Звідки береться інтернет і при чому тут магістральні оператори зв’язку?
Зазвичай, коли ми думаємо про роботу інтернету, ми думаємо про провайдера, який нам його надає. При цьому кінцевий споживач не задумується над тим, яка комплексна бізнес-структура ховається за кожним щомісячним рахунком за його інтернет. Домашні провайдери, з якими ми всі маємо справу у побутовому житті, теж є чиїмись клієнтами і теж в когось купляють підключення, яке далі продають пересічним українцям. А от великі корпорації і середні бізнеси, як правило, не користуються послугами домашніх операторів, а купляють доступ в Інтернет в когось іншого. Цей «хтось», ім’я якого tier-1 магістральний оператор, зазвичай лишається невідомим, але при цьому він є постачальником інтернету для більшості компаній та провайдерів. У цьому матеріалі розказую про структуру ієрархії операторів та особливості роботи провайдерів першого рівня.
Ієрархія провайдерів
Порядок та взаємозалежність провайдерів на телеком-ринку – це доволі складна і не зовсім легка для сприйняття структура. В класичній ієрархічній моделі існують провайдери 4-5 рівнів, однак пропоную обмежитись трьома найтиповішими: tier-1, tier-2 та tier-3. Цей поділ базується на типі інтернет-послуг, які вони надають.
В загальному розумінні оператори першого рівня продають глобальне інтернет-підключення компаніям другого та третього рівнів. Останні можуть бути постачальниками для зовсім малих локальних провайдерів, як от для операторів четвертого та пʼятого рівнів. Глобальний інтернет як раз і є результатом зʼєднання мереж передачі даних усього світу. При цьому оператори першого рівня нікому не платять, а генерують трафік за допомогою пірингу: взаємного обміну даними на рівних умовах. Обидва провайдери в такому випадку отримують однакові вигоди, бо їхні мережі спільномірні. Компанії другого та третього рівнів зазвичай працюють як клієнти, купуючи конектівіті глобальних мереж, тобто у вищого в ієрархії провайдера.
Якщо дивитися на ринок через цю ієрархічну призму, то у світі існує не так багато tier-1 гравців. Однак якщо занурюватись у деталі, то подібних компаній може виявитися більше, бо комерційні умови зʼєднання операторів та провайдерів завжди базуються на ринкових бізнес-відносинах. За потреби будь-хто може перевірити, який оператор та провайдер із ким зʼєднаний, та через які мережі буде проходити шлях до конкретного ресурсу чи IP адреси.
Для побудови логічних зʼєднань потрібна фізична оптоволоконна мережа, і в цьому випадку важливу роль грає географія присутності провайдера. Саме тому систематизувати провайдерів легше в рамках географії діяльності і дивитися на ринок через призму кожної конкретної країни. В Україні є міжнародні, регіональні та місцеві компанії. Саме в такому порядку їх можна поділити на tier-1, tier-2 та tier-3 за сходинками в ієрархії. RETN є прикладом tier-1 провайдера на українському ринку, бо український сегмент напряму з’єднаний з мережею в Польщі, Угорщині та Молдові. В цьому тексті для зручності пропоную зупинитися саме на такій класифікації провайдерів.
Інфраструктура і бізнес-особливості «провайдерів для провайдерів»
Кожний користувач є частиною глобального інтернету у момент, коли хтось пише імейл, телефонує через месенджери, переглядає фільм чи гортає стрічку соціальних мереж. Користуючись телефоном чи відкриваючи ноутбук для відповіді на листа кожен із нас генерує трафік, який передається мережами всіх рівнів. Оператори tier-1 будують магістральні оптоволоконні лінії із використанням надпотужного обладнання, аби забезпечити передачу даних значних обʼємів. Розміщуються лінії у спеціальних датацентрах, де оператори і провайдери буквально «зустрічаються», зʼєднуючись фізично і логічно. Географія діяльності компаній tier-1 дійсно вражає: вони мають широко розвинену оптоволоконну інфраструктуру, яка проходить під землею, по стовпах, на дні океанів та морів.
Їх клієнти – це великі бізнеси й оператори tier-2 та інколи tier-3, які обслуговують кінцевого інтернет-споживача і надають йому доступ в Інтернет через локальні телекомунікаційні мережі. Внесок компаній другого та третього рівнів у злагоджену роботу інтернету важко переоцінити: саме вони забезпечують доставку інформації до кожного споживача від найближчого маршрутизатора та навпаки через зʼєднання з провайдерами регіонального та міжнародного рівнів.
«Продукти», які продають tier-1 компанії
Як вже зазначалося вище, компанії першого рівня повністю націлені на B2B cектор. Як правило, серед їхніх клієнтів корпоративні бізнеси: рітейл, банки, логістичні підприємства та постачальники інтернету домашнім клієнтам. Типовими «продуктами», які продають подібні провайдери, є IP Transit, тобто доступ до інтернету (через побудову BGP сесії між автономними системами), корпоративні VPN, DDoS захист та підключення до міжнародних хмар, як-от AWS, Azure та інші.
Чим же відрізняється інтернет, який надають домашні оператори кінцевому споживачу, від того, який купляють бізнеси у провайдерів першого рівня? Різниця в гарантованих технічних параметрах: менші затримки підключення та наявність резервних маршрутів на випадок, якщо з мережею виникають технічні труднощі. Бізнес-клієнтам важливо також піклуватися про конфіденційність даних в їх локальних мережах: серверах та IT-інфраструктурі — тому часто для зʼєднання кількох офісів чи відділень вони замовляють послугу VPN від операторів. Ключова відмінність такого VPN від звичайного полягає у рівні стійкості до перехвату чи втрати даних.
Всі також не раз чули про DDoS – атаки на вебсайти та ресурси державних структур чи приватних компаній. DDoS – це генерування великої кількості розподілених фейкових запитів до ресурсу, що призводить до переповнення каналу доступу і унеможливлює використання цього ресурсу. Для таких атак чи спроб злому можуть використовуватися бот-ферми. Зазвичай через недостатню інформаційну гігієну та старіння вірусного програмного забезпечення пристрої можуть без відома власника брати участь в подібних злочинах. Ефективною боротьбою з кібератаками можуть бути тільки дії на упередження, як от доступ в інтернет із послугою захисту від DDoS атак.
Окрім цього корпоративні клієнти також замовляють пряме підключення між своїми офісами та хмарними провайдерами. Це дозволяє компаніям передавати конфіденційну інформацію через безпечне та надійне з’єднання, наприклад, в середині застосунків. А оскільки ми всі користуємося подібними діджитальними продуктами, то безпека та надійність з’єднання виробника застосунку напряму впливає і на нашу можливість замовити таксі, вечерю чи переказати гроші родині.
Попри те, що кінцевий домашній споживач інтернету напряму ніколи не контактує з магістральним оператором, останній має безпосередній вплив на якість зв’язку та інтернету, якими ми всі користуємося. Тому внесок подібних провайдерів у життєдіяльність української мережі залишається надзвичайно важливим. Оператори роблять все від них залежне, аби українська інфраструктура продовжувала розвиватися, а наша мережа ставала ще стійкішою і надійнішою навіть в умовах війни.
