І знову про суд присяжних...

Суди надто важливі, аби довірити їх присяжним… Це, безумовно, жарт.

Звісно, суд присяжних не ідеал. Це реально існуюча дійсність, краще за яку людство ще не вигадало.

Свого часу на території України вже діяв суд присяжних і його робота була доволі ефективною. Той суд став результатом безпрецедентної судової реформи 1864 року. Він був створений як експеримент, але протримався більш ніж півстоліття.

Суд присяжних тоді складали 12 простих громадян, які з висоти своєї життєвої мудрості, не знаючи навіть основ юриспруденції, керуючись тільки своєю внутрішньою моральністю і вихованням, оцінювали дії підсудного. Справедливо і майже безпомилково.

Саме з того часу присяжних почали звати суддями суспільної совісті.

В Україні суд присяжних відродився в 2012 році, коли набрав чинності новий КПК.

Він складається з 2-х професійних суддів і 5-ти присяжних (3-х основних та 2-х запасних), яких учасники судового процесу відбирають з 7-ми осіб.

Списки кандидатів в присяжні формуються органами місцевого самоврядування з числа осіб без юридичної освіти.

На сьогодні, модель українського суду присяжних є повністю європейською. Це так званий, суд шеффенів, який діє в більшості країн Європи. Свій суд ми повністю запозичили у Німеччини, з тією лише різницею, що там він складається з 3-х професійних суддів і 2-х присяжних.

До слова, класичний варіант суду присяжних (12 осіб) був введений лише в сучасній Росії (в 1993 р.) та Іспанії (в 1995 р.).

05 жовтня 2020 року Кабінет міністрів вніс у Верховну Раду законопроект «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення участі громадян України у здійсненні правосуддя».

Цим документом пропонується, зокрема, кардинально змінити модель суду присяжних, зробити щось середнє між класикою та шеффенами. 

Так, за проектом кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів з покаранням у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі має здійснюватись судом присяжних у складі 1-го судді та 7-ми присяжних.

При цьому, відібрати сімох присяжних необхідно з 30-ти кандидатів, списки яких будуть формуватися вже не місцевими органами влади, а Державною судовою адміністрацією України. Кандидатів будуть знаходити у реєстрі виборців. Майбутні кандидати, на відміну від теперішніх, можуть мати юридичну освіту.

На думку авторів, діюча в Україні модель по суті є судовим розглядом з народними засідателями (як за радянської влади), і не є власне судом присяжних, а відтак потребує змін.

Проте, автори цього проекту не врахували один суттєвий нюанс.

Я брав участь в одному судовому процесі по умисному вбивству при обтяжуючих обставинах. Обвинувачені заявила клопотання про суд присяжних і головуючий це клопотання задовольнив. За процедурою ми мали відібрати п’ять присяжних з семи. Для цього всі сім кандидатів повинні були прибути в судове засідання. Так от, протягом трьох років (!) одночасно всі сім присяжних в судове засідання жодного разу не прийшли. Приходили коли чотири, коли п’ять чоловік, але сім чоловік не прийшли ні разу. В результаті ми так і не змогли сформувати склад присяжних.  

В той же час законопроект передбачає ще більш складну задачу. За задумом його авторів треба відібрати сім присяжних з тридцяти осіб. Однак, ця норма так само далека від реальності як небо від землі. Якщо в суд одночасно не можуть прийти сім осіб, то як прийдуть тридцять?

І посилена відповідальність за порушення обов’язків присяжного, яка також передбачена законопроектом, ситуації не врятує.

Крім цього, в Україні є суди, які банально не мають приміщення, щоб розмістити таку кількість людей. Однак, ці питання якось випали з уваги законотворців.

Більше того, модель суду шеффенів вже давно і ефективно використовують провідні країни Європи. То, мабуть, замість того аби вигадувати колесо, краще налагодити вже існуючий механізм?

Проте, в усьому іншому законопроект виглядає достатньо позитивно.

Зокрема, схвальною є ініціатива формувати списки присяжних в тому числі і з осіб, що мають юридичну освіту. Адже віднесені до компетенції присяжних питання вимагають високого рівня юридичних знань.

Інші зміни також покликані поліпшити порядок розгляду кримінальних проваджень судом присяжних. І, на мою думку, досягнуть своєї мети.

І в цілому увага держави до суду присяжних не може не тішити. Оскільки незалежний суд це основа для процвітання країни. А більш незалежного суду, ніж суд присяжних, ще не вигадали.

Однак, на скільки ефективним буде реформований суд присяжних, можна буде переконатися лишень на практиці.