Цифровізація в дії: коли школи України остаточно відмовляться від паперових журналів

Процес діджиталізації української освіти триває уже давно. Під цим процесом варто розуміти не тільки забезпечення ноутбуками вчителів чи класи технікою. Цей процес набагато ширший.  Це розробка і впровадження систем, які забезпечують можливість електронного ведення шкільної документації, можливість дистанційної освіти, які включають потрібні для освітнього процесу е-інструменти, наприклад, електронні журнали та щоденники.

Це системи, в яких уповноважений працівник управління освіти, може, використовуючи свій унікальний доступ, подивитися кількість відсутніх дітей в школах міста для формування статистики вже о 8:10 ранку, а не чекати до вечора, щоб сповістити про рішення щодо потреби закриття закладу на карантин. Системи, в яких класний керівник може автоматично сформувати свідоцтво досягнень згідно НУШ або табель успішності, створити онлайн-урок, задати домашнє завдання та перевірити його виконання, а батьки – надіслати довідку про відсутність учня, задати запитання вчителю чи дізнатися, на якому уроці перебуває їхня дитина в цей час.

Кілька років тому це було щось нове. Сьогодні ж цифрові інструменти вже настільки поширені, що ними користуються практично 100% закладів освіти столиці. Наприклад, система "Єдина школа", яка почала функціонувати у 2019 році, пропонуючи е-щоденники та е-журнали, зараз стала затребуваною комплексною автоматизованою системою для закладів та управлінь освіти, вчителів, учнів та їхніх батьків, яку використовують у більше 2000 шкіл на території всієї України.

Проте, не дивлячись на успіхи цифровізації освіти, 30% вчителів продовжують робити подвійну роботу: заповнюють одночасно електронні та паперові журнали або наприкінці навчального року друкують шкільні журнали, які формуються у системі.

Однак, таке дублювання додає навантаження вчителям і, через це нівелює позитив від використання ними цифрових інструментів, адже вчитель міг би присвятити час підготовці до уроку чи самовдосконаленню. Тому ми проти дублювання такої роботи і наголошуємо це користувачам системи.

Крім того, законодавство дозволяє школам вести тільки електронний варіант документації. Наголошу, що друкувати або вести паперові журнали необов’язково!

Так, згідно нормативних документів, заклади загальної середньої освіти можуть вести електронні журнали та інші документи закладу освіти, які зберігаються не більше 10 років, тільки в електронній формі ще з 2018 року.

Тобто, рішення про крок до цифровізації і відмови від паперової роботи залежить цілком від адміністрації та педагогів закладу. Такий крок до ведення журналів тільки в електронній формі вже зробили 70% шкіл, які користуються системою «Єдина Школа».

До слова, згідно розпорядження Департаменту освіти і науки Києва, ще з вересня 2020 року вся початкова ланка освіти Києва, а з січня 2023 року - вся середня та старша, - взагалі відмовилася від ведення паперових журналів. 

Я впевнений, що ведення паперових журналів в українських школах – це явище, яке має тимчасовий характер. 

Цифровізація освіти незворотня. І цей процес, за словами експертів, триватиме не довше 5 років.  

На даний час зусилля Мінцифри, Міносвіти та приватних систем спрямовані для завершення у якомога скоріші терміни освітньої цифровізації, а з нею - зниження бюрократичного навантаження та зменшення обсягу звітності у паперовому вигляді; оптимізацію збору та аналізу інформації для повноцінної аналітики та управління змінами; впровадження електронних систем для закладів освіти; підвищення рівня цифрової грамотності педагогів. 

Цифровізація - це новітній інструмент, завдяки якому пришвидшується та покращується робота освітян, а учні отримують доступні та якісні освітні послуги.