Монетарна політика: якою вона має бути завтра?
Пам’ятаєте 90-ті? Гіперінфляція? Роздутий бюджетний дефіцит? Девальвація? Величезний борг уряду перед НБУ на багато років уперед?
Усе це – наслідки рішень тодішньої Верховної Ради, яка визначала, кому НБУ має видавати кредити. Усе це – наслідки «контрольованої» владою монетарної політики, що насправді критично впливає на життя країни.
Тому сьогоднішній стан речей, коли НБУ інституційно й операційно незалежний, звісно, є стратегічно правильним. Хоча й подобається це не всім.
Кому може не подобатись?
Уряд і парламент повинні насамперед забезпечувати розвиток економіки та соціальної сфери. Безумовно, доступний дешевий грошовий ресурс – мало не найлегший засіб для реалізації будь-яких сміливих планів й обіцянок. Однак тут є одне «але».
Центробанк має бути незалежним
Якщо НБУ в залежному статусі, влада отримує у розпорядження, окрім бюджету, доступ до необмеженого грошового ресурсу, ще й може диктувати його вартість (ставки). Тоді в нас виникає банальний конфлікт інтересів, що легко може бути вирішений на користь, так би мовити, розвитку без огляду на інфляцію та макроекономічні ризики. А що може відбутися в такому випадку? Правильно, повторення історії сумнозвісних дев’яностих.
Незалежний центробанк може дозволити собі розкіш успішно ігнорувати вимоги чиновників та політиків і послідовно встановлювати ключову ставку, залежно від наявного та цільового рівня інфляції, а також – ризиків.
Сьогодні Україна йде перевіреним шляхом інфляційного таргетування. Якщо в минулому ми спостерігали ситуації маніпуляцій і загравання з НБУ, то зараз посили стають виразнішими.
Наразі середньострокова ціль щодо інфляції встановлена на рівні 5% із допустимим діапазоном відхилень, і досягатиметься вона поступово. Прив’язка монетарної політики до інфляційної цілі робить механізм зрозумілим і досить передбачуваним, попри можливі суперечки щодо прогнозів і доцільності ставкових рішень. Це, безперечно, дає свої переваги, зменшуючи волатильність ринку, що може виникати через непорозуміннячи безсистемність підходу.
Яка роль статусу центробанку? І чи потрібна комерційним банкам його незалежність?
Нерідко ми можемо почути критику стосовно жорсткої монетарної політики і бажання політиків вплинути на неї.
Сьогодні НБУ має незалежний статус на законодавчому рівні. І тому формує свою політику залежно від рівня інфляції та можливих ризиків, ігноруючи вимоги державних керманичів зменшити ставки. Найважливіше досягнення незалежності центробанку – це послідовна монетарна політика. Вона має на меті встановлення оптимального балансу між економічним зростанням і збереженням фінансової стабільності з урахуванням макроекономічних викликів. А також незмінність векторів рішень під натиском влади, що є дієвим способом обмежити апетити урядовців у «роздаванні грошей» у борг. Банки першими відчувають на собі ефективність монетарної політики, і відзначають беззаперечну користь незалежного статусу НБУ. Оскільки вони є основними посередниками у перерозподілі коштів, а для цього потрібні фінансова стабільність та прогнозованість.
Що буде після того, як усе стане зовсім добре?
Припустимо, що через певний час інфляційний показник знизиться до цільових 5% і буде забезпечено макрофінансову стабільність. Чи буде змінюватись подальша монетарна політика НБУ і як саме? Адже центробанк регулює ринкову систему постійно. Деякі ідеї може підказатинова монетарна теорія (ММТ, modern monetary theory), яка збирає прихильників завдяки "свіжим" поглядам на фінансову політику. Але експерименти мають бути обережними – ризики та можливі наслідки застосування нової теорії у країнах з різними типами та ступенем розвитку економік ще не досліджені як слід.
Які практичні зміни відбуваються?
Логічним етапом фінансового розвитку країни стає поступова відмова від готівки. І це, безсумнівно, позитивний момент, тому що безготівковий розрахунок дає можливість краще контролювати обіг грошей та облік грошової маси, зменшує поле для незаконних операцій, дає змогу краще прогнозувати та застосовувати монетарні інструменти.
Тому політика центробанку України спрямована на зменшення сфер використання готівкових коштів. Уже більше ніж втричі скорочені ліміти за розрахунками між юридичними та фізичними особами, і банки не проти максимально перейти на безготівкові платежі.
Такий підхід дасть поштовх до подальшого розвитку дистанційного банкінгу, допоможе зменшити недоцільні витрати банків і клієнтів, а також – ефективно застосовувати ресурси для розвитку.
До речі, в цьому контексті є трішки «перемоги». Завдяки поширенню інтернету і достатньо комфортним тарифам на еквайринг, безготівкові розрахунки у великих містах України часом навіть більш поширені ніж в європейських містах.
Чи будемо ми жити без готівки?
Поки що це лишається перспективою на майбутнє. Наразі є вагомі переваги використання «живих» грошей: доступність поза межами безготівкової інфраструктури та відсутність комісій платіжних посередників, не залишаючи без уваги також схильність громадян до фізичних заощаджень.
Таким чином, поруч із розвитком безготівкової системи обігу коштів існує ніша мікроплатежів, де готівка залишається основним засобом розрахунку. Повноцінно вирішити питання заміни паперових грошей альтернативні підходи поки що не можуть, оскільки, крім економічної складової, важливим є і момент реалій. Пригадуєте, як вам востаннє на касі казали «Ой, щось не працює термінал, можете готівкою?» На жаль, наразі такі ситуації все ще трапляються з різних причин.
Чи зможуть безготівкові кошти замінити готівку в «гаманці» ?
Гадаю, що так, а ось коли це станеться – прогнозувати не візьмусь. Натомість ми із банками беремо активну участь у розвитку нових технологій, щоб зробити платежі більш безпечними та зручними. Тим паче, що інтерес українців до сучасних технологічних рішень зростає, і країна впевнено займає лідерські позиції у застосуванні безготівкових розрахунків.
Тому комплексно рухаємось правильно. Маю надію на збереження тенденцій.
