Про значення резолюції Сенату США та перспективи стягнення репарацій з Росії
Сенат США одноголосно ухвалив резолюцію про визнання Путіна воєнним злочинцем. Що це практично означає?
Резолюція Сенату закликає міжнародні кримінальні суди провести розслідування щодо Путіна та його оточення за скоєні військові злочини. Одностайність під час голосування свідчить про двопартійний консенсус в американській політичній еліти щодо оцінки дій Росії та її політичного керівництва.
Ця резолюція Сенату, виходячи з ії преамбули а не лише резолютивної частини, не лише надає оцінку військовим діям Росії в Україні після 24 лютого ц.р., але і є прологом до притягнення військово-політичного керівництва РФ за гуманітарні злочини в Чечні (починаючи з 1999 р.), Грузії (2008 р.), Криму та Сході України (починаючи з 2014 р.), Сирії (2016-17 рр.) тощо.
Подібна модель оцінки дій РФ, вочевидь, буде застосована державами G7, більшістю держав НАТО та ЄС, а також ключовими союзниками Вашингтону в Тихоокеанському регіоні.
Адміністрація Байдена, уникаючи ризику прямого втручання в російсько-українську війну, наразі намагається закласти політико-юридичні підвалини для економічного знищення Росії та вибудувати потужну світову коаліцію на підтримку подібної політики стримування агресора.
В комбінації з економічним пакетом підтримки України на 13,6 млрд. долл., сьогоднішня резолюція Сенату США є вагомою частиною нової архітектури стримування та дає президенту США політичний карт-бланш на посилення санкційного тиску на агресора та збільшення обсягу військової підтримки, як безпосередньо України, так і союзників Вашингтону в Європі (що, як бачимо, може бути частиною комбінації з передачі союзниками Україні систем ПРО радянського виробництва).
Україні, на цьому етапі війни, цікава не стільки індивідуальна відповідальність політичного керівництва РФ у майбутньому, а, насамперед, міжнародно-правова відповідальність РФ як держави за скоєні військові злочини з перспективою забезпечити відшкодування збитків.
Що Україні потрібно зробити в юридичному плані?
Сучасна модель кримінально-правового переслідування за тяжкі порушення міжнародного права закладена з часів Другої світової війни. Міжнародно-правові склади кримінальних правопорушень містяться в «Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» 1948 р. та Женевських конвенціях 1949 р.
Основу для повноцінного міжнародного кримінально-правового механізму закладено з прийняттям Статуту Міжнародного кримінального суду (Росія вийшла з-під юрисдикції суду в 2016 р.). Компетенція Міжнародного суду охоплює злочини геноциду злочини проти людства, воєнні злочини і злочини агресії.
На початку березня прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі заявив, що негайно розпочне розслідування можливих військових злочинів, скоєних в Україні під час російської агресії.
Збитки, які Росія завдала Україні в результаті військового вторгнення, можуть бути стягнуті у вигляді репарацій. Вони можуть бути грошовими та натуральними.
Як свідчить досвід Першої та Другої світових воєн, за відновлення територій платить той, хто програв війну. Водночас міжнародне право знає прецеденти, коли для отримання репарацій не були обов’язковими перемога або завершення війни.
Розраховувати на добровільну виплату Росією репарацій за поточного стану справ не доводиться. Тому єдиним способом стягнення з країни-агресора компенсацій може стати примусове відчуження раніше заарештованого майна на користь сторони, що постраждала.
Отже, найбільш дієвий правовий спосіб відшкодування збитків - позови держави Україна до Росії до компетентних міжнародних судів. Міжнародні судові інстанції мають розглянути судові позови України проти Росії.
На початку березня прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі заявив, що негайно розпочне розслідування можливих військових злочинів, скоєних в Україні під час російської агресії.
В цьому ключі, Україна вже офіційно направила позов проти країни-агресора до Міжнародного суду ООН у Гаазі. Саме вчора Міжнародний Суд ООН виніс рішення, відповідно до якого Росія зобов’язана негайно припинити військові дії в Україні.
В частині індивідуальної відповідальності військово-політичного керівництва Росії та країн-посібників агресії (керівництва Білорусі щонайменше) слушною є ініціатива створення спеціального трибуналу з розгляду справ про злочини російської агресії проти України.
Робота українського МЗС над створенням такого трибуналу доповнюватиме наявні справи за скоєні в ході агресії воєнні злочини та злочини проти людяності, що розслідуються у Міжнародному кримінальному суді, а також ініційовані Україною процеси у Міжнародному суді ООН та Європейському суді з прав людини.
Наступний спосіб відшкодування битків - компенсації для українських компаній та громадян. Такі прецеденти мають перспективи у найближчі роки, оскільки для отримання компенсацій вони не потребують укладання додаткових міжнародних угод чи деокупації українських територій. Достатньо виграти суд і отримати кошти за рахунок заарештованого закордонного майна держави-агресора.
Яка економічна перспектива цих юридичних процесів проти Росії?
На сьогодні Росія через санкції США, ЄС та їхніх союзників, які заблокували РФ доступ до частини золотовалютних резервів, не може скористатися майже половиною з них – близько 300 млрд. долл., що становить приблизно половину тих резервів, які були у агресора на початок війни.
Решта ЗВР Росії перебувають у Росії чи в Китаї. Росія готувалася до можливих санкцій наперед, відмовляючись від долара та євро, розміщуючи свої активи в китайський юань.
Отже, заблокованої в США та країнах ЄС суми достатньо, щоб компенсувати частину втрат України, завданих війною.
Як відомо, за попередніми оцінками міністра фінансів України збитки нашої держави можуть сягати 500 млрд. долл.
Наразі застосовані Заходом санкційні заходи мають обмежувальний ефект, адже заморожені активи все ще належать РФ, яка тимчасово не може ними розпоряджатися, продавати чи використовувати як заставу. Це робить юридичний фронт роботи для України надзвичайно відповідальним на найближчі роки.
На завершення зазначу: буде чітка позиція держави – будуть шанси на компенсації Україні як жертві агресії. Тому наша держава не може піти на поступки та домовленості з окупантом, що нівелюють міжнародно-правову відповідальність Росії за скоєні військові та гуманітарні злочини в Україні.