Дарований кінь, як на мене, істота потішна. І для уважних людей завжди приносить прибуток… насамперед, до розряду цікавих історій. Як і сталося з моїм зовсім ще юним романом ’’Монастирська праля’’. Я, через поголовне письменницьке бідацтво, випустивши певну скромну кількість чепурненьких бірюзових томиків хвилюючих оповідей про життя-буття людей поміж Дністром, Жмеринкою і Південним Бугом,, вирішив, що торгаш із мене ніякий, тому буду твір свій просто дарувати людям. Але найсмішніше було б просто стати десь на багатолюдному вигоні і сувати в руки мій життєвий трактат, над яким я, ніде правди діти, чимало попотів.

Чи багатьом би книга дісталася із тих, хто є справжнім поціновувачам краснописьменства? Напевне, що ні. Тому я вчинив так: написав листи керівникам Обласних універсальних наукових бібліотек Житомирщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Волині. Був тоді ж скерований і лист до таких же начальників у Кропивницькому. До Вінницьких книгозбірень мої знайомі доставили чарівну ‘’…пралю’’ найпершою, величезним ящиком. Рідна сторона, зрозумійте, вимагає найпершої уваги.
Суть епістолярії полягав у тому, що я готовий відправити на з області вказані адреси безкоштовно по п’ять примірників нового роману у вигляді того ж таки жалуваного лошака, якщо установа при цьому вартість оплатить транспортні послуги Нової пошти або Укрпошти: який їм оператор-перевізник до шмиги. Адже, цей справді було б вже геть жирно, якби я задумав, виносив, виплекав у собі новий твір, виклав його на папері, перелив у комп’ютерні гранки, з того зверстав книгу, оплатив друкарські послуги за випуск твору, доставив його додому, а тепер ще й спровадив його до різних книгозбірень по Україні. Це точно було б нове рабство літератора на не густо посіяного справжнього шанувальника краснописьменства в бібліотеці… Чи не так усе насправді виглядає, пані й панове?
Виявилося, що в Житомирській ОУНБ не знають, як підготувати для такого ’’клієнта’’, як я, себто, дарувача приватної інтелектуальної власності адресу, сказати б, паперового коника – п’яти томиків новоспеченого роману. Прислали мені з приймальної керівника установи адресу без номера мобільного телефону. А виявилося, що без нього у вас тепер переказ на Укрпошті не приймуть, позаяк всі контакти здійснюються саме через ґаджет. Щоб не вертатися з поштового відділення з книгами додому, я записав для відправки цифри мобільника, з котрого мені телефонували, уточняючи, чи це не жарт бува письмова пропозиція розжитися книгозбірні на дармові книги.
Як розумієте, щоб отримати присланий мною інтелектуальний товар у Житомирі довелося ще дещо понервувати, повозитися з переписуванням адрес отримувача. Насамперед мені, як власнику товару, щоб книги не повезли назад до столиці. Звісно ж, за мій кошт. Вийшло, як з недосоленим борщем…
Щиро дякували моєму дарунку в Хмельницькому, Черкасах, Луцьку. Аж надто довго чомусь добирається транспортом Укрпошти книжкова бандероль до Івана-Франківська.

Один із можливих варіантів, який готувався дизайнерами видавництва для використання

Поки що найбільш уважними, чемними, інтелігентними проявили себе чернігівці. Чому я так кажу? Замість відповіді і пояснення, подам вам, друзі, копію електронного листа, отриманого цими передсвятковими днями. Читайте:
‘’Добрий день, шановний Олександре Олександровичу!
Сьогодні отримали подаровані Вами примірники роману "Монастирська праля".
Щиро Вам вдячні.
Впевнені, що книга буде користуватись попитом серед користувачів нашої бібліотеки.
Бажаємо Вам творчих успіхів та сподіваємось на подальшу співпрацю.
Інформація про Ваші подарунки буде розміщена на сайті нашої бібліотеки та сторінці у Facebook.
З повагою,
зав. відділу формування фондів
та каталогізування
Шевердіна Л.К.''
І нарешті про мої, поки що порожні стосунки з керівництвом ОУНБ давно прогнилої сталінської (як назви) Кіровоградщини, чи то недотанцьованої Кропив'янщини. Зверніть увагу і побачите, що Вікіпедія всі книгозбірні України подає під прапором імені області. А як же ж інакше, позаяк, якщо Лондонська бібліотека, то тільки Лондонська, якщо Полтавська, то, звісно ж, Полтавська, і ніяк інакше! І тільки щодо наукового закладу у Кропивницькому давно вже утворився не зрозумілий вакуум. Електронна енциклопедія тамтежню ОУНБ називає лише ''Обласна бібліотека'' і ніяк інакше.
Але не зважаючи на всю цю публічну ущербність, я таки надіслав пропозицію керівництву головної книгозбірні провести акт отримання моїх книг: бо ж люди не винні, що вожді чомусь аж надто вовтузяться з перейменуванням області. Щоправда, я при цьому зробив невеличку приписку. Мовляв, чи не буде перечити вам те, що до бандеролі до Кропивницького покладу я не п'ять презентаційних книжок ''Монастирської пралі'', а шість. Окрім ваших, я підпишу ще один твір для подарунку одному з ваших місцевих поетів, творчість якого поважаю…
Відповіді немає вже тиждень.
Панове! Якщо питання уперлося в законності пересилки шостої, сказати б, нерегламентної книжки, то я його знімаю. Присилайте адресу, за якою вам можна відправити п'ять книжок, поки вони остаточно не розплилися по ближнім і дальнім усюдам національної держави.
***
Таким чином, друзі, найбільше томів роману ’’Монастирська праля’’ є нині на Вінниччині. В читальних залах Вінницької обласної універсальної бібліотеки імені В. Отамановського, Вінницької міської бібліотеки, Жмеринської міськрайонної бібліотеки, в сільських бібліотеках Жмеринської міської громади, книгозбірнях Джуринської, Копайгородської, Шпиківської сільської, Барської міської громад Вінниччини. В Андрушівській міській бібліотеці та бібліотеках тамтешніх населених пунктів Житомирщини.
Запитуйте, пані й панове, книгу в головних читальних залах книгозбірень Чернігова, Луцька, Черкас, Хмельницького, Житомира. Не сьогодні-завтра вона з’явиться в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці. Сподіваюся, що й в інших великих містах і селах України.
Слава Україні!