За крок до економічного паралічу

2014 щойно розпочався. Вірю, що новий рік – період надії та змін. І, звісно, змін на краще.

Втім ганебні для будь-якої демократичної правової країни події початку року знищують останні крихти оптимізму. Чергове побиття громадських активістів. Відсутність будь-яких заходів, спрямованих на подолання політичного протистояння в країні. Спроби знищити економіку, втягнувши бізнес та кожного із нас у політичні авантюри. Про що йдеться? Про заклики розпочати всеукраїнський страйк та бойкотувати товари і послуги окремих українських підприємств. Однак відкинемо політику. Поговоримо про економіку.

Україна підійшла до нового року зі складним фінансово-економічним багажем. Декілька цифр. В січні-вересні 2013 року валовий зовнішній борг зріс до 137,7 мільярдів гривень, склавши 77,3% ВВП. Скорочується обсяг виробленої промислової продукції. Так, у січні-листопаді 2013 року проти аналогічного періоду 2012 року він зменшилося на 5%. Майже удвічі – до 1,27 мільярда доларів – протягом 10 місяців минулого року зменшився й обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених до української економіки.

Складними залишаються й умови функціонування транспортної галузі. Українські міжнародні перевізники щойно «видихнули» від безпрецедентного обмеження перевезень з боку Російської Федерації. За даними експертів, 2013 став для авторинку роком кризи та зменшення продажів на 7,4%. Скорочуються обсяги вантажних перевезень авіаційним, залізничним та водним транспортами. Далі можна продовжувати і продовжувати. Але, гадаю, масштаб проблем зрозумілий.

На цьому фоні будь-які заклики до бойкоту та страйку не просто дивують та спантеличують, але й обурюють. Поміркуймо: чи припустімо страйкувати тоді, коли економіка й без того – у вкрай складних умовах. А бойкотувати тих, хто попри непрості умови господарювання – бюрократію, корупцію, фіскальний пресинг – тримає економіку України, створює робочі місця, сумлінно сплачує податки до бюджету, годує мільйони українських сімей? Чи припустимі ініціативи, які можуть повністю паралізувати економіку, знищити сотні підприємств, залишити без кусня хліба мільйони українців? Чи припустимі заклики, які вщент девальвують демократичні європейські цінності, зокрема, поваги до особистості та приватної власності? Чи можна бути справжнім патріотом України, пропонуючи вбивчі для галузі, економіки, держави та мільйонів українців ініціативи? Гадаю, відповіді однозначні.

Транспортна інфраструктура – життєвоважлива артерія, яка забезпечує розвиток і функціонування української економіки, а головне – безпосередньо стосується кожного українця. Приміром, майже 40% наших співвітчизників користуються залізничним транспортом. А це – десятки мільйонів українців. За одинадцять місяців минулого року послугами пасажирського транспорту року скористалися 6,1 млрд. пасажирів, транспортні підприємства перевезли 689,2 млн. т вантажів. Тому Федерація роботодавців транспорту закликає уникати будь-яких ініціатив, які можуть спричинити транспортний колапс та знищити економіку. До речі, хто пам’ятає гіркий італійський досвід 2012 року, коли масштабний страйк водіїв, фактично, паралізував Італію? Тоді, нагадаю, заблоковані дороги призвели до дефіциту продуктів харчування, зупинки заводів, проблем з вивезенням сміття та навіть людських жертв. Україні та українцям наразі замало випробувань?

Я звертаюся до влади, усіх політичних сил та громадських діячів відкинути політичні амбіції. Зупиніться. Поверніться до реальності. Роботодавці, які працюють, створюють робочі місця, менше за все заслуговують на страйки та бойкоти. «Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч – на наступне покоління», говорив Уїнстон Черчіль. Сподіваюся, після усіх випробувань влада та громадськість у 2014 році нарешті згуртується над пошуком політичного консенсусу, розвитком економіки, підтримкою, а не знищенням тих, хто створює робочі місця та наповнює державний і місцевий бюджет.