20.03.2019 року Велика Палата Верховного суду розглянула справу № 761/26293/16-ц та за її наслідками прийняла Постанову, яка поставила крапку у правовому підході щодо нарахування процентів та пені за депозитом, якщо банк порушує строки повернення коштів вкладника.

Предметом судового розгляду була позовна заява вкладника банку, якій фінансова установа фактично повернула депозитні кошти з порушенням строку встановленого договором. Суть спору стосувалася стягнення процентів, пені та моральної шкоди за період встановленого строку видачі коштів та до моменту реального повернення депозиту з каси банку. Позиція позивачки полягала в тому, що банк не видав їй кошти у термін передбачений договором, а тому повинен понести відповідальність за користування її коштами понад терміни передбачені договором. Відповідач стверджував, що він належним чином виконав свої зобов’язання за договором банківського вкладу так як у день встановлений договором перерахував вкладені кошти на рахунок позивачки відкритий у банку. А тому, на залишок коштів, що перебувають на рахунку повинні нараховуватись проценти згідно тарифів банку у розмірі 0,1%. Тим більше банк не мав можливості видати вкладені кошти через встановлені НБУ обмеження щодо видачі готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати, що свідчить про безпідставність нарахування пені.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги вкладника та стягнув з банку проценти за користування коштами у розмірі 85,67 євро, 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 28,56 євро, пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 10 423,32 євро, у задоволенні решти вимог – відмовив. Своє рішення суд мотивував тим, що банк вчасно не видав вкладнику кошти, а тому, остання має право на отримання процентів за фактичний час користування коштами виходячи зі ставки передбаченої договором, 3 % річних згідно статті 625 ЦК України та пені у відповідності з положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» у валюті визначені договором. Щодо моральної шкоди, то суд відмовив у задоволенні зазначених вимог так як договором така відповідальність не передбачена.

Не погоджуючись з таким рішення суду і позивач, і відповідач подали апеляційні скарги. Апеляційний суд м. Києва частково задовольнив апеляційну скаргу банку, зменшив розмір процентів за користування коштами до 82,74 євро та змінив валюту пені з 10 423,32 євро на 295 459,43 гривень. Апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що сума, яку просив видати клієнт не перевищує еквіваленту 100 000 грн. (обмеження на видачу коштів встановлені НБУ), а перерахування коштів на рахунок вкладника без реальної можливості ними користуватися не дає підстав для висновку про те, що зобов'язання банку про повернення суми вкладу з нарахованими процентами є виконаним, тому висновок суду першої інстанції про нарахування процентів у розмірі, встановленому Договором, є правильним, але підлягає зменшенню так як проценти нараховуються лише на суму вкладу, а не всю суму боргу. Що стосується пені, то суд вказав, що нарахування пені за законом можливе лише у національній валюті – гривні, а тому, зазначена сума підлягає визначенню саме у національній валюті. З приводу моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком першої інстанції, що ні договором, ні законом не передбачено стягнення моральної шкоди у аналогічних правовідносинах, а тому, задовольняти позов у цій частині не має підстав.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції сторони окремо подали касаційні скарги. Позивач просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині зміни валюти та скасувати рішення судів попередніх інстанцій щодо відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та у цій частині позов – задовольнити. На думку позивачки, суд вийшов за мені процесуальних норм, а саме, порушив принципи диспозитивності та змагальності сторін та з власної ініціативи без погодження з учасниками справи змінив валюту стягнення пені. Крім того, позивач зауважила, що чинне законодавство не містить норм, які б перешкоджали стягненню з боржника неустойки (пені) в іноземній валюті. З приводу моральної шкоди позивач зазначила, що таке відшкодування передбачено статтями 23, 611 ЦК України та статтями 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відключити

У своїй касаційній скарзі банк просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свою скаргу банк аргументував тим, що судді помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 1058, 1061 ЦК України (які врегульовують відносини банківського вкладу), що стало наслідком стягнення з банку процентів за ставкою договору банківського вкладу у розмірі 9 % річних (85,67 євро). Натомість до спірних правовідносин необхідно застосувати положення частини другої статті 1070 ЦК України, відповідно до якої проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Така позиція підтверджується і правовими висновками Верховного Суду України в Постановах від 10 червня 2015 року № 6-36цс15, від 2 березня 2016 року № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року № 6-302цс16.  

Передаючи справу на розгляд Великої Палата, колегія суддів Касаційного цивільного суду виходила з тих міркувань, що проценти на вклад повинні нараховуватись з моменту отримання коштів і до моменту їх фактичної видачі вкладнику, а не з моменту повернення вкладу на рахунок клієнта, адже фактично особа не має реальної можливості користуватися коштами. Таку ж саму позицію притримувався Верховний Суд України у своїх Постановах від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13, 4 вересня 2013 року у справі № 6-67цс13, від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16.

Усуваючи проблему неоднакового застосування норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовими висновками зазначеними у Постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16. У даних рішеннях було зазначено правовий висновок про те, що після повернення коштів на рахунок позичальника банк належним чином виконує свої зобов’язання за договором банківського вкладу та на залишок коштів підлягають нарахування кошти передбачені договором банківського рахунку (у відповідності до статті 1070 ЦК України). Якщо ж банк безпідставно не повертає (не дає можливості розпорядитися) кошти клієнта розміщеними на банківському рахунку, то у такому випадку застосуванню підлягають положення статті 1073 ЦК України, які вказують, що банк повинен сплатити проценти та відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено законом.

На цій підставі суд погодився з твердженнями банку, що до моменту фактичного повернення коштів банк повинен був нараховувати проценти за ставкою передбаченою тарифами банку у розмірі 0,1 %, а не 9%, як було перебачено договором вкладу.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте не знайшла підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України  від 22 березня 2017 року у справі № 6-2829цс16 (щодо нарахування суми відповідальності в іноземній валюті) та від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16 (щодо застосування частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у поєднанні з положеннями постанов Правління НБУ, якими встановлювались певні обмеження щодо здійснення виплат коштів банками), з огляду на наступне.

Відключити

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті  549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що уразі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а  клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню  положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відключити

Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

З приводу визначення валюти неустойки, то суд розглянув це питання у призмі застосування положень статті 625 ЦК України щодо прострочення повернення позики на підставі висновку викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц де зазначено, що укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що позиція апеляційного суду у справі, яка розглядається, щодо визначення суми пені, встановленої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у гривні, є правильною.

При цьому, керуючись положеннями статті 551 ЦК України колегія суддів Великої Палати за власної ініціативи вирішила зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до 100 000 гривень на тій підставі, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків завданих позивачці.

З приводу моральної шкоди, то Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Зазначена Постанова Великої Палата дійсно усуває неоднакове застосування норм права у відносинах між вкладниками та банками щодо депозитних договорів та вказує наступне:

- У випадку повернення депозитних коштів на рахунок вкладника на залишок суми заборгованості підлягають нарахуванню проценти у відповідності до статті 1070 ЦК України (у розмірі визначеному договором банківського рахунку), а не положення статей 1058, 1061 ЦК України (які передбачають нарахування процентів у відповідності до положень договору банківського вкладу);

- У випадку неналежного виконання зобов’язання щодо повернення вкладу на суму невиплачених коштів може бути нараховані 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України у валюті основного зобов’язання передбаченого договором;

- Пеня передбачена статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» має штрафний, а не компенсаційний характер, не входить до складу основного зобов’язання, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України;

- Моральна шкода не нараховується на зобов’язанням пов’язане з поверненням депозиту, якщо інше не передбачено самим договором банківського вкладу.