Здавалося б, відпустка створена для того аби відпочити, перезавантажитися та з новими силами повертатися до роботи. Але, чомусь на практиці ми часто помічаємо що відпустка стає каталізатором змін і після двотижневого релаксу багато людей просто пишуть заяви на звільнення. Чому так відбувається?

Чому люди взагалі звільняються?

Давайте спершу подумаємо чому людина приймає рішення піти з компанії? Найчастіші причини:

  1. Не влаштовує дохід

  2. Складні стосунки з колегами та/або керівництвом

  3. Не подобаються умови роботи

    Відключити

  4. Відсутність можливостей для розвитку у професійній діяльності

  5. Знайшла кращу роботу

Будь-яка з цих причин достатньо вагома для того аби прийняти рішення про звільнення.

Але, тоді виникає цілком логічне зустрічне питання: чому людина довго працювала попри те, що її щось не влаштовує, а лише після відпустки вирішила звільнитися?

Абстрагування як каталізатор змін

Коли ми абстрагуємося від звичної рутини, то мимоволі починаємо її аналізувати та переосмислювати якісь речі:

Відключити

  • Моя робота щодня займає 12 годин разом з дорогою. Хмм, цікаво, а чи є вакансії біля дому?

  • Мій дохід дозволяє мені ось так відпочивати лише один раз на рік. Чи влаштовує мене це?

  • Через робочі чати я навіть не можу нормально відпочити разом з родиною. Чи хочу я завжди так працювати?

  • Чому мене вже 3 роки не підвищують? Можливо, легше змінити компанію?

    Відключити

Маючи багато вільного часу, люди нерідко починають задавати собі екзистенційні питання і в пошуку відповіді на них часто приймають важливі рішення. Одне з таких - звільнення.

Також, дуже часто саме під час відпустки людина розуміє, що у неї професійне вигорання і після такого відпочинку часто змінюють не лише місце роботи, а й сферу діяльності. Але, це вже питання для окремої теми.

Емоційне вигоранняпсихологіяпрофесійне вигораннявідпустка