мінських угод, РФ скоріше за все вважала, що Україна не виконує пункт з Мінських угод і не ухвалила закон про особливий статус окупованих територій Луганської і Донецької областей.
Спершу, варто відзначити, що РФ не надсилала вимог Україні про виконання пункту 3 Мінських угод. В будь-якому випадку - в пресі такої інформації немає.
По-друге, відповідно до частини 2 статті 42 Віденської конвенції припинення договору, його денонсація або вихід з нього учасника може мати місце тільки у випадках, встановлених договором чи Віденською конвенцією. Мінські угоди не містять порядку виходу чи припинення їх дії. Згідно з підпунктом с) частини 2 статті 60 Віденської конвенція держава може відмовитися від виконання міжнародного договору у випадку його істотного порушення, якщо тільки ця держава сама не порушила міжнародний договір. І в цьому зв’язку, відразу читаємо пункт 10 Мінських угод, де вказано, що мають бути виведені незаконні формування з частин окупованих територій Донецької і Луганської областей. Напевно не варто доводити, факт відомий - присутність станом на 21.02.2022 незаконних збройних формувань на окупованих територіях, які не вивела РФ. І тут напрошується висновок - РФ, порушивши свої зобов’язання, не може посилатися на порушення Мінських угод Україною. Тим більше, не може існувати місцевого самоврядування там, де керівництво здійснюють представники незаконних військових формувань. І головне, невиконання міжнародного договору не дає права на агресію.
По-третє, визнання - це процес, який своєю передумовою має проголошення нацією чи народом свого суверенітету на підставі спільної історії, єдності культури і усвідомлення нації як відокремленого народу. Це так званий народний суверенітет. В міжнародному праві народний суверенітет визнається через принцип рівності та самовизнання. Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права визначають, що народи мають право самостійно, без втручання ззовні, визначати свій політичний статус, економічний, соціальний та культурний розвиток. Так-от, який народ проживає на території Донецької та Луганської областей? - український, хоча може говорити різними мовами: українською, російською, татарською, грецькою та суржиком!
Однак, ці частини областей ніяк себе не визнали відокремленим народом і не обгрунтували це. Жодного звернення до ООН від представників ОРДЛО не було, а якби було - тоді і ІГІЛ, і Аль-Каїда б теж могли...! І відповідно, визнання РФ ОРДЛО не створює правових наслідків, а лише прив'язує (атрибутує) міжнародний тероризм РФ або іншими словами - РФ керує терористичними організаціями, тобто підтримує міжнародний тероризм!
По-четверте, жодне порушення міжнародного договору, навіть якби воно існувало, не створює привід для війни і не є casus belli. РФ, як правонаступник СРСР і країна-засновник ООН, зобов’язана утримуватися від агресії та, більш того, запобігати агресивним діям інших держав. Війна і сучасне міжнародне право є несумісним!
І, відповідно, жодне визнання «ДНР» і «ЛНР» не має правових наслідків для зміни їх статусу. Жодних нових держав не створено, а створена державна підтримка РФ міжнародного тероризму (Лівія вела себе аналогічно!).
І до МЗСу - може час почати дипломатичні дії проти агресії, і як мінімум вручити протест послу РФ про недопустимість агресії і порушення норм jus cogens та ініціювати питання про відповідальність РФ, а не роздавати інтерв’ю, хоча і їх давати бажано не лозунгами, а правовою мотивацією.
Дивна мовчанка від фахівців з міжнародного права про поточні події. Може вже час підтримувати державу на юридичному фронті?!
