Так років із п’яток тому хтось, уже й не пам’ятаю чия це саме була невимовна ласка, подарував мені красуню ласкаву шапочку-прилягайку на всі зимові випадки життя і радію я тому літеплу, аж у підошвах Ташкент відчувається. Попри се, ця гаряча кацавайка на мої вуха привертає до себе таку неймовірну увагу лобовою ‘’капустою’’, що мені від задоволення ще подекуди аж стає парко. Всі, в тому числі і файні дівчата, так і уважно зорять у центр мого лоба, як зближаємось на вулиці, аж я мимоволі горджуся собою: он який примітний щодалі стаю. Дарма, що як вдуматись, то привертає увагу не моя щодалі старіюча мармиза, а примітний кольоровий семилистник коноплі з маминого городу і левади, пришпандьорений у мене на кормі, пряжистий запах котрої, якщо вдуматись напружено , то гостро пам’ятаю й понині. Хоч поминуло відтоді вже літ із шістдесят. Якщо не більше.
Зайдеш серед розкішного літа на город, пробіжишся ледве помітною стежиною поміж буйнолистою картоплею, стручкастою квасолею, а тобі по обличчю хльостає ароматна, запашиста, пахуча конопля. Блаженство! Зайдеш після цього до хати, весь у стійкому запаху літнього багатства, непомітно присипаний зеленавим пилком духм’яних конопель, а мати й каже:
— Що, хлопчик знову занадився в огірки та помідори? Молодець. Їж, їж. На те й воно багате благословенне літо, щоб підкріпитися його дарами, нанюхатись половіючої коноплі – годувальниці, зодягальниці нашої.
Я вже не раз чув від матері, що вирощування коноплі, то справжня житейська наука. І походить вона начебто ще від Адама і Єви. Моя безграмотна мати знала, що цих гріховників вигнали з раю і зайнялися вони якраз землеробством, вирощуванням конопель. Позаяк ця листата рослина давала все людині — і їжу, і одяг, лікувала. І навіть не всіх дітей знаходили в ‘’капусті’’, виявляється, а й часто в ‘’коноплянику’’.
Особливо ж не забуду ніколи запаху й смаку конопляної олії! Це неповторний дар природи… До помідор, огірків, капусти кожному на індивідуальний смак.

Моя шапка-коноплянка

Як дізнався я, коноплі випромінюють більше двохсот ароматичних сполук. Найбільше у рослині так званих терпеноїдів, які надають їй запах дерева, цитрусових, квіткових та інших сполук.
Мати моя добре зналася на вирощуванні коноплі. Бо окремо саджала особини чоловічої і жіночої статті. Знала коли їх збирати. Як у річці вимочувати. Як на верстаті вимолочувати, ламати. Як з коноплі давити найзапашнішу у світі олію. Як ткати з неї полотно. У нас дома і ткацький верстат був. Де подівся — не знаю…
Я й по нині пам’ятаю мамині домоткані льняні сорочки в яких вона все літо ходила в поле на плантації цукрових буряків.
— Усього іншого, привозного, купленого на себе зодягнути не можу: воно все для мене скляним здається, — казала моя мила мати Ликерія Феофанівна Горобець, родом із села Джурин на Вінниччині. — А в лляній сорочці гейби вродилася…
В одного харківського науковця М.М. Красикова прочитав цілий трактат про коноплю і його господарську доцільність. Позичаю в нього для колориту моєї нинішньої публікації один абзац і вірша:
’’13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння коноплі, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.’’
Даруйте, пані й панове, що прогавив цьогорічне 13 грудня. Готуйтесь до наступного.