Сьогодні Естонія – одна з найменших країн Європейського Союзу. Проте з а всімасоціально-економічними показниками ця держава є найбільш успішнішою на всьомупострадянському просторі. У 1991-му, вийшовши з орбіти російського впливу, маленька Естонія ісьогодні змушена прикладати надто багато зусиль, аби стримуватиімперсько-колоніальні апетити Кремля.
Заостанні десятиріччя відносини Естонії й Росії не можна назвати ані спокійними,ані дружніми. Російське керівництво постійно звинувачує естонську владу вобмеженні прав російськомовного населення. Які це може мати наслідки, усі мипрекрасно розуміємо... Якщо після розпаду Радянського Союзу в Естонії мешкалоблизько 40% етнічних росіян, то зараз їх кількість зменшилась до 25-28%. Але іця цифра, погодьтесь, є дуже великою! Ми пам’ятаємо, як Путін вже «захищав»російськомовне населення в Грузії та в Криму, а зараз такий «захист» вже третійрік поспіль відчувають на собі українці Донбасу…
Хочабільшість естонських політиків вважають малоймовірними воєнні дії Москви вЕстонії, проте повністю відкидати можливість появи «зелених чоловічків» українах Балтії і зараз ніхто не може. Сьогодні влада Естонії регулярно фіксує порушення повітряного простору з боку східногосусіда…До лютого 2018-го, коли буде відзначатись 100-річнийювілей республіку, на кордоні з Росією естонський уряд планує закінчитибудівництво захисного паркану. На сьогоднішнійдень для естонських можновладців забезпеченняприкордонної безпеки є головним пріоритетом у сфері внутрішнього захисту .
Захист у вигляді паркану, безумовно, потрібен. Але давайте подивимось наоборонний досвід маленької Естонії. Чисельність діючих естонських збройних сил– всього близько шести тисяч. Мало? Так. Проте поряд з регулярними військами,сьогодні у країні діє потужна військова добровольча організація – Кайтселійт,до лав якої входить майже 27 тисяч. Естонці чітко усвідомлюють загрозу, якунесе сусідня Росія, і реагують на неї адекватно. Так, з 2014 до кінця 2015 рокукількість членів Кайтселійту зросла більше ніж на дві тисячі чоловік. Саміестонці стверджують, що це стало реакцією на агресію Російської Федерації протиукраїнців. Тоді в 2014-му міністр оборони Естонії Урмас Рейнсал заявив, що тискРосії на Україну говорить про необхідність залучення всіх громадян Естонії додержавної оборони. Рейнсал закликав кожного мешканця Естонії вступивши вКайтселійт, зробити свій внесок в державну оборону. «Українська криза показує,що уявлення про те, що державна оборона є завданням тільки професійнихвійськових, застаріле. У сьогоднішній ситуації це випробування має пройти всесуспільство», – заявив Рейнсал.
Тепер давайте трохи детальніше зупинимось на цій добровольчій організаціїта її ролі в обороноздатності країни. Кайтселійт (Союз Оборони Естонії) – бувзаснований ще в далекому 1918 році. Його діяльність регулюється спеціальнимзаконом, який був ухвалений у тому ж таки 1918-му, а тільки нещодавно оновленийі наближений до реалій сучасності. У 1990-му, коли Естонія визволялась з-підрадянської окупації, групою патріотів був відроджений Кайтселійт. У перехідний період естонське громадянське суспільствовиявилось не слабким і наляканим, а було готовим до рішучих дій – тисячіестонців зі зброєю в руках стали назахист своєї незалежності та державності. В квітні 1992-го уряд Естоніїприйняв постанову, відповідно до якої Кайтселійт було оголошено складовоючастиною Оборонних сил Естонської республіки. Керівництво Кайтселійту отрималовійськові звання Естонії і права офіцерів регулярної армії.
В Естонії відродження Кайтселіту починалась без будь-якої фінансовоїпідтримки держави чи впливових бізнесових груп. Громадяни відчули необхідністьзахищати свою країну. Люди згуртувались, скинулись грошима, купили необхіднузброю, амуніцію. Всіх об’єднувала одна ідея – сильна незалежна Естонія, яка, уразі необхідності, здатна протистояти зовнішньому ворогу. Так було на початку90-х. Зараз же на озброєнні в естонських добровольців шведські автомати, вонидобре екіпіровані й організовані. Естонський уряд повністю забезпечує добровольців зброєю ібоєприпасами, спорядженням, засобами індивідуального захисту, транспортом іаптечками. Витрати на утримання Кайтселійту закладені до державного бюджетуЕстонії як частина оборонного бюджету держави. Сьогодні члени Кайтселіту на рівні з регулярними військами беруть участь в державних і міжнароднихнавчаннях.
Союз оборони організований за територіальним принципом. Це означає, що вразі військової загрози Кайтселійт здатний за мінімальний час провестимобілізацію усіх бійців, озброїти їх і зайняти заздалегідь підготовлені позиціїоборони. Так, н авчені люди готові у будь-яку мить стати на захист своєї країни. По суботахі неділях вони можуть проходити навчання в тирах і таборах поблизу свого місцяпроживання. А взагалі, військовий збір відбуваються раз на квартал – члениКайтселіту на три-чотири дні їдуть у військові табори. Зброю тримають переважновдома, у відповідних сейфах. Якщо члена Кайтселійту помітять зі зброєю під дієюалкоголю, покарання буде невідворотним – позбавлення членства в організації, щоозначає автоматичне позбавлення зброї. Бути членом Кайтселійту – дуже почесно.Практично всі вищі державні чиновники, включаючи колишніх і діючих президентів, прем’єрів і міністрів, є членами цієї державноїдобровольчої організації. До речі, згідно проведеного на початку цього рокусоціологічного опитування, захищати Естонію зі зброєю в руках готові 71% населення,які говорять естонською мовою, і 45% населення, для яких рідна мова –російська.
На прикладі Естонії, країни, яка змогла звільнитисявід радянського гніту, ми бачимо, що наявність потужної добровольчоїорганізації є серйозним стримуючим фактором для можливого агресора. Добрепідготовлений армійський резерв є однією з основ національної безпеки.Переконаний, що Україні варто використати позитивний досвід Естонії у побудовісистеми територіальної оборони. Шляхом створення системи територіальної оборонипішли Швейцарія, Норвегія, Ізраїль. Але для нас особливо цінним має бути якраздосвід Естонії, пострадянської країни. Ми мали піти цим шляхом ще у 1991-муроці. Адже від самого початку н абуттяУкраїною незалежності, російська еліта сприймала українську державність «як прикреісторичне непорозуміння». Це втілилось у збройну агресію в 2014 році і триваєпо нинішній день.
Естонія створювала свою систему територіальноїоборони шляхом відновлення історичних традицій. Естонці вважають, щоКайтселійт, як система територіальної оборони, діє з 1918 року, з 50-річноюперервою на радянську окупацію. Якщо поглянути на нашу історію, то Україна тежуже мала добровольчу армію. Українська повстанська армія (УПА) була заснована восени1942 році. Принцип той самий, що і в Кайтселійті, – люди об’єдналися для того, щоб зі зброєю в руках боронити свою Вітчизну,свою землю від ворогів. УПА теж діяла за територіальним принципом і була чіткоструктурованою й добре керованою з єдиного центру. Протягом багатьох років дієздатна та багаточисельна військова силаУПА успішно протистояла німецьким та радянським каральним військам. Як свідчать архівні документи, на моментрозквіту і найбільшого підйому кількість її вояків досягала 100 тисяч, а за всюісторію УПА в ній брали участь понад 300 тисяч бійців.
У вкрай несприятливих умовах, коли ми не мали своєї держави,народна армія, яка була створена за покликом серця, продемонструвала своюефективність.
Нині ж, коли вКремлі сидить психічно хвора людина, а на нашому кордоні стоять тисячі російськихвійськових, наявність в Україні потужноїдобровольчої організації, яка би діяла абсолютно в усіх регіонах країни, значнопокращило би як внутрішню, так і зовнішню безпеку. За прикладом Естонії, якавідновила діяльність свого Союзу Оборони, Україна повинна відновити структуруУПА, як ефективну систему власної територіальної оборони. Тоді, в середині ХХстоліття, при створенні організаційної структури УПА, дотримувались двох принців:збереження єдності і цілеспрямованості всього руху (стратегічна централізація)та забезпечення найбільшої оперативності усіх відділів (децентралізація). Самена цих принципах має формуватися новий добровольчий рух. Щоб новостворене об’єднання мало майбутнє,воно повинно отримати державну підтримку на законодавчому рівні. Звісно, цепотрібно зробити у відповідності до сучасних умов і з врахуванням позитивногодосвіду інших країн. А ментально ми до цього готові: масовий добровольчий таволонтерський рух, вітання «Слава Україні! – Героям слава!», червоно-чорнийпрапор органічно стали частиною нашого сьогодення. Сьогодні саме такий крок можебути гідною відповіддю України на виклики нинішнього дня. І це не повернення вминуле, а спрямування в майбутнє. Дієвийприклад естонців показує, що спроможність громадян до самоорганізації й самозахистує однією з обов'язкових умов демократичного розвитку країни.