Сьогоднівкрай важко знайти активного українця, який би не знав, що в країнівідбувається судова реформа. Головний її етап - конкурс до Верховного Судудобігає свого логічного завершення, Вища рада правосуддя минулого тижняухвалила рішення про рекомендацію Президентові України призначити перших 111суддів нового Верховного Суду. Але для того, щоб Верховний Суд запрацював,Верховна Рада України має ухвалити новий процесуальний закон – процесуальнікодекси, що враховують нову структуру судової системи України, в якихреалізовано загальні підходи, що існуютьв європейському праві та відповідають викликам часу.
Післязавершення онлайн-трансляцій співбесід з кандидатами до Верховного Судузаконопроект №6232, яким передбачено внесення змін до процесуальних кодексів,став безумовним та безальтернативним лідером топ-тем для обговорення.Дискусійні майданчики різноманітні: від телевізійних ток-шоу, безмежного простору інтернету до офіційнихзустрічей та неформального спілкування.
Причинацього – не у безпрецедентному обсязі та значенні цих законодавчих змін. І, якце б прикро не звучало — причина і не убажанні зробити судовий процес кращим та оптимальнішим, не у вдосконаленнісудівництва.
Причина,вочевидь, геть в іншому. У будь-який спосіб та за будь-яку ціну заблокуватироботу нового Верховного Суду. Не вдалося на етапі конкурсу – давайте спробуємона етапі підготовки законодавчої бази його роботи. Навіть після підписанняПрезидентом указу про призначення суддів нового Верховного Суду без новихпроцесуальних кодексів робота суду буде неможливою.
Саметому питання ставиться наступним чином: НЕГОЛОСУВАТИ за процесуальні кодекси в такій редакції ( http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhernakov/59bf70b716366/ ). Таку назву своємублогу на «Українській правді» від 18 вересня цього року дав в недалекомуминулому суддя Вінницького окружного адміністративного суду, а тепер головнийексперт з питань судової реформи РПР та “активний представник громадськості йглашатай суспільних ідей” Михайло Жернаков.
Усвоєму блозі він яскраво (в найкращих традиціях епістолярного жанру, як им би позаздрив навіть Рей Бредбері!) описавжахи, які очікують пересічного громадянина у разі ухвалення новогопроцесуального законодавства.
"Резонансна справа?Призначаємо слухання в найменшій залі судового засідання, виганяємо всіх, і щей забороняємо знімати. Кому не подобається – штраф 34 000 грн прямо намісці." ,- так пан Михайло Жернаков бачить застосування пропонованих законопроектом№6232 норм на практиці.
Виглядаєпереконливо. Особливо, коли немає бажання детально ознайомитися з проектаминових процесуальних кодексів. Але давайте спробуємо проаналізувати «загрози»,які викликають нервування пана Жернакова – без зайвих емоцій, як це повинніробити професійні юристи.
1. В рамках судовоїреформи українське законодавство приводиться у відповідність із міжнароднимистандартами та вимогами і рекомендаціями міжнародних організацій, як-то КРЕС,Венеціанська комісія, Рада Європи.
Зокрема, ставлятьсякрапки над "і" в питаннях гласності та відкритості, які є спірними тапроблемними у повсякденній практиці судів усіх інстанцій, що призводить допорушення законних прав учасників процесу, "перекосу" у забезпеченнірівності процесуальних прав сторін.
Суть змін, зокремаполягає у встановленні простих, чітких та зрозумілих правил проведення фото,кіно-, теле- чи відеозйомки - знімати можна будь-кому без окремого дозволусуду, але при цьому не заважаючи ходу судового процесу.
Праваоднієї людини закінчуються там, де починаються права іншої, а тому якщоздійснення зйомки судового процесу заважає, наприклад, реалізації процесуальнихправ іншими учасниками судового процесу або ходу судового процесу в цілому, щоперешкоджає судового захисту порушених прав громадян (наприклад, у разістворення такою зйомкою шуму, фотоспалахів, що перешкоджає нормальномусприйняттю виступів учасників процесу), є очевидним, що суддя як особа, якакерує судовим процесом і до обов'язків якого належить здійснення захист правтаких осіб у розумні строки, повинен мати розумні повноваження на припиненнябудь-якої протиправної поведінки.
Вказане лише означає, що суддя може обмежити проведення фото-, кіно-, теле- чивідеозйомки тільки виключнихвипадках. Зокрема, у разі коли особа недобросовісно використовує своє право на зйомкусудового процесу, здійснює таке право з метою, що суперечить його призначенню –утвердженню принципів гласності та відкритості судового процесу.
Крімцього, не можна забувати, що порушення засад гласності і відкритості судовогопроцесу під час судового процесу залишається підставою для дисциплінарноївідповідальності судді відповідно до статті 106 Закону про судоустрій, а тому уразі постановлення невмотивованої ухвали про обмеження права на зйомку судовогопроцесу певний суддя нестиме відповідні негативні наслідки.
Шановнийпан Жернаков, мабуть, просто неуважно прочитав пропоновану норму та помилкововитлумачив її зміст, адже ми не можемо навіть припустити, що такий досвідченихправник з суддівським досвідом міг свідомо перекрутити її зміст, щоб викликатинегативний суспільний резонанс.
2.Законопроектом дійсно передбачається, що особи, які бажають бути присутніми усудовому засіданні, допускаються до зали судових засідань за наявності вільнихмісць до початку судового засідання або під час перерви.
Вказане правило, впершу чергу, має на меті визначити лише часовий відрізок, протягом якогобудь-яка особа може зайти до зали судового засідання. Вочевидь, це є розумнимправилом, яке потрібно, щоб правосуддя здійснювалося без затримок на наведенняпорядку в залі судового засідання.
Словосполучення"за наявності вільних місць", на якому пан Михайло намагаєтьсяспекулювати, не має жодного стосунку до обмеження прав та свобод громадян. Єочевидним, що зали судового засідання не є безрозмірними та можуть вміститилише певну кількість глядачів, які стоячи чи сидячи змогли б бути присутніми підчас судового засідання, а тому вказана норма має на меті збалансуванняінтересів учасників справи та інших осіб, які мають бажання бути присутніми всудовому засіданні.
При цьому, кількістьтаких глядачів має бути в межах розумного, з тим, щоб не дозволити перетворитисудовий процес на фарс, коли глядачі можуть знаходитись, наприклад, поруч ізсуддею або навіть за його спиною, унеможливити переривання ходу судовогозасідання або іншим чином перешкодити захисту прав осіб, які за таким захистомзвернулись. В іншому випадку, усе це свідчитиме про очевидний та беззаперечнийтиск на суддю, що виключає можливість досягнення головної мети правосуддя –забезпеченню справедливості судового розгляду.
3.Що стосується "вишеньки на торті", яку вигадав пан Михайло, слідзазначити, що процитована ним частина правової норми, висмикнута із загальногоконтексту.
Проведеннясуддею закритих нарад із сторонами відповідно до пропонованого проекту Закону№6232 можливе виключно в межах процедури врегулювання спору заучасті судді (так званої «судової медіації»), проведення якої довелосвою ефективність в розвинених країнах (Канада, Нідерланди, Німеччина та ін.).
Неможу повірити, що такий поважний фахівець є необізнаним у сучасних тенденціяхоптимізації судового процесу, що застосовуються у розвинутих правових системахпровідних країн світу!
Сутьвказаної процедури зводиться до того, що суддя за спільною заявою усіхсторінсправи проводить відкриті та закриті наради із сторонами, сприяючи мирномуврегулюванню спору.
Інформаціяотримана суддею та сторонами справи на таких нарадах є конфіденційною. Сторони,які отримали таку інформацію, не можуть посилатись на неї як на доказ своїхвимог або заперечень у випадку припинення такої процедури врегулювання бездосягнення мирової угоди. Суддя, в свою чергу, не може бути допитаний як свідокпро обставини, які йому стали відомі у зв'язку з проведенням вказаноїпроцедури. Суддя, який брав участь в процедурі, надалі не матиме праварозглядати справу по суті, та підлягає відводу.
Необхідністьпроведення закритих нарад обумовлена тим, що суддя, який проводить процедуруврегулювання спору повинен мати можливість в психологічно необтяжливій длякожної сторони обстановці дізнатись її дійсну позицію у справі, її баченняшляхів мирного врегулювання спору та, враховуючи свої знання та досвід,ефективно сприяти мирному врегулюванню.
Сторонажодним чином не зобов’язана (1) переходити до такої процедури, (2) дослухатисьдо рекомендацій суддів, (3) укладати будь-яку угоду та може в будь-який часприпинити проведення такої процедури, подавши відповідну заяву.
Правилавказаної процедури є повністю прозорими, більш того - суддя перед прийняттямрішення про перехід до вказаної процедури роз'яснює сторонам їм їхні права таобов'язки.
Судовамедіація спрямована виключно на мирне врегулювання спору, а тому беззабезпечення конфіденційності її проведення буде майже неможливо досягтивзаємної довіри сторін між собою та до судді, та відповідно сприяти мирномуврегулюванню спору між ними.
4.Щодо можливості накладення суддею штрафу на сторону необхідно зазначити, щовстановлення таких повноважень повністю відповідає загальносвітовій практиці усфері процесу, та слугує меті посприяти тому, щоб учасники процесу буливідповідальними у реалізації своїх прав на судовий захист, дисциплінуваннясторін процесу та, відповідно, правильному та швидкому розгляду справи.
Відповіднодо принципу 2, передбаченого Рекомендаціями № R (84) 5 Комітету Міністрів РадиЄвропи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконаленняфункціонування правосуддя:
"1. Якщо сторонапочинає відверто необґрунтоване провадження, суд має бути наділенийповноваженням постановляти рішення по справі у спрощеному порядку і, якщо цедоречно, накладати на цю сторону штраф або виносити рішення про відшкодуваннязбитків, завданих іншій стороні.
2. Коли в ході судовогопровадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою зочевидної ціллю затягнути провадження, суд має бути наділений повноваженняминевідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі якнакладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права напроцесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судовівитрати з адвоката.
3. Професійниморганізаціям адвокатів слід запропонувати передбачити дисциплінарні санкції увипадках, коли якийсь з їхніх членів діяв у способи, описані в попередніхпараграфах".
Потрібноусвідомлювати, що суддя не може свавільно або залежно від свого настроюнакладати відповідний штраф на сторону.
Проектомпропонується встановити чіткий перелік порушень, у разі вчинення яких суддя маєможливість накласти на сторону штраф.
Такожпроектом передбачена можливість істотно варіювати розмір штрафу, що дозволятимесудді застосовувати цей засіб процесуального примусу адекватно вчиненому порушенню,що залежатиме передусім від його наслідків для судового процесу.
Крімцього, ухвала про накладення штрафу підлягатиме оскарженню, тому суддя, якийнакладає штраф, не є останньою інстанцією, а його рішення за скаргою особи можебути повно та об'єктивно переглянуто іншим судом.
5.Далі, щодо наступної “загрози”: судові рішення, ухвалені за наслідкамизакритого судового засідання, не будуть проголошуватись прилюдно.
Ахіба рішення суду, наприклад, про усиновлення мають проголошуватися прилюдно!?
Небуду оригінальним – знову ж таки, треба уважніше читати запропонований проект.
Відповіднодо норм, якими пропонується врегулювати питання гласності та відкритостісудового процесу, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться увиняткових випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації,що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життялюдини, а також в інших випадках, установлених законом.
Прицьому, якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюднооголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини немістять інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчиненняокремих процесуальних дій відбувались в закритому судовому засіданні. Якщовступна та (або) резолютивна частина рішення містять таку інформацію, їхоголошення здійснюється в закритому судовому засіданні.
Єочевидним, що закрите засідання відповідно до вказаних норм проводитьсявиключно з метою захисту особистих прав та інтересів особи або з метоюзабезпечення охорони національної безпеки і оборони.
Дещодивним виглядав би такий захист, якби такі інтереси особи захищались лише підчас самого розгляду справи, а під час проголошення судового рішення відповіднівідомості (наприклад, банківська таємниця, таємниця усиновлення) ставали бнадбанням громадськості.
6.Що стосується впровадження адвокатської монополії, мій шановний колега – напевно,через великий обсяг законопроекту – «не осилив» прочитати його повністю, адже впротилежному випадку він би неодмінно помітив у Перехідних положеннях докожного з процесуальних кодексів відповідний пункт, який відсилає до норм КонституціїУкраїни, якими врегульовано питання поступового впровадження "адвокатськоїмонополії" в часі – п.20 перехідних положень до ГПК, п.18 – до ЦПК, п.19 -до КАС.
7.Щодо "дивних експертів" необхідно зазначити, що вони вже давноіснують в українському законодавстві в силу положень Закону про міжнароднеприватне право і цей інститут активно використовується на практиці. Так,відповідно до ст.8 вказаного Закону суд може залучати експертів з метоювстановлення змісту норм права іноземної держави. Проектом лише пропонуєтьсянадати сторонам можливість залучати таких експертів також у випадках, якщо, наїх думку, в питаннях правильного застосування аналогії закону чи права можутьвиникнути труднощі.
Вказанеє елементом свободи учасників справи в обранні правової позиції, а висновкивідповідних експертів не є обов'язковими для судді. В проектах кодексів прямозазначено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний(консультативний) характер і не є обов'язковим для суду (ст.110 проекту ГПК,ст.116 – ЦПК та ст.113 – КАС).
І,нарешті, залучення експертів з питань права широко практикується в країнах зрозвинутими правовими системами – США, Канаді, Великій Британії. Тому дивно, щопану Жернакову, який регулярно подорожує закордон на запрошення іноземнихдонорів за освітніми програмами, експерти з питань права видаються дивними.
8.Дійсно, законопроект не дає можливості свідку брати участь у судовому засіданнів режимі відеоконференції поза приміщенням суду. Для цього є об'єктивні причини,як-то необхідність забезпечення достовірного встановлення особи свідка таунеможливлення стороннього тиску на нього з боку заінтересованих осіб.
Напевно,після всього переліченого вже і не дивно, що пан Михайло, колишній суддя, і вцьому побачив "серйозну загрозу" для правосуддя, адже показаннясвідка, наприклад, з якого-небудь підвалу під дулом пістолета, на думку панаМихайла, не зашкодять твердому та переможному маршу правосуддя.
9.Пан Жернаков посилається на те, що в адміністративному процесі суд отримаєможливість перекласти обов'язок доказування порушення прав напозивача-громадянина (ч. 4 ст. 77, ч. 2 ст. 264 КАС у редакції законопроекту).
Ця“загроза” могла би виглядати досить переконливо. Якби не деякі “але”.
Сучаснадоктрина судового процесу надає право на захист лише особі, право якоїпорушено. За відсутності порушеного права у особи не виникає право на позов. Іцю обставину має доводити сам позивач – та й дивно було б, якщо цей обов’язокперекладався би на відповідача, навіть якщо ним виступає суб’єкт владнихповноважень. Більш того, це правило є універсальним та не залежить від того, чимова йде про цивільний процес, про господарський або про адміністративнийсудовий процес.
Більштого, це положення не є новим – відповідні норми містяться і в чинному Кодексіадмінсудочинства. Ст. 6 КАС України визначає, що кожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщовважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноваженьпорушені її права, свободи або інтереси. Право на звернення з позовом доадміністративного суду – це право на звернення за захистом порушеногосуб’єктивного права. Сподіваюсь, це не треба пояснювати фаховим юристам.
Ч.2ст.77 проекту КАС (до речі як і аналогічна за змістом ч.2 ст.71 чинного КАСУкраїни) прямо передбачає обов’язок відповідача – суб’єкта владних повноважень в адміністративних справах про протиправністьрішень, дій чи бездіяльності такого доводити правомірність свого рішення, діїчи бездіяльності.
Отже,жодного «перекладування» не відбулося, лише закріплена існуюча, об’єктивнасудова практика, що відповідає сучасній правовій доктрині. «Особа може щосьоскаржити, якщо це її якимось чином стосується» - ось про що ці «страшнінорми», пане Жернаков.
10.Дійсно, в адміністративному судочинстві буде заборонено забезпечувати позовшляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі (п. 5 ч. 3ст. 151 КАС у редакції законопроекту).
Слідпогодитись, що у вказаній нормі можна побачити загрозу, особливо, якщопоставити акцент на «зупиненні рішення суб’єкта владних повноважень» замість «яке не є предметом оскарження вадміністративній справі».
Цеє загрозою? Для кого? Відповідь очевидна - для недобросовісних позивачів і суддів,які спробують зупинити «на замовлення» будь-які рішення суб’єктів владнихповноважень, навіть ті, які позивач не оскаржує.
Длядобросовісних учасників судового розгляду загрози відсутні: усі рішення, якіпозивач оскаржує (за окремими винятками, що встановлені на рівні закону), вінможе просити суд зупинити.
11.Далі. Частиною другою статті 268 КАС у редакції законопроекту дійснопередбачається, що особа буде вважатися повідомленою про дату, час і місцесудового засідання не з моменту отримання відповідного повідомлення, а змоменту його направлення судом або розміщення відповідної ухвали на веб-порталісудової влади України.
Прицьому, пан Жернаков у вже звичній манері «залякування» замовчує, що застосовуєтьсяця стаття винятково стосовно виключного переліку адміністративних справ:визначених статтями 273 – 277, 280 – 283, 285 – 289 Кодексу з розділу проектуКАС, присвяченого розгляду окремих категорій ТЕРМІНОВИХ справ. Зазначені положення регулюють провадження у виборчих та інших категоріях спорів,строк вирішення яких становить від 2 до 5 днів.
Натеперішній час повідомлення у таких справах взагалі не врегульовано. Так, суддімають повідомляти сторони у таких справах «негайно» (ч.3 ст. 182 КАСУ) або«невідкладно» (ч.10 ст. 172 КАСУ). Положення частини другої статті 268 КАС уредакції законопроекту не є новелою – лише впорядкуванням існуючої практики, єрозумним способом усунення пробілів чинного процесуального законодавства.
Ч.1ст.268 КАС у редакції законопроекту зобов’язує суд використати всі існуючіможливості для повідомлення особи. Частина друга цієї ж статті дає можливістьособі перевірити час відправлення їй повідомлення (за матеріалами справи) абочас розміщення ухвали на веб-порталі судової влади (за потреби). У разі, якщоці дії буде зроблено «за хвилину до судового засідання», особа зможе оскаржитидії судді або недобросовісного секретаря. Вочевидь, наведене правило не звільняєсуддю від обов’язку призначити судове засідання у розумні строки.
12. Законопроектом передбачено й низку змін доКримінального процесуального кодексу України, які, в переважній більшості,стосуються нового порядку касаційного розгляду, що є необхідною передумовоюфункціонування Касаційного кримінального суду у складі нового ВерховногоСуду, та впровадження Єдиної судовоїінформаційно-телекомунікаційної системи.
Законопроект №6232 не містить кардинальних змінкримінального процесу, окрім пов’язаних із структурними змінами у судоустрої,що вже відбулися. З огляду на специфіку правового регулювання відносин тастатусу учасників кримінального провадження, нерозривного зв’язку стадійдосудового розслідування та судового провадження, такі зміни маютьопрацьовуватися системно, в окремому законопроекті. Є дуже важливим, щобдепутати не вносили правки в системні норми законопроекту без урахуваннязв’язку ніж ними.
І на завершення. Пан Жернаков «від іменігромадськості» закликає НЕ ГОЛОСУВАТИ за процесуальні кодекси.
Не голосувати означає залишити все, як є – застаріліправила судового процесу, вкорінені в радянську спадщину, від якої треба безумовно відмовлятися, і старі суди– оскільки нова триланкова судова система та осучаснений судовий процес неможуть запрацювати без нового процесуального законодавства.
Важко сперечатися з тим, що нові проектипроцесуальних кодексів можна і потрібно вдосконалювати. Утім варто зауважити,що ці проекти – величезний крок вперед у розвитку процесуального законодавства.Це є по суті перша змістовна реформа процесуального законодавства за часівнезалежності України, оскільки судова реформа в 2004 році, по суті, малакосметичний характер і змінювала передусім структуру судової системи, але непроцес.
Викривлене– умисно чи з інших причин – тлумачення норм права політиками та політиканамистало в Україні нормою. На жаль, наявність у таких “висловлювачів суспільноїдумки” юридичної освіти нічого не гарантує в цьому питанні. Але коли такетлумачення дає колишній суддя – це яскраво доводить справедливість багатьохгострих питань, які ставить суспільство до складу та якості суддівськогокорпусу – як чинного, так й колишнього.
Залишаєтьсясподіватися, що формування нового Верховного Суду, а в подальшому і судівнижчих інстанцій призведе до якісногооновлення кадрового складу судової влади та позбавлення її від сумнівногопрофесійного надбання таких "суддів".
І ще одне. На превеликий жаль, спроби окремихдостатньо активних в останній час громадських організацій та їх представників поставити знакрівності між поняттями “активіст” та “громадськість” по суті є спробоюприватизувати право на висловлення громадської думки, безпідставно отриматиексклюзивні права вважатися vox populi.
Переконаний,це геть не те суспільство, яке ми маємо вибудовувати. Бо почутим мають бутизовсім не ті, хто голосніше за всіх репетує. В суспільстві мають бути створеніумови, щоб почутим міг бути кожний. І це право має бути гарантовано тазахищено, а процедура такого захисту має бути регламентована в кодексах – новихпроцесуальних кодексах.
Якщоми бажаємо реальних змін у суспільстві, а не просто заробити сумнівних бонусів,галасуючи про вселенську зраду, за перші сучасні процесуальні кодекси новоїУкраїни ТРЕБА ГОЛОСУВАТИ вже цього тижня.