У сучасному світі й інформаційному просторі, як ніколи раніше, все більшого значення набувають символи, образи та іміджі. Успіх формування іміджу України на зовнішньополітичній арені багато в чому залежить від використання ресурсів «м’якої сили» (soft power).
Тож «м’яку силу» можна визначити як здатність держави впливати на світову громадську думку глибиною та привабливістю національної культури, умінням переконувати у своїй правоті й завойовувати симпатію різних верств громадськості зарубіжних країн.
На противагу йому, «жорстка сила» – це сукупність ресурсів держави та її здатність впливати на інші держави за допомогою військової сили, економічних санкцій і погроз.
Слід визнати, що у світі існує успішний досвід застосування «м’якої сили». Певні держави й міждержавні об’єднання, наприклад, успішно використовують потенціал «м’якої сили» для обстоювання своїх політичних позицій. ЄС за допомогою «м’якої сили» зробив привабливою ідею інтеграції європейських країн, США пропагує цінності демократичного суспільства і прав людини, Франція успішно зберігає свою неповторну національну ідентичність, Росія не без успіху пропагує міфологію перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Сьогодні, як ніколи, потрібна активізація «м’якої сили» України, адже з початку 2014 року, за даними ООН, у результаті збройного конфлікту на Сході України загинули близько 14 000 осіб і більше 30 000 поранених.
Цьогоріч Україна у глобальному індексі «м'якої сили» Global Soft Power Index, який щороку складає консалтингова агенція Brand Finance, посіла 61 місце зі 100 (в 2020 р. Україна зайняла 46 позицію). Рейтинг визначає рівень впізнаваності країни, її репутацію та вплив.
Для прикладу, зазначу, що наш стратегічний противник Росія цьогоріч зайняла 13 позицію в рейтингу. Не закликаю порівнювати наш гуманітарно-культурний арсенал з путинською «машиною пропаганди», проте, маючи екзистенційний виклик ідентичності українців і самому існуванню української держави, варто рівнятись в роботі над іміджем країни хоча б на такі держави, як Фінляндія (18 позиція), Туреччина (27 позиція) або Польща (38 позиція).
Як показують результати опитування, проведеного компанією TNS кілька років тому на замовлення Інституту світової політики, серед мешканців 8 європейських країн (Велика Британія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Франція, Швеція), у європейців домінує негативний образ України, якій пов’язується із війною (таку думку висловили 46 % мешканців країн ЄС), Росією (18 %) та бідністю (9 %). Зокрема, для італійців Україна подекуди асоціюється із прислугою (10 % респондентів), для іспанців із холодом (12 %), для німців – це образ Кличка (13 %). Серед усіх асоціацій, які у свідомості європейців пов’язуються із Україною, майже немає згадувань явищ зі сфери сумісної історії або культури.
Отже, для України, м’яко кажучи, є актуальним завдання формування зовнішньої гуманітарної політики і розвитку культурної дипломатії.
Реалізація цих завдань проводиться шляхом просування найкращих взірців українського мистецтва і культурного продукту за кордоном. Критеріями ефективності цієї роботи має бути збільшення присутності української культури в інформаційному закордонному просторі.
Повертаючись до найбільш масових інструментів славнозвісного soft power, в першу чергу, на розум приходить кінематограф. Важливою складовою, враховуючи наші поточні фінансові можливості, є стимулювання різноманітних форм культурного співробітництва та кооперації між українськими і зарубіжними виробниками креативного продукту.
В цьому світлі, мушу пригадати нещодавній приїзд в Україну дворазового володаря премії "Оскар" Шона Пенна. Під час подорожі в зону ООС актор розповів військовим, що працює над документальним фільмом про Україну. Серед іншого, Пенн зазначив, що хотів би побачити учасників революції на Майдані, тих, хто побував в полоні, а також колишніх курсантів, а тепер офіцерів, які співали гімн України у Севастополі.
Висвітлюючи вказаний факт в межах проєкту Нотатки Атлантиста, я зіткнувся з великим спектром коментарів від (цитую дослівно): «Вау, напевно буде класне кіно!» до «Що це за шоу? Що він там забув і з якою насправді метою туди приїхав? А найголовніше: хто дав дозвіл на це шоу для цивільної особи?».
Така полярність в оцінках, на моє переконання, демонструє нерозуміння частиною нашого суспільства (а, зрештою, і політикумом) умов формування сучасної культурно-інформаційної політики та ретроградне сприйняття триваючого протистояння Росії і України суто у військово-економічному периметрі.
В рубриці «на десерт» маю до вас красномовну інформацію, що пояснює важливість роботи над іміджем держави та ілюструє вплив громадської думки в ключових державах-союзниках України на прийняття необхідних нам рішень.
Зростаюча підтримка участі США у захисті України.
Влітку цього року з’явилися дані дослідження Chicago Council on Global Affairs 2021 р., які засвідчили, що американці як будь-коли готові підтримувати Україну, включаючи використання американських військ для її захисту.
Вперше з моменту включення в опитувальник питання в 2014 р. половина американців підтримують використання американських військ у разі вторгнення Росії на решту України (50 % підтримують, 48 % проти). Це значне збільшення підтримки інтервенції США з 2014 року, коли лише троє з 10 американців (30 %) підтримували відправку американських військ в Україну.
Згідно даних дослідження, ця зростаюча підтримка відбулася по всьому партійному спектру. Сьогодні більшість демократів (54 %) підтримують відправку американських військ на захист України, у порівнянні з 39 % у 2017 році. За той самий період підтримка зросла на 10 процентних пунктів серед республіканців (до 51 % з 41 %), і вісім відсоткових пунктів серед незалежних (до 46 % з 38 %).
Як відомо, після зустрічі президентів України та США у Вашингтоні 31 серпня цього року, Сполучені Штати збільшили пакет військової допомоги Україні на близько 60 мільйонів доларів.
Крім того, в листопаді американські конгресмени закликали президента США Джо Байдена значно збільшити Україні військову допомогу та зміцнити участь США в забезпеченні безпеки регіону через наростаючу збройну ескалацію з боку Росії.
Як ви гадаєте, чи має вплив зміна статистики громадської думки в США на прийняті адміністрацією Президента США рішення?
Відповідь для демократичних країн, на мій погляд, очевидна. Успіху і мудрості у вчинках та оцінках всім нам!