Як зробити тендерне законодавство України відповідним до реалій?

У зв’язку з подіями на Донбасі, а по суті – в усій країні, сфери суспільного життя, які регулює тендерне законодавство України,  уже давно вийшли за межі простої взаємодії держави та підприємців. Від правильних та що не менш важливо – оперативних – рішень чиновників щодня залежать життя українських бійців. А відтак мова піде про одну з найактуальніших тем сьогодення – взаємодію державного апарату та волонтерів АТО.

Перш за все, слід усвідомлювати, що принципи, за яким працюють волонтери, та принципи, за якими працюють державні співробітники, – кардинально відрізняються. У своїй діяльності волонтери використовують бізнес-механізми та завжди орієнтуються на результат. В той же час представники державного апарату орієнтовані на процес і дуже пильно слідкують за тим, щоб були дотримані всі формальності. Існуючий підхід  вимагає точного виконання всіх нюансів тендерної процедури, і таким чином значно зменшує оперативність та мобільність діяльності волонтерів. А на даний момент це недопустимо, адже затримка кожної партії, наприклад, бронежилетів може коштувати життя не одного українського бійця.

Враховуючи ситуацію в країні, необхідно запроваджувати гнучкий підхід до системи державних закупівель. Адже чим складніше будуть закони, які регулюють цю сферу, тим менш ефективною буде сама діяльність. У дію мають вступати не правові, а економічні закони.

Не менш важливим питанням є те, що тендерний процес триває невиправдано довго. В умовах мирного часу від цього потерпають виключно економічні інтереси держави, а зараз це в значній мірі стосується і безпеки країни. Якщо окреслити схему процедури закупівель, то вона виглядає приблизно так – існує предмет закупівлі (лот), є декілька постачальників (учасники тендерної процедури), і той, хто надав найбільш вигідну пропозицію, – виграє тендер. Але в реальному житті ця схема натикається на ряд умовностей: по-перше, лот та умови тендеру «непідйомні» для багатьох українських постачальників. Дуже часто від них вимагається дуже великий об’єм поставок у короткі терміни. Позитивну динаміку можна відмітити лише у питанні передплати підприємцям –  у жовтні 2014 року у силу вступила постанова КМУ № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт та послуг, які куплені за бюджетні кошти».

По-друге, в Міністерстві оборони ціна на певний лот зафіксована, і якщо на ринку змінились умови і ціна даного лота збільшилась, то це призводить до того, що процес державних закупівель починається заново. Таким чином, тендерна процедура, яка і так триває близько 2-2,5 місяців, затягується ще на місяць-півтора. І це при тому, що більшість обладнання потрібна волонтерам просто негайно.

Пришвидшити цей процес допоможуть системи електронних державних закупівель. У відповідності до директив ЄС, уже запроваджений один пробний проект під назвою «ProZorro» – це система електронних торгів, яка дозволяє мінімізувати вплив корупційної складової, а також зекономити держані кошти, адже виграє той учасник, який запропонував найнижчу ціну за лот.

На сайті проекту зазначено, що після завершення пілотної програми вся система «ProZorro», створена зусиллями некомерційних організацій, буде безкоштовно та безумовно передана державі. На мою думку, це вкрай суттєве зауваження, оскільки тільки держава може в повній мірі захистити дані, які надають учасники тендеру.

Надзвичайно важливо, щоб тендерний процес був максимально прозорим. Приємно, що перші кроки у цьому напрямку уже зроблені. 12 вересня 2015 року набере чинності Закон «Про відкритість використання публічних коштів», який регулює умови та порядок доступу до інформації про використання бюджетних коштів. Всі ці дані будуть знаходитися на єдиному веб-порталі.

Однією з найболючіших тем в тендерному законодавстві України, як і у державі в цілому, залишається корупція. Кроком до покращення ситуації може стати  Закон «Про внесення змін до деяких законів України у сфері державних закупівель щодо приведення їх у відповідність з міжнародними стандартами та вжиття заходів з подолання корупції», проект якого наразі знаходиться у Верховній Раді. Однак уже зараз очевидно, що ця ініціатива потребує ряд доопрацювань.

Почну з того, що на даний момент в Законі України «Про проведення державних закупівель» є вимога відмовляти учаснику в разі невідповідності його документації.  В результаті кожна сторінка пропозиції учасника має бути завірена печаткою і в разі пропуску хоча б одного листка, заява відхиляється. Саме тому варто внести заборону про відхилення пропозицій за формальними невідповідностями. Для припинення участі у тендері мають враховуватись виключно суттєві порушення. При цьому градація порушень і дії відповідно до них мають бути чітко прописані у Законі.

Потребує зміни і той факт, що для того, аби взяти участь у тендері, кожен учасник має подати велику кількість довідок. Це призводить до значних не тільки часових, але й фінансових витрат.

Крім цього, Закон встановлює перевірку кваліфікації учасників в ході процедури закупівель, але уточнювати таку кваліфікацію – заборонено. Таким чином, після розкриття конкурсних торгів перевіряються всі документи, які подали учасники, і якщо у підприємця не вистачає хоча б однієї довідки, це стає причиною для відхилення його заявки. В новому законодавстві передбачений пост на кваліфікацію, коли всі довідки подаються у довільній формі, а оригінали документів подає тільки учасник-переможець.

Для уникнення корупційних схем в ході процедури закупівель необхідно вимагати від учасника надання довідок в пакеті документів на розкриття, але дозволяти замовнику уточнювати надану учасником інформацію і після розкриття.

Суттєво, що Законі дуже чітко прописана відповідальність замовника, навіть якщо недостовірні документи подав учасник. При цьому сам учасник майже не несе ніякої відповідальності. Якщо включити до Закону норму про відповідальність учасника за надання недостовірної інформації, це допоможе знизити відсоток фіктивних пропозицій. Наприклад, в одному з проектів змін до Закону була пропозиція включити до Кримінального кодексу статтю «Підробка документів, які подаються для участі у процедурах державних закупівель».

Зміни до існуючого Закону необхідно внести і стосовно фінальної стадії тендерної процедури, оскільки неодноразово доводиться стикатися з тим, що переможець процедури закупівель виявляється не в змозі виконати свої обіцянки. Наразі тільки деякі замовники включають у договір пункт про страхування фінансових ризиків – це відбувається за власним бажанням. Ті ж учасники тендеру, які з певних причин не обумовили, що наполягають на страхових гарантіях, дуже сильно ризикують, адже після завершення тендерної процедури, постачальник може: не виконати замовлення у зазначений термін, не надати товар у зазначеній кількості чи якості, або взагалі відмовитись від угоди. Таким чином, страхування фінансових ризиків має бути включене до Закону як обов’язків пункт.

Підводячи підсумки, хочу зазначити, що сучасні реалії вимагають від чиновників виважених, але разом з цим дуже швидких змін до тендерного законодавства України. Необхідно адаптувати уже існуючі Закони, приймати нові законопроекти та запроваджувати ініціативи, які допоможуть зробити процес державних закупівель більш прозорим, оперативним та вільним від корупційних схем. Адже від цього напряму залежать не тільки економічні інтереси держави, а й наша безпека.