Новітня історія Українисповнена новими трагічними датами та подіями, які назавжди залишаться у пам’ятікожного свідомого українця. І одна з них – 18 березня 2014 року, день, коли уКремлі був підписаний так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».Усі ми пам’ятаємо, як напередодні 16-го березня у Криму під мовчазними дуламиавтоматів та за присутності «зелених чоловічків» був проведений «референдум», якийстав формальним приводом для анексії півострова путінським режимом. АнексіяКриму стала відправною точкою неповернення у неоголошеній «гібридній» війні РФпроти України, а також у дистанціюванні усього цивілізованого світу від Росії.
Згідно з оголошеними окупантамирезультатами, в Автономній Республіці Крим 96,77% підтримали приєднанняпівострова до Російської Федерації. Тоді лідер кримськoтатарськoгo народуМустафа Джемілєв відразу заявив, що 99% кримських татар на тому ганебному«референдумі» не гoлoсували. Але окупаційній владі це не завадиловідрапортувати про надвисоку явку – 83,1%... Ось так, три роки тому у нас буловкрадено Крим. Обставини цього злочину та злочинець відомі всьому світові…
Можна сказати, що Крим ставпершим прикладом анексії у 21 столітті. Загалом Кремль та його очільник завждирозглядали півострів як стратегічний форпост для просування своїх інтересів наЗахід у протистоянні з НАТО. З 1991 року російське керівництво, рухалась у бікнеоімперських настроїв, неодноразово робило спроби повернути півострів. Так, в1993 році Держдума ухвалила постанову «Про статус міста Севастополя», якоюпроголосила Севастополь частиною РФ і головною базою російського Чорноморськогофлоту. Хоч світ і засудив цю постанову, визнавши її юридично нікчемною, Росіяна цьому не зупинялась і робила інші послідовні кроки на шляху до від’єднаннявід України Криму, на які українська влада традиційно закривала очі.
У ті березневі дні 2014 рокувсі ми пам’ятаємо заяви світових лідерів про їх стурбованість… Вони повторювалице як мантру: «Ми стурбовані… Ми дуже стурбовані…» Сьогодні цій стурбованості –три роки. І що? Незважаючи на те, що ми маємо підтримку понад 100 країн світу,які проголосували за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка на найвищомуміжнародному рівні закріпила за Росією статус окупаційної влади, Україні,незалежно від її бажання, доведеться адаптуватися до нових реалій. І найменшесьогодні має сенс сподіватися, що західний світ і його лідери нам допоможуть.Україна самотужки має робити кроки щодо повернення півострова.
Проте сьогодні можемоконстатувати, що у нас немає дієвої державної стратегії деокупації Криму. А заїї відсутності, всі дії по поверненню автономної республіки виглядають доситьхаотичними… Про що можна говорити, якщо Міністерство з питань тимчасовоокупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України було утворено тількив квітні 2016 року! І це після двох років окупації! А згідно з рішенням Кабмінутоварообіг з тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим був призупиненалише з січня 2016-го.
Петро Порошенко неодноразовообіцяв ініціювати внесення змін до Конституції України та надати Криму статуснаціонально-територіальної автономії кримських татар. Про це він заявляв і в2015-му, і в 2016 роках… У вересні 2016-го український парламент прийнявпостанову, якою рекомендував президенту розпочати процес зміни Конституції вчастині Криму. Мова, зокрема, йде про створення Кримськотатарської національноїавтономії та позбавлення Севастополя спеціального статусу. Зараз багатоговорять і про те, що якби така автономія була створена ще наприкінці 90-хроків, навіть якби Росія і зазіхала на Крим, реалізувати подібний сценарій вонаб не змогла. Та сьогодні усі ми розуміємо, що поки при владі в Москві сидитьПутін, розраховувати на щось марно.
«Повернення в рідну гавань» –так назвав Путін анексію українського півострова. Тоді три роки тому Росіяобіцяла економічну незалежність регіону, а кожному кримчанину – нове гіднежиття з високими соціальними та економічними стандартами. Але це лише насловах. В реаліях вийшло все інакше. Колись квітучий курортний Кримперетворився на сіру провінцію, мешканці якої живуть у атмосфері постійногостраху. А страх, як відомо, це –психологія раба. Російська анексія поставила хрест на економічному розвиткуКриму. Іноземні інвестиції на півострів не прийдуть, а дотації з федеральногобюджету дозволяють лише підтримувати прийнятний економічний рівень.
Сьогодні весь цивілізованийсвіт бачить методи роботи нинішніх кремлівських катів – арешти за сфабрикованими справами,примусове психологічне насилля, катування та залякування… За ці три роки рукамиросійського агресора чудовий український курорт перетворився на мілітаризованутериторію, де порушуються права та свободи людей. Репресії проти українськихпатріотів у Криму тривають і сьогодні. За роки окупації через політичніпереконання в Криму зникли безвісти 17 людей, 12 загинули, 39 знаходиться утюрмах під арештом. Усі публічні історії репресій російська влада створює задлятого, щоб підтримувати на півострові високий рівень страхів. Чим більше рабів,тим краще керувати таким народом…
Днями Рада Європейського Союзупродовжила санкції проти 150 фізичних і 37 юридичних осіб, причетних доокупації Криму, тим самим нагадавши, що вони підтримують Україну і засуджуютьанексію півострова. Це, звісно, добра новина. Проте час іде… І сьогодні владатільки те і робить, що констатує: Росія анексувала Крим, російські військапродовжують контролювати східний кордон України… Вся ця констатація виглядаєтак, наше ми вже звикли до цього…
Але ми маємо пам’ятати, щотільки міцна Україна поверне Крим і Донбас. А до того необхідні тактичні кроки.І ключовим кроком є саме блокада, торгівельна та енергетична, як Криму так іокупованих територій Донбасу! Окрім того, сьогодні тема деокупації Криму маєбути один із першочергових пріоритетів української публічної та культурної дипломатії.Крим – це Україна! І наші можновладці не повинні забувати повторювати це набудь-якій міжнародній зустрічі!