Не жорсткі, а справедливі правила державної допомоги

Як ми знаємо, вже зовсім скоро остаточно набуде чинності Закон про державну допомогу суб ’ єктам господарювання, який передбачає створення нової системи державної допомоги. Поки що у науковців та практикуючих спеціалістів виникає більше питань (зокрема, у частині з’ясування ступеню впливу на українську економіку нових правил надання державної допомоги), ніж відповідей.

Це відбувається з декількох причин:

- по-перше, застаріле розуміння та сприйняття державної підтримки, яке панує досить тривалий час ще з моменту існування СРСР, не дає можливості повною мірою сприйняти принципово нові знання та підходи, які передбачено у Законі про державну допомогу суб’єктам господарювання (які, до речі, будуть висвітлені найближчим часом у численних підзаконних нормативно-правових актах);

- по-друге, складність полягає у тому, щоб знайти вітчизняних спеціалістів, які будуть спроможними нормативно та технічно забезпечити даний процес.

Звісно, аналізуючи Закон про державну допомогу, привертає увагу ст. 2, яка закріплює принцип недопустимості державної допомоги для економічної конкуренції та ринку. Подібного роду заборона вперше зустрічається в актах вітчизняного законодавства, що регулюють питання державної підтримки у різних сферах господарської діяльності.

В той же час, разом із встановленою Законом забороною, передбачено і перелік не меншої кількості виключень, які можуть не підпадати під дію правил про державну допомогу.

Наприклад, розглянемо сферу послуг загального економічного інтересу. Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону про державну допомогу послуги, що становлять загальний економічний інтерес – це послуги, пов’язані із задоволенням особливо важливих загальних потреб громадян, які не можуть надаватися на комерційній основі без державної підтримки. П. 2 ч. 2 ст. 3 вказує, що дія Закону не поширюється на підтримку господарської діяльності пов’язаної з наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес, у частині компенсації обґрунтованих витрат на надання таких послуг .

Поняття послуг регламентовано ст. 14 Договору про функціонування ЄС (далі – ДФЄС), де вказано, що Союз та держави-члени, кожен у межах своїх повноважень повинні дбати про те, щоб підприємства, які надають послуги загального економічного інтересу, функціонували на базі таких принципів і в таких умовах, зокрема, економічного та фінансового характеру, які дозволять їм виконувати свої завдання. Держави-члени на свій розсуд можуть вирішувати, які послуги загального економічного інтересу вони хотіли б розвивати. Типовими є поштові послуги, радіомовлення, освіта та охорона здоров’я.

Фінансування даних підприємств регламентовано ст. 106 ДФЄС. Вона передбачає, що підприємства, на які покладено управління службами загальноекономічного значення, підпорядковуються правилам конкуренції, в таких межах, в яких застосування даних правил не перешкоджає виконанню, юридично або фактично, дорученого їм спеціального завдання.

Можливість використання другого абзацу ст. 106 ДФЄС була відзначена у ряді випадків Європейським Судом. Одним із найважливіших є прецедент Altmark Case, в якому автобусна лінія у Німеччині не була повністю економічно життєздатною, проте керівництво було зацікавлено у продовженні її діяльності. Як наслідок, було надано деяку додаткову допомогу для запуску лінії. Суду було доручено з’ясувати чи мало місце додаткове фінансування у вигляді державної допомоги і якщо відповідь буде позитивною, то слід було встановити допустимість такої допомоги.

Суд встановив, що компенсація за послуги загального економічного інтересу не є державною допомогою. Тим не менше, Суд розробив декілька умов, які всі повинні бути виконані для визначення компенсації як справедливої винагороди (не державної допомоги) за додаткові витрати, пов’язані із суспільними послугами:

1) підприємство повинно бути затребуваним для виконання зобов’язань з обслуговування населення, і ці зобов'язання мають бути чітко визначені;

2) параметри, на підставі яких розраховується компенсація, повинні бути визначені заздалегідь об’єктивним і прозорим способом;

3) компенсація не повинна перевищувати необхідну суму для покриття всіх або частини витрат, понесених у наданні послуг загального економічного інтересу;

4) підприємство, яке надає ці послуги, повинно бути обране шляхом проведення процедури публічних закупівель (тобто, на ринкових умовах). Якщо така процедура не була дотримана, рівень необхідної компенсації визначається на основі аналізу витрат, які є типовими для підприємства.

Таким чином, якщо вищеперелічені умови виконуються, тоді компенсаційні заходи не вважаються державною допомогою. Проте, у випадку недотримання будь-якої умови, компенсація буде вважатися державною допомогою, а отже потребуватиме додержання правил державної допомоги і як наслідок, погодження з боку Антимонопольного комітету України.

Слід зауважити, що перелік послуг загального економічного інтересу буде затверджуватися Кабінетом Міністрів України, однак типовими є:

- громадський транспорт;

- охорона здоров'я;

- соціальні послуги;

- культура;

- поштові послуги;

- суспільне мовлення;

- доступ до Інтернет;

- утилізація відходів тощо.

Отже, вищенаведений широкий перелік послуг свідчить про достатньо масивну частину господарської діяльності, яка не буде підпадати під дію правил державної допомоги за умови дотримання чотирьох критеріїв.

У зв’язку з цим, слід зазначати, що можливі застереження та побоювання щодо адекватного застосування нових європейських норм в сучасних умовах розвитку української економіки не повинні викликати сумнівів щодо їх ефективності.