Україна не м’ячик – не треба її "футболити"

Протягом останнього часу у мене складається стійке враження,що впливові європейські політики починають заговорюватися. Сьогодні вони кажутьодне, завтра – інше, а післязавтра – називають проблемами перекладу сказаненапередодні. Чекаючи від української влади послідовності, самі європейці непрагнуть демонструвати послідовність у своїй політиці щодо України.

Коли над будованим століттями світопорядком нависає загрозакраху, коли одного дня ми можемо зрозуміти, що усі ООНи, Радбези, пакти,конвенції, міжнародні зобов’язання, кордони, меморандуми,  – усе міжнародне право нічого неварте, бо так захотів новітній світовий гегемон, коли європейські країни мали бперейти в новий дипломатичний наступ на агресора, окремі європейські політикипершого ешелону роблять незрозумілі закиди у бік України. Протягом останньогомісяця з’явилося відразу декілька таких неочікуваних заяв.

Зокрема, президент Чехії МілошЗеман нещодавно заявив, що «Україна повинна йти шляхом так званої«фінляндизації» та стати нейтральною державою». За часів холодної війни термін «фінляндизація»означав узгодження зовнішньої політики Фінляндії з баченням Радянського Союзудля збереження суверенітету країни. Заяву чеського лідера відразу спробувалипом’якшити окремі міністри чеського уряду, заявивши, що Україна сама вирішитьсвоє майбутнє у питанні інтеграції, і що вони не поділяють позицію свогопрезидента, проте, неприємний осад, як то кажуть, залишився.

МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр коментуючи українськіперспективи щодо вступу до НАТО заявив, що «в майбутньому не бачить Україну членом Альянсу». Крім тогоШтайнмаєр застеріг західних лідерів від «зайвої різкості» в спілкуванні зПутіним. Голова Європейської ради Герман Ван Ромпей пішов ще далі – він припустивможливість федералізації України. Ромпей вийшов з заявою про те, що «Європейський союз має знайти такий варіантдля виходу з української кризи, за яким вона має стати децентралізованою абофедералізованою державою». Натомість президент Франції Франсуа Олланд декількаднів тому заявив, що територіальна цілісність України має бути збережена, алепри наділенні східних регіонів «певною автономією»…

Ось і виходить, що одні застерігають, другі закликають, третівимагають… Кожен вважає, що має право щось радити Україні, або на щосьвказувати. Але не треба нас «футболити». Як відомо, друзі перевіряються у біді.Сьогодні Україна в біді, то ж ми маємо можливість чітко бачити, хто є нашимсправжнім другом, як то президент Литви чи польські лідери, а хтопристосуванець, навіть європейський.

Росія прямо зневажає суверенітет і територіальну цілісністьУкраїни. Завтра ж те саме може статися з будь-якою іншою країною Європи. За цейрік над європейським авіапростором натівськими винищувачами було перехопленопонад 100 російських бойових літаків, а в територіальних водах Швеції спокійнособі плаває російська субмарина. І в цей самий час високий представник ЄС зпитань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні в інтерв'ю поважномуавстрійському виданню Kurier заявляє про те, що «НАТО розглядає РФ як потенційного партнера».

Хіба це не цинізм по відношенню до нас, українців? Хіба не «водятьнас за носа», коли серйозно говорять про ілюзорну можливість повернути Росію додалекого 1994 року, в якому остання приєдналася до програми «Партнерство зарадимиру» і підписала ряд угод про співробітництво з НАТО? Від того далекого1994-го минуло уже 20 років, протягом яких РФ чітко показала світові своїсправжні зазіхання. Зазіхання на мир, на спокій, на безпеку, на території іншихкраїн, претензії на домінування в світі. Росія прямо називає НАТО загрозоюномер один, дражнить Європу військовими літаками та підводними човнами, аЄвропа в цей час… розглядає Росію потенційним партнером НАТО. Якийсьєвромазохізм…

Як на мене, то така змінна риторика наших західних партнерівсвідчить, щонайменше, про два напрямки політики ЄС щодо України:

По-перше, про те, що Європа не хоче бачити Україну повноправнимчленом ЄС. Тут мені на 100% імпонує вислів Юрія Андруховича, сказаний ним на відкриттіВіденської міжнародної книжкової виставки, суть якого полягає в тому, що Європащодо України застосовує політику гойдалки: «якщо до влади в Україні приходитьпрозахідний політик, то Україну слід притримувати на віддалі, а якщопроросійський – то зваблювати його наближенням».

Якприклад: якщо РФ безжалісно бомбить Україну, Європа «висловлює глибокустурбованість»  і застосовує санкції,якщо у війні настає затишшя – Європа радить федералізуватися і пропонуєскасувати санкції. Європі вигідно тримати Україну надовгому мотузку, не відпускаючи її далеко, але й не підпускаючи до себе надтоблизько. Україна, в їхньому розумінні, повинна і надалі залишатися «буферноюзоною» між ЄС і РФ, яка буде гарантом миру і спокою у самій Європі.

Але у відносинах з Кремлем не треба нам розказувати про якісь таммостики, навіть уявні, як і не треба говорити з нами з позиції «старшогобрата»… Україна чекає на дружню руку підтримки, а не на чергову порцію критикиі застережень. Україна має право цю підтримку вимагати, адже саме Українасьогодні захищає Європу від агресора.

Вчора українці продемонстрували свою гідність, вийшовши на Майдан,а сьогодні Україна має продемонструвати гідність у відносинах з ЄС. Цягідність, твердість позиції і рішучість дій має бути присутня в усійпублічності українських політичних лідерів і дипломатів. У своєму посланніВерховній Раді Президент Порошенко заявив, що нічого Україні «розповідатипро  федералізації». Це правильно. Такуриторику слід продовжувати і надалі.

По-друге, про те, що більшість європейських країн, при усій своїйвпливовості і міцності, банально бояться Путіна. Бояться, щоб він своїмбрязканням зброї бува не порушив їхню зону комфорту і безпеки. Але в розумінніяк наших національних інтересів, так і спільних європейських, Європа маєпрацювати над створенням антипутлерівської коаліції, а не шукати компромісів увідношенні з агресором, Україна ж має бути повноправним учасником цихперемовин.

Треба щоб Європа нарешті зрозуміла, що вийшовши на Майдан,українці показали світові, що наш стратегічний і цивілізаційний вибір – це курсна Європу. Але нас не цікавить Європа як геополітичне утворення. Нам не цікавотериторією України просто розширити географічні межі території Європи. Нашамета – об’єднатися з партнерами, з якими і надалі варто будувати світовийпорядок на основі демократії, миру, права і безпеки, а не бути в орбіті тихсусідів, що нав’язують світові порядок сили, зброї і агресії. От і все. Більшенічого нам від Європи не потрібно.

Сьогодні Україна один-на-один протистоїть російській агресії.Апетити Кремля, який показав світові, що у ХХІ столітті він за бажанням можезмінювати мапи, є загрозливими для всієї Європи. Наші хлопці воюють на Донбасіне тільки за Україну, але й за Європу – за її спокій, за її енергетичну йекономічну безпеку. Якщо ми програємо цю війну – вважайте, що її програв весьцивілізований світ. Вчора були Абхазія й Південна Осетія, сьогодні ДНР і ЛНР, азавтра буде «Ельзаська народна республіка», «Моравська народна республіка» чи«Тосканська народна республіка»… Ви можете заперечити: європейці – не«ватніки», вони не здатні на таке. Не тіште себе: якщо шотландський референдумне дав розколоти Великобританію, то щодо Каталонії такої впевненості немає ні вкого. А ще й якщо там на процеси впливатимуть гроші Газпрому…

Якщо Ви дорікнете мені: перш, ніж критикувати Європу,починайте з себе, – реалізуйте реформи, поборіть корупцію, почніть зсередини –ви будете праві. Але, якщо ЄС взявся нас підтримувати, то давайте спільно зламаємохребет Путлєру, знімемо з України тягар війни й невизначеності, і простіукраїнські хлопці з зони АТО, яких за безстрашність і рішучість називають«кіборгами», прийдуть додому і просто подивляться в очі хабарнику йчиновнику-ретрограду. Вдумливо так подивляться… Не думаю, що після цього комусьзахочеться жити не по-чесному.

Саме ці хлопці завтра стануть основою професійної українськоїармії. І ця армія готова стати частиною сил Північноатлантичного Альянсу, щобразом з такими ж німецькими, британськими, польськими й литовськими хлопцямиберегти мир і спокій у світі. Головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО вЄвропі Генерал Брідлау таку надію нам дає. Тепер слово за Парламентом. Першимкроком нової Верховної Ради має стати скасування позаблокового статусу України,другим – прийняття нової оборонної доктрини, в якій чітко, має бути розписанийкожен крок щодо вступу України до НАТО. А вступати чи ні – не справа Земана іШтайнмаєра. Це – справа українського народу, який свою думку з цього приводу скажена референдумі.