Наскільки оподатковувати додану вартість?

Перепризначення Олексія Любченка головою Державної податкової служби та хвалькувате інтерв’ю Укрінформу голови профільного комітету Верховної Ради Данила Гетманцева свідчать – на вулиці прибічників «закручування податкових гайок» наразі відбувається свято. Хоча це скоріше свято під час чуми. Якщо слухати лише Любченка, то можна радіти збільшенню надходження від податку на додану вартість (ПДВ) у першому кварталі на 50%. Але, водночас, за той самий квартал попередні розрахунки показують падіння ВВП на 2,2%. Реформ немає. Траншу МВФ – теж. Роздрібна торгівля зростає на кілька процентів на місяць і теж не могла дати такого карколомного зростання надходжень від ПДВ. 

Думаю, про причини «економічного дива» з ПДВ всі здогадуються – це старий добрий фіскальний тиск. Поки невідомо, наскільки вистачить запасу міцності в українського бізнесу та українського споживача, щоб виконувати сакральну функцію наповнення бюджету згідно завітів фіскалізаторів. Але хтось має думати і про майбутнє та конкурентоспроможність української податкової системи у світі. Тому пропоную поговорити про скорочення ПДВ, одного з найбільш корумпованих податків в Україні. 

Національні особливості ПДВ 

ПДВ – це податок на споживання. Він накладається на весь ланцюжок створення доданої вартості. Технічно, його сплачують суб’єкти господарювання – компанії. Але в реальності його платить кінцевий споживач під час оплати товару чи послуги. Про сплату його повідомляють тільки в товарному чеку. Крім того, багато транзакцій в Україні відбувається і без чеку. Той самий Любченко бідкається, що в Україні держава не контролює близько 60% транзакцій.

Мінімізація 20% ПДВ або ухиляння від його сплати дають значну конкурентну перевагу. Є схеми «сірого» імпорту, є товари поза обліком, діють компанії-скрутки – про це всі знають. Схеми дозволяють або знизити ціну товару для кінцевого споживача на 10-12%, або заощадити кошти. Така корупція не допомагає розвитку країни, адже перевагу має не той, хто запропонує кращий товар, а той, хто вміє «вирішувати». Багатіють тільки «схемщики» та їх партнери в силових і фіскальних структурах. 

ПДВ взагалі має надмірну вагу в українських державних фінансах та економіці в цілому. Адже він складає трохи більше 400 млрд грн (2020 рік) – майже 40% сукупного доходу бюджету та 11% ВВП. Для порівняння, в розвинених країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), частка податків на споживання, до яких входить ПДВ, складає 21% від всіх податкових надходжень та 6,8% від ВВП. Значно більше дають податки на прибуток фізичних осіб та компаній. В найбільш заможних країнах ОЕСР – Австралії, Канаді, Ісландії, Ірландії, Новій Зеландії, Норвегії, Швейцарії та США – податки на прибуток складають понад 40% надходжень. Нагадаю, що в США ПДВ взагалі немає. 

Диспропорція української податкової системи в тому, що вона одночасно і не стимулює розвиток виробництва, і не стимулює споживання. Зате вона стимулює ухилення від податків. Як мотивувати бізнес та споживачів платити ПДВ? Можна знизити ставку, щоб для бізнеса можливі вигоди від ухилення були непорівняними із проблемами у разі викриття. Це зробило би схеми непотрібними та сприяло би прозорості ринку, здоровій конкуренції, розвитку підприємництва, відповідного створенню робочих місць та зростанню внутрішнього виробництва. Не варто і забувати про те, що ми конкуруємо за залучення інвестицій з іншими країнами світу. Скорочення ПДВ сприятиме й інвестиційній привабливості України. 

Все не так просто 

Оскільки ми офіційно прямуємо до ЄС, наша ставка ПДВ має відповідати обмеженням європейського законодавства – не менше 15%. Згідно з офіційними дослідженнями, потенційне зниження ставки ПДВ з 20% до 15% протягом 2021-2025 років може негативно вплинути на економіку: ризики та негативні наслідки такого кроку зараз можуть «перебити» позитивний ефект завтра. 

Логіка в таких аргументах наступна: ПДВ є бюджетоутворювальним податком (45% доходів), і зниження ставки потягне зниження доходів бюджету. У цифрах це означає, що сумарні втрати дохідної частини бюджету від поетапного зниження ПДВ складатимуть 150 млрд грн протягом 5 років. Водночас, зростання інших надходжень, наприклад, мита та ЄСВ, які мають збільшитися за умови зниження ставки ПДВ, становитиме лише 77 млрд грн. 

Отже, йдеться про розрив у понад 70 млрд грн за 5 років. Очікуване зростання надходжень буде відстроченим –­ потрібен час, щоби бізнес звик до нових умов. Натомість втрати від зменшення ставки ПДВ будуть миттєвими. 

Експерти звертають увагу на безпечний «міжнародний досвід»: українська ставка 20% є відносно невеликою. В тих же країнах ЄС середнє значення 21,6%. Експерти апелюють і до статистики: на їх думку, оскільки в 2018-2019 роках споживчі витрати в Україні стабільно зростали, то ціни влаштовували споживачів. Вони лякають: зміна ставки ПДВ спровокує різке зростання імпорту, дефіциту торгівельного балансу та негативно вплине на валютний курс. 

В мене до таких експертів одне питання: а як щодо стагнації економіки, непрозорого ринку, низької конкурентоспроможності українських товарів, непривабливості країни для інвесторів? Вас це теж влаштовує? Мене не влаштовує, тому що я розумію, що збереження нинішньої системи означає для майбутнього місця України у світовій економіці – колапс і забуття. 

Працює? Реформуй! 

Згадані вище розрахунки мали одну важливу примітку. Вона говорить, що розрахунок ефекту від зниження ПДВ не враховує збільшення податкових надходжень від детінізації економіки! Це радикально міняє сутність справи. Бюджетні втрати від зниження ставки ПДВ буде не лише компенсовано, але й перекрито. Єдине питання тільки в тому, наскільки швидко це відбудеться. Якщо ми говоримо про 40-60% економіки в тіні, то грубі розрахунки показують: при виведенні хоча б 50% бізнесу з тіні, зменшення ПДВ може дати від 65 млрд до 100 млрд грн надходжень. І не за 5 років, а щороку! 

Звісно, існують ризики дефіциту торгівельного балансу через зростання імпорту. Але їх можна скоригувати, стимулюючи вітчизняних виробників – є низка методів. Можна погасити й інші негативні явища, такі як валютні коливання – країна і так роками регулює це в ручному режимі. 

Крім того, слід зазначити, що зниження ПДВ як такого не може бути одним-єдиним кроком. Воно має йти лише одним із компонентів комплексної податкової реформи, яка включає також значне спрощення адміністрування податків. 

Коли востаннє була революція у Франції? 

Порівняння України з ЄС – недоречне і взагалі смішне. У Франції ставка ПДВ становить 20%. Але де Франція – і де Україна за рівнем життя? Майже 50 тис дол ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) проти майже 14 тис. В Німеччині, яка є найпотужнішою економікою ЄС, ставка ПДВ складає 19%. Але на соціальні товари – хліб, молоко, м’ясо, риба, яйця, цукор і кава, а також ліки та газети – лише 7%. Тож на кожен «залізний аргумент» можна знайти інший – «залізобетонний». 

Я часто згадую і про аргумент безперервного накопичення добробуту в Європі. Коли в країнах ЄС востаннє «розкуркулювали» заможних і відбирали майно без жодної компенсації? У тій самій Франції схоже відбувалось 250 років тому. Найбільш «свіжі» приклади – нацистська Німеччина наприкінці 1930-х та Східна Європа 1940-х, де Радянський Союз силою вводив «комуну». Але навіть в цих країнах в результаті або виплачуються компенсації, або відбулась часткова реституція – повернення відібраного майна колишнім власникам або їхнім нащадкам. В Україні нічого цього не відбулось. Наші громадяни 30 років тому почали створювати добробут практично з нуля. 

Тому не слід мавпувати сьогоднішні дії розвинених країни зараз, а робити те, що робили вони, щоб стати розвиненими. Я часто згадую приклад Сінгапура, ОАЕ, Південної Кореї – вони створювали умови для швидкого розвитку підприємництва та входження інвесторів, зокрема, впроваджуючи низькі податкові ставки. Саме це дозволило їм зростати двозначними темпами та вирватись із злиднів. 

Чому саме зараз 

Також ми не можемо посилатись на статистику минулих періодів для аргументації збереження ставки ПДВ через пандемію. Covid-19 змінив весь світ – не лише Україну. Але відсутність достатніх внутрішніх резервів «б’є» по нам сильніше. 

Економіка падає, бізнес згортається або йде в тінь, ціни зростають. Споживчі очікування, погіршилися, адже люди втратили доходи чи взагалі роботу. Знизилася купівельна спроможність громадян. Додайте сюди непевну ситуацію із зовнішньою загрозою. Соціальна напруга росте, збільшується кількість «бюджетників». На цьому тлі переможні реляції про зростанням надходжень по ПДВ змушують не радіти, а хвилюватись. 

Ситуація потребує негайних дій. Постковідне відновлення економіки неможливе при збереженні старих методів фіскального тиску. Україна не може собі дозволити підтримувати бізнес прямими виплатами, як Німеччина. Але в уряду є нефінансові важелі. Серед них – зниження ставки ПДВ у рамках комплексної податкової реформи. Це дійсно забезпечить прозорі умови ведення бізнесу, допоможе вивести бізнес із тіні та дасть нове дихання підприємництву. Постраждають тільки корупціонери, які наживаються за рахунок сприяння ухиленню від податків. Відповідно, наповнення бюджету відбудеться за рахунок детінізації економіки та збільшення податкової бази. Нинішній час – найкращий для запровадження радикальних реформ у податковій сфері.