Адекватність та допустимість забезпечення позову у господарському процесі

У більшості випадків, при зверненні до господарського суду з відповідним позовом, позивач також подає заяву про забезпечення позову. У свою чергу, при задоволенні заяви судом, це може бути певною гарантією зупинення негативних наслідків, які можуть зашкодити законним правам та інтересам особи, в інтересах якої подається позов.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 137 ГПК України передбачено перелік заходів забезпечення позову та випадки їх застосування чи заборони застосування при розгляді конкретних категорій господарських справ. Вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, не допускається.

Одним з розповсюджених та ефективних заходів забезпечення позову у господарському процесі є накладення арешту на майно. Хочеться відразу звернути увагу, що при цьому суд не розглядає спір по суті, а лише оцінює припущення сторони звернення щодо ймовірних ризиків щодо відчуження або знищення майна. Позивач повинен переконати суд, що данний захід є вкрай необхідним.

Хоча суд при розгляді заяви щодо заходів забезпечення позову і повинен керуватись принципами розумності, справедливості, неупередженості та змагальності, а необхідною умовою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення, на практиці заява розглядається формально.

Розглянемо процес на прикладі справи № 910/2341/17, що розглядалась у Господарському суді міста Києва (далі — суд першої інстанції) після перегляду у суді касаційної інстанції.

10 січня 2018 року Господарським судом міста Києва винесено ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову у повному обсязі та до вирішення спору по суті накладено арешт на нерухоме майно, вартість якого є досить значною, хоча сам спір носить немайновий характер. Заявник посилався на загальні обставини без обгрунтування на конкретне порушення його прав з боку осіб.

Один з відповідачів, вважаючи, що ухвала суду першої інстанції є безпідставною та порушує його права і законні інтереси, подав на вищевказану ухвалу апеляційну скаргу. 12 березня 2018 року Київський апеляційний господарський суд своєю постановою скасував ухвалу суду першої інстанції.

Апеляційний суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

До того ж, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини необхідності такого забезпечення. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Але у своїй позовній заяві та в заяві про забезпечення позову, позивач зазначає, що дія (акукціон) відбулась з порушенням законодавства. Проте позивач, всупереч ГПК України, не вказав яке саме його право порушено або оспорюється.

     Таким чином, адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

     Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції не кореспондується з нормами ст. 137 ГПК України (співрозмірність забезпечення позову з позовними вимогами та реальним порушенням прав), оскільки не містить посилання на докази, які б підтверджували необхідність задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та постановлена без належного обґрунтування того, в чому саме полягає неможливість або ускладнення виконання рішення суду у даній справі у випадку задоволення вимог позивача, апеляційний суд скасував вищевказану ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову.

     У свою чергу 23 травня 2018 року Верховний Суд також підтвердив законність позиції апеляційної інстанції та залишив Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 року у даній справі без змін, а касаційнй скаргу позивача без задоволення, звернувши увагу, що обраний спосіб забезпечення позову у справі № 910/2341/17 - накладення арешту на зазначене позивачем нерухоме майно - неспівмірний із предметом позову.»

Отже, при підготовці заяви про забезпечення позову у господарському процесі необхідно враховувати як учасникам процесу так і суддям розумність, обґрунтованість, адекватність, збалансованість інтересів сторін, співмірність з предметом позову, а також ймовірне порушення прав позивача.

Стаття підготовлена у співаторстві

з адвокатом Білоголовим Яном Олеговичем (м.Київ).