Страх знань про рак: чому ми боїмося?

Коли ми говоримо про онкологію, стикаємося з однією дивною і навіть тривожною річчю: люди бояться інформації про рак. Не лише хворі чи їхні близькі – навіть ті, хто не має жодного стосунку до цієї теми. Вони уникають розмов про діагностику, не хочуть чути про новітні методи лікування, не готові дізнаватися, як змінилася онкологія за останні роки.

Чому так?

Знання як загроза

Здавалося б, інформація – це сила, інструмент, що дає можливість ухвалювати рішення. Але коли йдеться про рак, багато хто сприймає знання як загрозу. Неначе сама розмова про цю хворобу може її наблизити. Є люди, які принципово не проходять медогляди, бо «краще не знати». Є ті, хто вважає, що рак – це вирок, а отже, нема сенсу навіть цікавитися новими методами лікування.

Цей страх формувався роками. Колись рак дійсно означав майже гарантовану смерть. Цей стереотип досі живе в суспільстві, хоча медицина в усьому світі змінилася. Навіть в Україні, не дивлячись на усі складності, ми стрибнули за останні роки у лікуванні раку на десять поверхів в гору.

Але поки що ми програємо страху.

Інформаційна порожнеча

Люди бояться інформації, бо вона змушує їх брати відповідальність. Якщо ти знаєш, що рання діагностика рятує життя, то вже не маєш виправдань, щоб не піти на обстеження. Якщо ти розумієш, що рак – це не вирок, то тобі доведеться боротися, а не здаватися.

Як тільки людина чує слово «рак», перед нею постає вибір: або зробити вигляд, що ця тема її не стосується, або взяти відповідальність – за своє здоров’я, обстеження, підтримку близьких.

Відповідальність означає дії. А дії – це вихід із зони комфорту, руйнування ілюзії, що «зі мною цього не станеться». Саме це і лякає найбільше. Але поки людина не бере відповідальності, вона залишається в заручниках страху.

Набагато простіше жити в інформаційному вакуумі, ніж стикатися з власними страхами. Тому ми уникаємо інформації, яка змушує нас діяти. Ми закриваємося від історій тих, хто вилікувався, бо вони нагадують нам про відповідальність перед собою і своїми близькими.

Як медіа впливають на страх?

Під час роботи над відеопрограмами про онкологію та модеруванням заходів, присвячених цій темі, я постійно стикаюся з кількома ключовими викликами:

• Як простою мовою донести складні медичні питання?
• Як говорити про рак з емпатією до страждань пацієнтів, які стикаються зі смертельною хворобою віч-на-віч?
• Як подолати страх знань про рак, адже ми їх уникаємо, відштовхуємо від себе й звертаємося до них лише за останньої необхідності?

Нещодавно я спілкувалася з редакцією одного з національних телеканалів, пропонуючи їм наш відеоматеріал. Відповідь була чіткою: вони не візьмуть матеріал, бо рейтинги падають після того, як в етері звучить слово «рак».

Це ще раз підтверджує: тема онкології викликає у суспільства глибокий страх. Ми боїмося навіть чути про неї, бо це змушує нас замислюватися над власною вразливістю.

Але позиція страуса мало кому допомагає. Знання роблять нас сильнішими й стійкішими. Обізнаність рятує життя, підтримує близьких, допомагає не впадати в паніку, а діяти. Це про зрілість суспільства — можливість мужньо дивитися проблемі в очі та витрачати час не на боротьбу зі страхом, а на ефективну стратегію боротьби з хворобою.

Підсумок

Головне завдання медичних закладів – зробити інформацію про рак доступною, зрозумілою та позбавленою зайвого страху. Освіта, людські історії, довіра та підтримка – це ключові фактори, які допоможуть суспільству сприймати тему онкології без паніки та стигми. Якщо ми навчимося говорити про рак відкрито, страх перед інформацією буде зменшуватись, а обізнаність рятуватиме життя.

А ще, ми маємо вирішити питання соціальної депресії. Я розумію, що це навіть зрілій спільноті складно, — навчитися брати відповідальність за себе, а нам, українському суспільству що сьогодні затуркане страхами тим більше. Але ми маємо якось почати це робити. Кожен з нас. Бо інакше ми не відбудуємо зрілу країну людей.

Отже, щоб рости, треба йти туди де страшно.